Незрозумілі для Львова – Федькович та Куліш.

  • By UC Family Magazine
  • 11 Aug, 2014
Незрозумілі для Львова – Федькович та Куліш.
Ігор МЕЛЬНИК

8 серпня маємо дві річниці уродин з одного боку достатньо відомих, а з другого так і недооцінених сучасниками та нащадками діячів нашої культури та літератури: 180-річчя Юрія Федьковича та 195-річчя Пантелеймона Куліша. Вони народилися в різних кінцях української землі, але обоє, майже одночасно, у 1870–1880 рр. намагалися знайти собі пристановище у Львові, щоб працювати тут для свого народу. Мали тут спільних знайомих. Але Львів виявився для них неприхильним… 

Юрій Федькович

Народився Осип-Домінік Гординський де Федькович 8 серпня 1834 року у Сторонці-Путилові (тепер смт Путила, райцентр Чернівецької області). Походив з родини збіднілого галицького шляхтича, управителя поміщицьких маєтків Адальберта Гординського де Федьковича гербу Сас та Анни, вдови священика Миколи Дашкевича. На час шлюбу з 21 річним Адальбертом Анна мала вже 30 літ і двох дочок та сина Івана від першого шлюбу. Хлопця хрестили за латинським обрядом і дали йому два імені – Осип та Домінік. Пізніше, уже у зрілому віці, 1863 року, він перейшов на православ’я і взяв собі ім’я Юрій.

 

Натомість Владика Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ Павло Василик (1926–2004, до речі теж народжений 8 серпня) писав:

“Особливість нашої єпархії у тому, що Чернівецький деканат, що територіальне охоплює всю Чернівецьку область – українську Буковину, своєрідний національно-культурний край, де наша свята Церква офіційно зродилася в 1811 році. Доля греко-католиків Буковини була важкою і при Австро-Угорщині, і при румунському православ’ї. Але маленька спільнота була завжди сильною в Бозі.

Відновлюються духовні українські братства, які в 1830 році були засновані нашою Церквою як перші українські товариства Буковини: братство св. Тадея, сестринство св. Варвари. Мною, з участю деканату, Церкві Буковини і всій нашій Церкві повернуто Духовні скарби, серед яких чудотворна ікона Матері Божої Чернівецької, що знову зайняла своє місце у соборі Успення Пресвятої Богородиці… Його добрими вірними і вихованцями були такі славні українці, як Юрій Федькович та Ольга Кобилянська”.

 

Отже Ю. Федькович мав би належати деякий час і до греко-католицького обряду?..

 

До 1849 року Буковина входила до складу Галичини як окремий округ. Тоді до Буковини переселялося багато німців, поляків, жидів, угорців та галичан. Польська мова всередині ХІХ ст. була найпоширенішою серед урядників та міщан Чернівців. Згодом її витіснила німецька, а українська та румунська були другорядними у столиці Буковини.

 

У 1846–1848 роках Федькович навчався у Чернівецькій нижчій німецькій реальній школі, потім у 1849–1852 рр. вивчав землемірську та аптекарську справи в Ясах у Молдові, де його брат по матері Іван Дашкевич був писарем в австрійському консульстві. Протягом 1852–1863 років перебував на службі в австрійській армії. Вступив до війська добровільно, за намовою батька. Був спочатку кадетом при 41 полку піхоти, дослужився до офіцерського чину підпоручника. Брав участь у походах у Італію 1859 року під командуванням маршала Радецького, але його полк не брав участі в жодній битві. Однак через безперервні походи в спеку серед куряви погіршився зір. Мав жаль до батька, що той послав його до війська.

“Так гнівався Федькович на батька за те, що віддав його до війська, та за те, що з мамою зле обходився” ( Життєпис Осипа Юрія Гординського-Федьковича (Федькович Ю. Твори. VIII) / Автор: Осип Маковей. – Львів, 1911. – С. 110)

 

Перебуваючи у 1859–1861 рр. з 41 полком у Чернівцях перейшов своєрідну світоглядну еволюцію. Як писав Осип Маковей:

“Настав для нього час, дуже важний для його літературної діяльности, час, коли він під впливом інтелігентного товариства, у яке попав, почув у собі сьвідомість свого таланту, а то й національну. Не довго він сим разом жив у Чернівцях: як рахувати від серпня 1859 до лютого 1861 р., то не більше як 17 місяців, і се ще з перервою, але й сего часу вистало, щоб із него виробив ся сьвідомий українець і щоби дозрів його талант” (С. 113)

 

Великий вплив на Федьковича справили тоді в Чернівцях: німецький поет, професор гімназії Ернст Рудольф Нойбауер; “закінчений теолог”, а потім вчитель і лікар Антін Кобилянський, що походив з Галичини; студент-галичанин, домашній вчитель у священика Кость Горбаль. Саме Горбаль відкрив для Федьковича поезію Т. Шевченка.

 

До речі у 1861 р. (7 травня) звернувся А. Кобилянський листом до Пантелеймона Куліша, щоб той підтримав їх видавничий проект:

“Myby tut vidavaly gazetu naridnu; osoblyve Fedjkovyč davno tym plianom zajmaje sie, ale jak tut do hrošej pryjty, do prenumerativ, to neznaty…” (С. 161).

Куліш не знав ще достатньо чернівецьких народовців, тому не підтримав тоді їх починань.

“Не зав того й Куліш, як порадити двом фантастам” (С. 169).

 

1863 року через хворобу очей залишив Федькович військову службу, отримав пенсію оселився в рідному селі Сторонці-Путилові. У 1866 р. його обрали двірником (війтом) громади Сторонця-Путилова. У 1869–1872 рр. працював шкільним інспектором Вижницького повіту на Буковині. 1866 року створив “Буквар” для народних шкіл. Кандидував на посла до буковинського сейму на виборах 1867 року, але його не було обрано. Відстоював право дітей навчатися рідною мовою, виступав за створення українських гімназій, за перетворення німецького університету в Чернівцях на український.

 

3 1861 року друкувався у львівській періодиці спочатку москвофільської, а потім народовської орієнтації (“Слово”, “Вечорниці”, “Мета”, “Нива”, “Русалка” та ін.). Того ж року вийшла окремим виданням книжечка А. Кобилянського “Slowo na slowo do Redaktоra “Slowa”. Видано її в Чернівцях русинською мовою та латинським шрифтом. У книжечці було вміщено ще сім поезій Юрія Федьковича під назвою “Жовнірські думи”.

 

Перші поетичні спроби Федьковича німецькою мовою відносять до 1850 року. За життя письменника було опубліковано: збірки віршів “Поезії Іосифа Федьковича” (1862); Gedichte von I. Fedkowicz (“Вірші І. Федьковича”, 1865); “Поезії. Вип. 1, 2, 3” (1867, 1868); “Співаник для господарських діточок” (1869); “Дикі думи: думав гуцул-невір” (1877); повість “Люба-згуба” (1863); “Казки для руського народу” (1873); “Дністрові кручі” (1885). Федькович пробував писати для театру. Він автор комедії “Так вам і треба” (1865), драми “Довбуш” (1869, 1876), мелодрами “Керманич” (1876), історичної трагедії “Богдан Хмельницький” (1886–1887).

 

Від 1872 року жив у Львові. Працював на посаді редактора видавництва популярних книжок товариства “Просвіта”. Ще у 1861 р. звертався К. Горбаль до члена Галицького крайового виділу Юліана Лаврівського про якусь посаду для Федьковича у Львові. А наприкінці 1870 р. писав Федькович до редактора газети “Правда”:

“Ви не знаєте дюбродію, як я дуже затужив до Львова, і єстли би хоть як небуть там прожити можна, то я би зараз туда кочувавсь” (С. 448).

 

До Львова він переїхав 22 липня 1872 р. “Просвіта” обіцяла йому платити щорічно 250 райнських гульденів (ринських злотих) за написані власні твори обсягом 12 друкованих аркушів. Ще 250 ринських обіцяв Федьковичу театр “Руської Бесіди” за 5 перекладів п’єс. Серед його львівських друзів того часу були журналісти Ксенофонт Климкович, Федір Заревич, Володимир Шашкевич, професор гімназії Анатоль Вахнянин, студент Теодор Марков. Любив чаркувати з друзями, але “не упивався ніколи”. Хоча зазнав серед львівського товариства славу оригінала, що любить вдягатися по гуцульськи, і відлюдка, схильного до містицизму та астрології. Не завжди він знаходив спільну мову зі своїми роботодавцями, не сприймав критики своїх праць, хоча керівництво “Просвіти” ставилося до нього вельми поблажливо.

 

У жовтні він повернувся до рідного Путилова, сподіваючись отримати там посаду заступника прокуратора. Однією з причин виїзду зі Львова була також… епідемія холери. Тим не менше “Просвіта посилала йому платню ще до січня 1874 р., сподіваючись на нові твори. На що Федькович відповів:

“Я писати не думаю на тото, аби мали літературні монополісти що критиковати”.

 

З 1876 року жив і працював у Чернівцях. З 1885 року до останніх днів життя редагував першу на Буковині українську газету – “Буковина”. Помер 11 січня 1888 року. Його поховано у Чернівцях.

 

Буковинські гуцули розповідали, що Федькович був дуже гостинним чоловіком. Тяжко було господарям попри його хату пройти. “Ходіть, любчику, я вас пригощу, – казав. – Не хочете, то ви мене не любите!” Федькович написав пісню, яку вважають народною “Як засядем браття коло чари”.

 

Особисте життя письменника не склалося. Тричі він закохувався: у циганку, пізніше у Емілію Марошані – доньку господині літературного салону, і востаннє – в Розтоках у Павліну Волянську доньку священика о. Михаїла з Тюдова на галицькому березі Черемоша. Та з різних обставин так ніколи й не одружився.

 

Сидір Воробкевич згадував Федьковича як “дивного, містичного” чоловіка.   “Одному у його товаристві навіть моторошно стає “, – казав він. Свого часу Федькович захоплювався астрологією.

 

Іван Франко писав про Юрія Федьковича:

“Осип-Юрій Федькович – се безперечно одна з найоригінальніших літературних фізіономій в нашій літературі. Так і здається, що природа гуцульської землі і гуцульської породи зложила в ньому що мала найніжнішого і найсердечнішого. Як музика, владаючий по-майстерськи хоч і невеликим засобом звуків, та все-таки звуків чистих і глибоких, Федькович займає в нашій літературі важне місце”.

 

Натомість Сергій Єфремов у “Історії українського письменства” був більш критичним щодо творчості Федьковича:

“Поміж дрібнішими письменниками, що виступили тепер на літературне поле, як Володимир Шашкевич, Климкович, Воробкевич (Млака), Згарський, Свєнцицький (Павло Свій) та інші, з’являється врешті й перший дужий талант всеукраїнської ваги в особі Федьковича… Після тріскучої порожнечі попереднього періоду з її князями, боярами та “красавицами” Федьковичів простий “жовняр” зі своїми щиролюдськими переживаннями був явищем епохальним, як поворот до живих тем.

Неабияким художником виступає і в своїх оповіданнях. Це майстерні малюнки на зразок оповідань Марка Вовчка, якого Федькович дуже високо ставив, але зовсім оригінальне скомпоновані вони і незнаний до того світ розкривають читачеві…

Та на жаль, є на цьому сонці закордонної України й темні плями. Федьковича закрутила і згубила та рутинність і мертвотність, що були ознакою тогочасного галицького лихоліття. Не тямив своєї ваги та сили ні сам поет, ні тим більше люди, з якими йому доводилось у житті стрічатись, тобто майже все закордонне громадянство українське. З Федьковича був, буквально розуміючи, незужитий капітал, що невпинно, але марно розвіювавсь протягом усього життя поетового, аж поки зовсім вичерпався, до останнього шеляга. В літературній діяльності “буковинського соловія” мішма стоять – велика талановитість з повним занепадом, оригінальність з безвартним наслідуванням, гострий розум з абсолютною безкритичністю, знання реального життя з містичними нахилами – справжнє поетичне натхнення на градусі, до божевілля близькому…

Перші твори “буковинського Кобзаря”, справді свіжі й талановиті, викликали великі надії в Галичині: поета захвалювали, рівняли до Шевченка. Людина малої науки, з досить обмеженим світоглядом і без тієї геніальної інтуїції, що слугувала повсякчас Шевченкові – Федькович силкується справдити таку високу репутацію, силкується і… починає переспівувати по-рабському Шевченка та самого себе…

Коли писання старшої генерації галицьких письменників можна здебільшого без усякої вади для розвитку нашого письменства поминути, коли ймення таких “диктаторів” на літературному полі Галичини, як Зубрицький, Дідицький, Наумович та ін., можна преспокійно облишити на здобич бібліографам, бо на розвиток українського письменства не мали вони аж ніякого впливу і життя просто обійшло їх, — то твори Івана Франка заповнюють одну з кращих сторінок нашої спільної історії. Поміж цими двома поколіннями середню, переступну, позицію займає покоління 60-х років із Федьковичем на чолі; воно вже твердо стало на національному ґрунті, але мусить ще платити за опортунізм та безпринципність своїх попередників”.

 

 

Пантелеймон Куліш

У Львові на вул. Коцюбинського, 6 стояв до початку ХХ ст. будинок, в якому кілька місяців жив український письменник, історик і громадський діяч Пантелеймон Куліш (1819–1897). Народився він 8 серпня 1819 р. у містечку Вороніж (тепер у Сумській облвсті, не варто плутати з російським Воронєжом).

 

За своє бурхливе життя багато подорожував Європою, не міг оминути й Галичини. Вперше Куліш побував у Львові у 1858 р. Потім ще кілька разів навідувався до галицької столиці. Нарешті у 1881 р. вирішив він оселитися в цьому місті.

 

«Куліш 30 грудня 1881 р. приїхав до Львова – цього разу з метою видати тут поетичну збірку «Хуторна поезія», власні переклади кількох п’єс Шекспіра, попрацювати в архівах, а, по можливості, й заснувати український часопис, у чому йому було відмовлено в Російській імперії… У Львові Куліш оселився спочатку десь по вул. св. Миколая (нині вул. Грушевського), а відтак у віддаленій, як на той час, частині міста – на вул. Вонвозовій (Яровій, од польського wąwoz – яр; тепер вул., Коцюбинського) в будинку № 6 – невеликому особняку, що нагадував йому український хутір. У цьому особняку мешкав з дружиною Алоїзій Юркевич, писар при 30-му полку на цитаделі…. З Юркевичем Куліш зійшовся, найправдоподібніше, цілком випадково, у пошуках житла, бо той не мав жодного стосунку ні до літератури , ні до політики. А проте у Кулішів з паном Алоїзом та його дружиною Евеліною відразу – й на довгі роки – склалися теплі приязні взаємини.

Галицько-руські інтелігенти, як народовці, так і «драгоманівці», у своїй більшості відцуралися прибулого до Львова автора «Истории воссоединения Руси» та «Мальованої гайдамащини». З українських культурно-громадських діячів Куліша на Вонвозовій, 6 відвідували тільки деякі народовці – тодішній голова Літературного товариства ім. Т. Шевченка Корнило Сушкевич, професор Юліан Романчук і Кость Горбаль, котрі, втім, провадили з ним суто офіційні розмови, без будь-яких спроб перейти до дружніх стосунків. Ближче зійшовся з Кулішем хіба що український публіцист і бібліограф Іван Еміліанович Левицький (якщо не рахувати фізика й електротехніка Івана Пулюя, з-поміж галичан тодішнього найщирішого Кулішевого друга, котрий на той час жив у Відні і листувався з ним», – писав дослідник життя і творчості П. Куліша, літературознавець Євген Нахлік (Нахлік Є. Апостол польсько-руської згоди // «Просвіта»: альманах-календар. – Львів, 1995. – С. 88).

 

Навідували Куліша й князі Адам Сапіга, Єжи Чарторийський та інші галицькі політики, які обіцяли надати гостеві з України кошти на заснування у Львові друкарні та видання українських книжок та часописів. Йшлося про асигнування у розмірі двох мільйонів ринських на розвиток освіти й культури русинів-українців в Галичині. Куліш мав прийняти австрійське громадянство та посаду професора української історії Львіського університету.

 

Спокусившись цими обіцянками Куліш видав у Львові брошуру «Крашанка русинам і полякам на Великдень 1882 року» в якій закликав обидва народи «до миру, братства, поступливості», що забути давні чвари. Однак ці гасла не сприйняли провідники галицьких русинів, ні з народовського, ні з москвофільського таборів.

 

Розчарувався Куліш й у прихильності польських політиків, звинувачуючи їх у нещирості та підступності. Зокрема, коли дізнався про Енцикліку Папи Льва ХІІІ щодо передачі в управління єзуїтам греко-католицького монастиря у Добромилі. До речі, саме цей акт стимулював реформування Василіянського чину і прихід у 1888 р. до Добромильського монастиря (з благословення Папи Льва ХІІІ) Романа Марії Шептицького – майбутнього Митрополита Андрія.

 

Але П. Куліш та більшість ортодоксальних греко-католиків не змогли належно оцінити ці події. Шкода, бо можливо щирі наміри П. Куліша помирити в Галичині обидва слов’янські народи, могли б наблизили незалежність України принаймні на 70 років.

 

http://zbruc.eu/node/25442

UC Family Magazine

By UC Family Magazine 26 Sep, 2017
Шведський діджей і музичний продюсер Avicii разом з британською виконавицею Рітою Орою зняли у Києві відео на пісню "Lonely Together".  джерело  www.ukrinform.ua
Опублікований на YouTube-каналі Avicii кліп за тиждень набрав більше 7 млн переглядів, передає "Новое время".

У ролику можна помітити київські локації: Ботанічний сад, парк "Перемога" і Рибальський міст.

Крім того, героями кліпу стали екс-барабанщик проектів "Alloise" та "Dvoe" Артем Угодників і його дружина Аліна.
By UC Family Magazine 26 Sep, 2017
Енергетична компанія TIU-Канада стала першим іноземним інвестором в Україну в рамках дії Угоди про зону вільної торгівлі з Канадою. Про це йдеться в повідомленні компанії, яке передано Укрінформу  www.ukrinform.ua

"TIU-Канада стає першим канадським інвестором в Україну, що користується правилами Угоди про зону вільної торгівлі з Канадою, яка набула чинності 1 серпня. TIU-Канада, дочірнє підприємство компанії Refraction Asset Management, влітку цього року почала будівництво сонячної електростанції вартістю 10 мільйонів євро у Нікополі, Дніпропетровської області. 10 мегаватна станція буде постачати електроенергію місцевим жителям та підприємствам", - йдеться у повідомленні.

"Ми пишаємося тим, що будемо першим інвестором у рамках Угоди про зону вільної торгівлі між Канадою і Україною. Але найголовніше, на практиці це дозволить TIU-Канада постачати українцям чисту енергію", - зазначила директор українського представництва TIU-Канада Валентина Белякова.

Вона також зазначила, що в Україні тарифи на відновлювану енергетику - одні з найкращих у Європі. "Тариф на постачання електроенергії в мережу чинний до 1 січня 2030 року та заохочує прямі іноземні інвестиції в Україну. Це добре для енергетичної незалежності України, а також для економічного зростання", - сказала Белякова.

Нагадаємо, Угода про зону вільної торгівлі між Канадою і Україною була підписана 11 червня, 2016 р. та набула чинності 1 серпня, 2017 р. Окрім комерційних переваг для бізнесу обох країн, угода покликана підтримати економічні реформи та ініціативи уряду щодо розвитку України, зміцнить канадсько-українське партнерство. Ця угода є результатом 5 років переговорів.

TIU-Канада – це енергетична компанія, що працює у секторі відновлюваної енергетики та знаходиться в місті Калгарі, провінції Альберта. Свою роботу в Україні компанія почала влітку цього року.
By UC Family Magazine 26 Sep, 2017
Please visit the photo exhibit "My army. See through heart" from 23 September to 30 September at 145 Evans Ave. (organized in the framework of the Invictus Games Toronto 2017)
More Posts
Share by: