Тарас Постников: «Найстрашніший іспит у своєму житті складав перед мамою»

  • By UC Family Magazine
  • 21 Oct, 2012

Коли у 2008 році на екрани вийшов фільм режисера Олеся Янчука «Владика Андрей», про Тараса Постникова, який у фільмі зіграв роль молодого Романа Шептицького, заговорили як про талановитого актора не лише театру, а й великого екрана. Співак, поет, композитор. Автор пісень. Професійно володіє такими музичними інструментами, як флейта, фортепіано, кобза, ліра. Виконавець української старовинної музики на старосвітській кобзі. Був солістом у популярних естрадних гуртах «Ніч на Різдво» та «Екс-президенти». Тарас Постников на ІІІ Трускавецькому кінофестивалі представляв фільм Олеся Янчука “Залізна сотня”, у якому він зіграв Лагідного. Фільм брав участь у позаконкурсній програмі “Українське патріотичне кіно”.

– На фестивалі представлено кілька українських фільмів. Що можете сказати про українське кіно?

– Українського кіно немає. З українських режисерів можу назвати Олеся Янчука, який знімає правдиве українське кіно. Пригадайте його «Голод 33-го» або «Владику Андрея». Роботу цього режисера і його фільми визнав світ, на кінофестивалі у Франції «Голод-33» переміг. Але ж його ніхто не підтримує. Коли знімали фільм «Владика Андрей», він заборгував кіностудії півмільйона. Скажіть, це нормально?

– Приблизно два роки тому я брала інтерв’ю в Олеся Янчука, і він мені вас хвалив. А як вам працювалося з цим режисером?

– Це вже другий фільм, у який мене запросив цей талановитий режисер. Першою була «Залізна сотня». Коли її знімали, ми всі знали, що режисер планує фільм про Шептицького. Знали, хто має там зніматися. Але режисер, зробивши проби, або затверджує актора на певну роль, або шукає іншого. Не можна потрапити в кіно за принципом: ти мій друг, і я тебе беру. Все вирішує проба. Мене запросили на роль молодого Шептицького, коли він ще мав своє ім’я – Роман. Приїжджаю на мою улюблену студію імені Довженка, мені зробили грим, одягнули рясу, йдуть проби. Але я сам відчуваю, що тут щось не те. Роблю все не так як треба і як би міг це зробити. У мене не йде. Погано веду сцену. Усе погано. Мені прикро, боляче. Тоді режисер не сказав нічого. Я йшов додому як побитий, знищений… Страшенно переживав, не спав. Через кілька днів пан Олесь мені зателефонував і сказав приїхати на студію. Цей мудрий чоловік посадив мене перед собою і каже: роби так і так, я хочу, щоб це було ось так. Вибери сцену, яка тобі найбільше подобається. Після цієї розмови мені ніби камінь з душі впав. І наступного дня я зіграв, мені так легко йшло, ніби пісня лилася зсередини. З виразу обличчя оператора зрозумів – все добре.

– Що найбільше запам’яталося під час зйомок цього фільму?

– Цікава сцена, коли мій герой – Роман – іде з батьком полем і каже, що хоче піти у монастир. Роль Романового батька у фільмі зіграв чудовий актор і режисер Федір Стригун. Вже тільки те, що я на одному майданчику граю з такою людиною — це вже пам’ять на все життя. Трохи відійду від теми. Шептицький був високим, сильним і красивим хлопцем. Батько його був дуже багатим, і Роман міг мати все, що б хотів. Але у монастир він пішов з власної волі. Він ні від кого не втікав. І от сцена, коли син з батьком пішли на полювання. Поле, сніг з дощем, холод собачий. Янчук знімає загальний план, як сідає сонце. А ми все ходимо з тими рушницями. Нарешті дійшла черга і до нас. І от Стригун-батько запитує: “Чому ти, сину, обираєш такий шлях?”. І я, замість того, щоб говорити свій текст, починаю плямкати, але не видаю жодного звуку. Тіло за день настільки перемерзло, що навіть язик задерев’янів. Після того, як випив кілька ковтків чаю — сцену перезняли.

– Оскільки ви – син заслужених артистів України, ваше майбутнє було визначене ще з дитинства?

– Коли був ще дитиною, бачив різні вистави: хороші і погані. Коли бачив гарні, казав, що буду артистом, бачив погані, хотів бути ким завгодно – тільки не артистом. Але коли вирішив вступати у театральний інститут, сказав про це мамі. Вона раптом перетворилася з мами на педагога і каже: «Ось тобі уривок з прози Коцюбинського, а ще бери сонет Шекспіра і підготуй мені ще один етюд. На твій вибір». Мама тоді готувала обід. Сказала, що повернеться через 20 хвилин. За ці 20 хвилин я мав усе це прорепетирувати. У хаті я перетворився на студента. Це був найстрашніший іспит у моєму житті. Коли вона повернулася з кухні, я встиг усе це лише прочитати. Мама покликала мого молодшого брата Богдана, вони сіли на дивані і стали глядачами. Коли я закінчив монолог, мама винесла свій вердикт: можу вступати. Після цього я більше не боявся жодних іспитів.

– Кажете, що це був іспит, але ж у п’ятирічному віці ви вже зіграли головну роль у дитячому фільмі.

– Цей фільм так і не вийшов на екрани. Він кудись зник. У стрічці, яку знімали у моєму рідному місті Сумах, йшлося про хлопчика і його собаку. Коли собака “цапнув” мене за руку, – злякався і відмовився від цієї ролі. Фільм не зняли до кінця, а я й досі шукаю цю плівку.

– Ви працюєте у театрі імені Івана Франка, багато гастролюєте з концертами. Що для вас рідніше – виступи з кобзою чи гра у театрі?

– Мені все близьке. Я артист, і байдуже – граю у виставі чи виступаю з кобзою. Я маю і акторську освіту, і музичну. І хоча виріс в акторській сім’ї, всі мої рідні – і бабуся Галя, і батьки – гарно співали. Я виріс на українській пісні. Свого часу працював в естрадних колективах, ми виконували різні пісні, але українська пісня – це моє. І де би я не був – в Африці, Нью-Йорку чи Парижі – виступаю з українською старовинною піснею. Коли був маленьким хлопчиком, ми жили у Росії. Ставали з Богданом і співали дуетом «Голуб на черешні, голубка на вишні…». І співали на два голоси.

– Він теж так гарно співає, як ви?

– Богдан – соліст Вінницької філармонії і працює у театрі.

– Як всюди встигаєте – і концерти, і репетиції, і вистави?

– Коли ми репетирували виставу «Грек Зорба», місяць жили у театрі ім. Франка (сміється. – Г. Я.). Ми не виходили з театру, бо постійно працювали. Дружина жартувала, що випише мене з дому. Тоді про жодні концерти не могло бути й мови. Основна моя робота – у театрі. Коли я не задіяний у конкретній виставі, можу собі дозволити ще десь виступити.

– Ви зіграли в американському фільмі. Чим відрізняється знімальний майданчик наш і їхній?

– Це була соціальна реклама. Мені запропонували добрий гонорар, зйомки відбувалися англійською мовою. Це був маленький фільм проти абортів. Мене вразило те, що камери вмонтовано у стінах, у стелі і в підлозі. Все в камерах. Репетирується два дні, як у театрі, а потім іде зйомка. І зняли за два дублі увесь фільм. Все знімається одним планом. Зовсім інша технологія знімання. Я не говорю в камеру, а мене знімають з усіх боків. У нас як відбувається — дубль номер один. Зняли. Ага, побачили, що піджак десь там стирчить. Знімають дубль номер два. Піджак вже добре лежить, а десь комір від сорочки перекрутився. І знову… Переводять камеру, світло, купа дротів…

– Якби вас ще раз запросили у Голлівуд, ви би могли все кинути і поїхати туди?

– Назавжди? Поїхав би зніматися, якби запросили. Хоча мені цього не потрібно, бо маю тут роботу і напрацювання. Але зніматися українським акторам нема де — українського кіно нема. І українські актори Україні не потрібні. У нас багато талановитих людей, вони чудово грають, але не мають роботи. Це ж трагедія для когось у сім’ї. Хтось “сідає на стакан”, а хтось шукає хоч якийсь підробіток… У нас з’являються якісь шоу з якимись зірками, які невідомо звідки беруться. Але ж це не культура українського народу. Це якийсь ширпотреб! І що болить — держава наша не налаштована на розвиток української культури.

– Як ви ставитеся до серіалів? Знаю акторів, які принципово не хочуть зніматися у “милі”. Але ж у таких довгограючих фільмах можна заробити непогані гроші.

– Якщо є робота у серіалі — це дуже добре. І серіали — це також добре. Але у таких довгограючих фільмах прив’язка має бути українська. Бо ж знімають усі ці сиквели. Для кого їх знімають? Щоб показувати в Росії, Казахстані… Ми знаємо кіно французьке — воно має свій смак. Як і кіно італійське — теж має свій смак, як і польське чи англійське. Але не існує українського кіно. У нас знімають продукти для пострадянського ринку. А це шлях у нікуди.

– Ваша дружина також акторка?

– За освітою вона диригент хору, але наразі доглядає наших дітей. У нас їх двоє: синові – сім, донечці – три роки.

Довідка «ВЗ»

Тарас Постников народився 25 листопада 1975 р. у Сумах. Закінчив Він­ницьке музичне училище у 1995 р., а через чотири роки – Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Актор Київського театру імені Івана Франка. У 2009 р. отримав звання “Заслужений артист Украї­ни”. Одружений, має двох дітей.

Трускавець.

Галина ЯРЕМА   Фото автора

Ексклюзивне інтерв’ю журналіста «ВЗ» з відомим актором на Трускавецькому кінофестивалі

джерело “ Високий Замок

UC Family Magazine

By UC Family Magazine 04 Jul, 2017
1 липня Канада святкувалa своє 150-річчя.
Canada 150 Mosaic i TO Canada with Love - це проекти до 150 -річчя Канади.
Зайнялo два роки, щоб розробити та виставити понад 80 000 картин та 150 окремих фресок по всій країні. Проект Canada 150 Mosaic сформує одну гігантську фреску мозаїку довжиною 365 метрів (це чотири футбольні поля!). TO Canada with Love (До Канади з любов’ю) - це програма заходів, що проводиться по всій
Канадi.
By UC Family Magazine 30 Jun, 2017
КНИГИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ
"То є Львів"
Українська мова – це мова не тільки українців, спілкуватися нею мають право мешканці України всіх національностей з потреби гуртуватися, з необхідності доходити порозуміння й ладу в спільному домі (Віталій Радчук)

Книги таких сучасник авторів як Василь Шкляр, Люко Дашвар, Любко Дереш та багатьох інших, а також всесвітньовідомі класичні твори Віктора Гюго, Еріха Марії Ремарка, Оноре де Бальзака та ще чимало інших авторів, книгами яких ви захоплюєтесь, ви зможете знайти і завантажити на цих сайтах:

http://e-bookua.org.ua/
http://javalibre.com.ua/
http://chtyvo.org.ua/
КНИГИ РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Захоплюєтесь поезією Олександра Пушкіна, вкотре хочеться перечитати «Майстра та Маргариту» чи Вам просто хочеться читати класику, наукову літературу, книги з мистецтва, історії, психології в перекладі на російську мову, тоді завантажуйте їх тут:

http://booksshare.net/
http://www.big-library.info/
http://www.many-books.org/
КНИГИ АНГЛІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Ні ви, ні я не розмовляю англійською, але є деякі речі, які можна сказати тільки англійською мовою (Аравінд Адіга)

Англійська мова є однією з найбільш розповсюджених мов у світі, державною мовою багатьох держав та мовою міжнародного спілкування. Її знання значно допомагає Вам як у повсякденному житті, так і, скажімо, коли Ви подорожуєте чи проходите співбесіду при працевлаштуванні. Тому не забувайте поповнювати свій словниковий запас:

http://www.digilibraries.com/
http://www.bookyards.com/en/welcome
http://www.homeenglish.ru/Books.htm
КНИГИ ПОЛЬСЬКОЮ МОВОЮ

Польська мова має правопис в сто разів легший, ніж в інших мовах світу! Навіть граматика не така вже й складна. (Jan Miodek)

Польська мова хоч і дуже схожа на нашу рідну – українську, та все ж має слова, які зовсім вже не співзвучні із знайомими нам відповідниками. Як на мене, польська мова є цікавою та приємною для слуху, переконайтесь:

http://wolnelektury.pl/
http://wydaje.pl/c/darmowe-ebooki
http://www.chmuraczytania.pl/
КНИГИ ФРАНЦУЗЬКОЮ МОВОЮ

Скажи, що кохаєш мене і скажи це французькою. (Jarod Kintz)

Французька – мова кохання. З чим асоціюється ця мова у вас: з французьким поцілунком, смачними круасанами, Парижем та Ейфелевою вежею, променадами над Сеною? Відчуйте милозвучність та всю красу французької, читаючи книги за чашечкою кави з круасанами, закутавшись у плед:

http://beq.ebooksgratuits.com/
http://bibliotheque-russe-et-slave.com/
http://www.ebooksgratuits.com/

By UC Family Magazine 22 Jun, 2017
 Ukrainian culture, music, artisans, food, entertainment 
More Posts
Share by: