Соломія ЧУБАЙ: «Головне – вигнати совок з наших голів, і все буде прекрасно»

  • By UC Family Magazine
  • 07 Jul, 2014

Соломія Чубай – українська співачка, солістка гурту «Джалапіта», організатор мистецьких і музичних проектів.

Соломія – донька видатного українського поета Грицька Чубая. Народилася вона 1979 року у Львові. «Мій батько помер, коли мені було два роки, – розповідає співачка про себе. – Виховували мене мама, яка розмовляла зі мною іспанською, бабця, яка навчила мене співати, а також мій брат – Тарас Чубай. В 11 років я потрапила на навчання в один із німецьких інтернатів у Мюнхені, у 13 років поїхала в Казахстан – «піднімати цілину». 10 днів у плацкарті туди й назад, неймовірна пригода. І неабиякий досвід: робота на полі у 50-градусну спеку… У 20 років стала учасником студентської стипендіальної програми від Інституту Сервантеса у Мадридському університеті. Час, проведений у Мюнхені, Казахстані та в Мадриді, багато дав мені для розуміння, як сильно життя людини залежить від того, як вона мріє і чого прагне. Я навчилася, що мріяти треба по-справжньому. За фахом я – іспанський філолог. Працювала вчителькою, нянею, ведучою на ТБ, прес-секретарем у МО «Дзиґа», арт-директором у промоушен-компанії «Дік-Арт», перекладачем на “ТВІ”. Нині я директор ГО «Вірменська-35» і по-справжньому пишаюся організованими мною проектами. Зокрема це «Флюгери Львова», «Джаз-без», «Наше Різдво», вечори поезії Костя Москальця, Богдана-Ігоря Антонича, Грицька Чубая тощо. Для мене, як і для Тараса Чубая, популяризація творчості нашого батька є справою всього життя. Видання батькової поезії, організація вечорів і фестивалів, пов’язаних з його іменем, – це те, що я завжди робила і робитиму не лише як його донька, але й як людина, що сповідує певні ідеали та цінності».

– Я так розумію, в музику тебе привів брат, відомий музикант Тарас Чубай? Розкажи, як це було.

В музику мене ніхто не приводив… Я просто росла собі і вважала, що те, що мій брат грає на альті чи на гітарі, – то у всіх таке і нічого тут особливого нема. І ті всі тусовки поетів, музикантів, художників, які приходили до нас і жили, – то з усіма так. А коли підросла і стала підлітком, зрозуміла, що моя сім’я – особлива. Я почала співати випадково. Тарас записував молодий гурт чи помагав у зведенні альбому, і вони якраз шукали вокалістку. Це був гурт «Без цукру». Брат не був у захваті, але саме так я почала співати. Це був 1999 рік, у нас навіть свій хіт був “У всьому винна я” (сміється).

– Жінка на рок-н-рольній сцені… Навколо переважно чоловіча компанія, плюс всілякі переїзди, не завжди добрі умови. Як ти це переживаєш?

Розумієш, я не мала аж таких частих гастролей. І якщо ми виступали тоді чи зараз виступаємо з “Джалапітою”, то ми їздимо переважно Західною Україною. Ми ж неформат… А чоловіків я люблю, мене завжди оточували хлопці, мені з ними легше. Вони для мене зрозуміліші.

– В чому полягає ваш неформат? І наскільки для тебе є травматичною відсутність концертів? Чи це не основне у твоєму житті? Ну, і розкажи трішки детальніше про «Джалапіту».

Це не лише мій неформат, а трафляє неформат україномовної музики загалом. Моя основна робота – це організація арт-проектів та концертів. У нас практично загнали у підпілля українську музику. Дякувати Богу, хоч фестивалі є і дехто їздить за кордон, а так – глухар. Мої проекти спрямовані на те, щоб люди слухали українське, якісне і поважали те, що в них є. Відсутність концертів травматична тим, що музиканти розповзаються і не бачать сенсу грати в групі – нема перспективи. «Джалапіта» – це проект, який витягнув мене з шестирічної мовчанки. Я приношу пісні, які люблю і співаю з дитинства. Переважно це пісні моєї бабці Стефи, їй 90 років. Аранжування роблять чудові хлопці: Володя Бедзвін – віолончель та Гордій Старух – гітара. Ми якраз в пошуках барабанщика зараз. Записали кілька треків, думаю, що люди їх скоро почують. Скажу чесно, з прізвищем Чубай у сто разів важче кудись потрапити. На фестиваль чи на радіо, чи в ефір.

– О! Здавалось би… а чому? Тарас же є культовим артистом в україномовному середовищі. Ще зрозуміло з ефірами, там дуже багато лайна дійсно і пробитись тяжко, але чому фестивалі, яких вже достатньо в Україні? Які причини відмови?

Звичайно, відмовляють постійно. За це літо «Джалапіті» відмовили п’ять разів, одні навіть умудрилися сказати, що ми неформат. В нас, українців, є гидотна звичка принижувати одне одного. Нас зі списків «Франко фесту» викреслювали три рази, а може, й більше. При тому, що моя громадська організація “Вірменська-35” була співорганізатором цього фесту.

– А що таке “Вірменська-35”, яку ти очолюєш? Якими проектами ви опікуєтесь і що розробляєте?

Це організація від “Дзиґи”, тож переважно допомагаємо “Дзизі” у всіх їхніх проектах. Я як директор придумую свої проекти, і «Дзиґа» завжди мене в цьому підтримує. Це дитя “Дзиґи”, яке відпустили у вільне плавання. Найбільші проекти, якими я пишаюся, – це проект “Костик Москалець. Армія світла”, “ХХ вік, Б.-І. Антонич та Г. Чубай” і проект “Наше Різдво”. Та останній великий проект – це видання книги мого батька й арт-проект “П’ятикнижжя”.

– В останні роки у Львові просто вибух нової і різної музики. Мене також вразила інформація про більше, ніж триста фестивалів чи подій у місті на рік. Львів все більше стає подібним до європейських міст. Ти львів’янка – як тобі все це виглядає зсередини?

Як львів’янка скажу таке: більшість з тих фестивалів – ніякі. Вони розраховані на туристів і не дають життя українським виконавцям. Просте заробляння грошей. Є вічні фестивалі, як-от «Флюгери Львова» чи «Джаз-без», ще Форум видавців. Тут багато гарних ініціатив, а ще більше чудових команд, більшість музикантів – мої гарні друзі: це «Гич-оркестр», «Йорий Клоц», «Шоколад» та ін. Але палиця з двома кінцями. Львів роблять туристичним містом, а митцям, які живуть у цьому місті, робити нічого. Хоча зараз у нас новий начальник управління культури – Ірина Подоляк, і маємо велике щастя, що вона розуміє, що музикантам потрібно платити гонорари, і це її не дивує.

– Повернемось до твоїх проектів. Останній – це великий проект на основі творчості твого батька, видатного українського поета Грицька Чубая «Грицько Чубай. П’ятикнижжя». Хотілось би детальніше…

Проект “П’ятикнижжя” я виношувала два роки. Придумала його сама. Бозя мені посилала талановитих людей, які живили мій проект ідеями. Головною метою було видати книжку. Але я розуміла, що просто книга без якогось вибуху не матиме сенсу, про неї почують 600 людей і все. Тому спочатку я планувала зібрати гурти, які співають тексти мого батька, а вже потім це переросло у театралізоване дійство, коли я познайомилася з режисером театру тіней “Див” Дашою Альошкіною, яка поставила п’ять вистав на проекті у музеї тюрми на Лонцького та у театрі. Це були не просто вистави, там ще грали музиканти з “Фідель тріо квартету”, а вірші читали відомі поети Гриць Семенчук, Неборак, Савка, Сливинський. Спогади про батька від Винничука, Стельмаха, Лишеги, Галини Чубай, ведучим був Юрко Андрухович. Проект “П’ятикнижжя” – це щось, що відбувалося у мене вдома завжди, а потім я це перенесла на сцену: читання віршів, добра музика, інтелектуальні бесіди. Книжкою займалася сама від початку і до кінця. Важко обирала видавництва і художників. Спочатку книжку мала оформлювати художниця з Херсона Юля Долинська, вона намалювала до проекту триптих, який зараз висить у тюрмі на Лонцького. Але… були довгі родинні суперечки і бачення книжки в іншому стилі, і ми зійшлися на тому, що там мають бути роботи графіка Романа Романишина. Видало книжку “Видавництво Старого Лева”, за що я їм вдячна. Ми отримали гран-прі на Форумі видавців у Львові. Проект ще крутий тим, що зібрав митців з різних куточків України: Луганська, Херсона, Вінниці, Франківська, Косова, і це все дуже круті хлопці та дівчата.

– Зараз в Україні гаряче: з одного боку, певна перемога, з іншого – попереду велика і тяжка дорога. Що ти відчуваєш як артист, як жінка, як мама? Чи є в тобі якісь слова оптимізму людям?

Ой, перемоги ще нема. Нам ще треба багато пройти і багато набити ґуль, і сподіваюся, що не буде більше смертей. Думаю, що нам зараз всім буде дуже важко. Ця революція гідності показала, що у нас море фантастичних, прекрасних людей. І я в них вірю. Вірю, що ми більше не дамося, що ми не будемо просто пишатися, що ми українці, а діяти. Головне – вигнати совок з наших голів, і все буде прекрасно. А як мама я виховую Олексу так, щоб він знав свою мову, традиції, був патріотом, не був рабом, поважав себе і людей і знав, чий він онук. Я бажаю моєму синові та дітиськам в Україні не бути рабами. Бо рабів до раю не пускають.

Влад Требуня

Галицький кореспондент

UC Family Magazine

By UC Family Magazine 04 Jul, 2017
1 липня Канада святкувалa своє 150-річчя.
Canada 150 Mosaic i TO Canada with Love - це проекти до 150 -річчя Канади.
Зайнялo два роки, щоб розробити та виставити понад 80 000 картин та 150 окремих фресок по всій країні. Проект Canada 150 Mosaic сформує одну гігантську фреску мозаїку довжиною 365 метрів (це чотири футбольні поля!). TO Canada with Love (До Канади з любов’ю) - це програма заходів, що проводиться по всій
Канадi.
By UC Family Magazine 30 Jun, 2017
КНИГИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ
"То є Львів"
Українська мова – це мова не тільки українців, спілкуватися нею мають право мешканці України всіх національностей з потреби гуртуватися, з необхідності доходити порозуміння й ладу в спільному домі (Віталій Радчук)

Книги таких сучасник авторів як Василь Шкляр, Люко Дашвар, Любко Дереш та багатьох інших, а також всесвітньовідомі класичні твори Віктора Гюго, Еріха Марії Ремарка, Оноре де Бальзака та ще чимало інших авторів, книгами яких ви захоплюєтесь, ви зможете знайти і завантажити на цих сайтах:

http://e-bookua.org.ua/
http://javalibre.com.ua/
http://chtyvo.org.ua/
КНИГИ РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Захоплюєтесь поезією Олександра Пушкіна, вкотре хочеться перечитати «Майстра та Маргариту» чи Вам просто хочеться читати класику, наукову літературу, книги з мистецтва, історії, психології в перекладі на російську мову, тоді завантажуйте їх тут:

http://booksshare.net/
http://www.big-library.info/
http://www.many-books.org/
КНИГИ АНГЛІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Ні ви, ні я не розмовляю англійською, але є деякі речі, які можна сказати тільки англійською мовою (Аравінд Адіга)

Англійська мова є однією з найбільш розповсюджених мов у світі, державною мовою багатьох держав та мовою міжнародного спілкування. Її знання значно допомагає Вам як у повсякденному житті, так і, скажімо, коли Ви подорожуєте чи проходите співбесіду при працевлаштуванні. Тому не забувайте поповнювати свій словниковий запас:

http://www.digilibraries.com/
http://www.bookyards.com/en/welcome
http://www.homeenglish.ru/Books.htm
КНИГИ ПОЛЬСЬКОЮ МОВОЮ

Польська мова має правопис в сто разів легший, ніж в інших мовах світу! Навіть граматика не така вже й складна. (Jan Miodek)

Польська мова хоч і дуже схожа на нашу рідну – українську, та все ж має слова, які зовсім вже не співзвучні із знайомими нам відповідниками. Як на мене, польська мова є цікавою та приємною для слуху, переконайтесь:

http://wolnelektury.pl/
http://wydaje.pl/c/darmowe-ebooki
http://www.chmuraczytania.pl/
КНИГИ ФРАНЦУЗЬКОЮ МОВОЮ

Скажи, що кохаєш мене і скажи це французькою. (Jarod Kintz)

Французька – мова кохання. З чим асоціюється ця мова у вас: з французьким поцілунком, смачними круасанами, Парижем та Ейфелевою вежею, променадами над Сеною? Відчуйте милозвучність та всю красу французької, читаючи книги за чашечкою кави з круасанами, закутавшись у плед:

http://beq.ebooksgratuits.com/
http://bibliotheque-russe-et-slave.com/
http://www.ebooksgratuits.com/

By UC Family Magazine 22 Jun, 2017
 Ukrainian culture, music, artisans, food, entertainment 
More Posts
Share by: