«Люба. Просто Люба»

  • By UC Family Magazine
  • 29 Apr, 2012
 У травні 2012 року в Berkeley Street Theatre, Toronto,  відбудеться спектакль про долю канадійської комедійної актриси українського походження Люби Ґой. Пані Люба, після закінчення виходу своєї багаторічної програми, вирішила привідкрити завісу над власним життям, схованим за маскою сатири та іронії. Ми вирішили розпитати паню Любу про основні моменти її українсько – канадійського життя, яке вона запрезентує у своїй англомовній п’єсі.

Як акторка, я вийшла з Театральної школи Канади.   Коли поступала на навчання,  то конкурс був шалений – дві тисячі осіб на шість місць. Навчали мене як класичного театру, тому я можу бути компаративістичною акторкою.

Моя театральна діяльність проходить англійською мовою. З 1973 року займаюся політичною сатирою в групі «Royal Canadian Air Farce» (Королівський канадський повітряний фарс). Часто мене показували на каналі СБС. Спочатку це було лише на радіо (22 роки), а згодом почали робити й телевізійну версію. Записувалася перед живою публікою. Програма проходила щоп’ятниці, яку оглядало кілька мільйонів канадійців. Раз на рік мали програму «Air Farce», себто комедія на повітрі, але  два роки тому програма завершила своє існування у зв’язку зі смертю її продюсера, одного з членів нашої команди. Проте ми залишили за собою ще новорічні випуски.

  З таборів за океан

Мої батьки познайомилися і побралися в Німеччині на праці в таборах.   Мій батько, Степан Ґой, був великим патріотом, мріяв про визволення України, ненавидів комуністичну систему, тому не захотів повертатися в СРСР. Після звільнення з концтабору ми переїхали до Бельгії, котра приймала багатьох людей без громадянства. Тато пішов працювати на шахту. При цьому був дуже талановитий, гарно співав (тенор), а, по-друге, ще з часів табору брав участь в аматорських театрах. Його прозивали «Чарлі Чаплін». У невеличкому аматорському оркестрі грав класичні українські п’єси. Мама, натомість, була здібною танцюристкою. Тато мені щодня читав «Кобзаря» Т. Шевченка  і я чимало знала напам’ять, декламувала зі сцени. Батькові товариші кликали мене: «Любко, ходи нам почитаєш «Розриту могилу», а я, маючи чотири роки, знала вже про «Богдана, нерозумного сина». З самого дитинства я була дуже розкута на сцені.

Від семи років я вже грала на піаніно. Але оскільки батьки не мали можливості купити мені піаніно, то купили акордеон. Він був для мене величезний, а пізніше я його полюбила і часто виступала також з ним. Але попри те не вважала його надто привабливим інструментом і таки хотілося мати піаніно. Зараз акордеон в моді, а тоді мої приятелі грали на скрипках чи піаніно. Тому й не дивно, що пізніше з тим акордеоном пішла в комедію.

Мою п’єсу люди чекають з нетерпінням, оскільки мене знають, проте не відають, чим насправді я жила. Люди вважають, що я комедіантка також і в житті. П’єсу я вирішила назвати «Люба. Просто Люба». Світова епічна, комічна, трагічна і в один акт, без перерви – 90 хвилин. Маленька дівчинка, буквально тільки – но після садочка, яка не знає мови, йде до канадської школи. Батьки не мають грошей. Тато на роботі у шахтах у Бельгії підірвав своє здоров’я. Після травми голови з ним траплялися приступи епілепсії, тривалий час пролежав у «ментальному» шпиталі. Англійської так і не вивчив – я була його перекладачкою, «вікном у світ». Тому знайшов себе в українській громаді, зокрема в пластунському русі, організовував концерти. Для нього було важливим два поняття: «Бог і Україна». Коли я пішла до школи, то напучував мене, щоб я сказала вчительці: «Україна має бути вільна». Я протестувала: «Тату, не хочу бути твоїм голосом. Хочу бути доброю ученицею і канадійкою». Він, посміхнувшись, казав: ну що, хокей!  Хокей ок, але потім – Бог і Україна. Перебуваючи перед смертю в лікарні, просився додому на Різдво. Йому відповіли: «Різдво вже минуло!..»

І якраз моя п’єса починається з того моменту, коли я розповідаю про смерть мого батька, а водночас можу говорити про його українську мрію на дуже високому рівні. Він помер, коли мені було 12 років. Якбиж він знав, що я доживу до Незалежності і буду запрошена на прийняття з нагоди приїзду Президента України Віктора Ющенка, то дуже би мною пишався. Я подумки говорила: «Тату, ти хотів, щоб я щось пояснювала вчительці, а тепер я можу говорити  про вільну Україну її президентові…» На цій зустрічі був такий момент: “Представляючи мене, генерал-губернатор Канади Мікаель Жан вжила англійською слово «комедіантка», а перекладач переклала «наша славна артистка». Зал кілька хвилин аплодував. З одного боку мені було соромно, а з іншого я була неймовірно втішена.

Поміж двох українських опцій

Я виросла в Оттаві, належала до греко-католицької громади. Мама православна, тато – греко-католик, тож я з народження «комедіантка». Весь час я була посередині між двома конфесіями, адже Бог є один. Батько був дуже смішний, грав різні характери. Найулюбленішим був Телепко, котрий в Парижі говорив «по-французьки»: «Perduniw tu nema». Він мав гумор простий, але всі з того реготали. Люди або плакали, або сміялися, або і плакали, і сміялися, коли батько був на сцені.

Моя мама була дуже щирою. Вона завжди мене вчила бути ощадливою: не тратити гроші там, де цього не треба робити… Але ж я люблю мистецтво, купую багато картин. Розумію, що художника треба підтримати. Всі стіни мого маленького помешкання заставлені картинами, а я все не перестаю їх купувати. До того ж постійно займаюся збиранням коштів для сиротинців на Україні: вітаміни, книжки, одяг, взуття. Збираю гроші для на потреби жіночих організацій, а також для українських ансамблів, допомагаю тим, що організовую концерти, а зібрані гроші переказую їм на костюми.

У 1996 році наша група мала гастролі по Канаді. Ми презентували англійською і українською мовами п’ єсу   «Чиста комедія». Нас було шестеро. Ми хотіли показати наше життя в Канаді з нашої точки зору: як ми тут росли, як родичі бажають, аби вийти заміж тільки за українця тощо. Моя подруга Дар’я Карп’як вийшла заміж за канадійського чоловіка. По-англійськи її кликали «Розвільнення». І вона була вимушена змінити своє ім’я. Інша подруга вийшла заміж за українця, шлюб не вдався і теж була вимушена змінити своє ім’я. Українська громада обурювалася, що ми показуємо реальність діаспори у цьому світлі, але наше життя на цьому й полягає!

Я ніколи не встидалася говорити, що я – українка.   В моїй програмі ніхто не говорив українською, але коли ми показували програму у великих містах, то я завжди включала до неї образ української «характерки», вплітала кілька слів українською. Українці, звісно, розуміли, натомість англомовні задавалися питанням, чи дійсно я знаю цю мову, а чи тільки вдаю, що знаю. Щоразу більше українців слухали мою програму, бо знали, що там виступає українка.  

Ми сміємося над багатьма речами. Якби мій батько жив, він би не повірив, що можна так сміятися над головними політиками світу. Я, наприклад, часто подавала гумористично королеву. Наш гумор не є сатирою, а навпаки її підтримує. Хоча, звісно, знаємо, що коли жартуємо з Папи Римського, то все одно католики обурюватимуться. Натомість, коли людина володіє почуттям гумору, не стане робити собі з того проблем. Іноді, коли людина несе високо голову, треба її трохи «підпилити».

Усі думають, що я дуже смішна особа.   Дійсно, я відчуваю жарт. Коли ви не бачите жарту навіть у трагедії, тоді важко жити. Я намагаюся знайти якийсь гумор у кожній хвилині, щоб життя йшло вперед, щоб мати позитивний настрій. Я часто кажу моїй мамі, яка постійно сумна (29 лютого їй виповнилося 88 років): “Мамо, Твоя  склянка – напівпорожня, а моя навпаки – напівповна”. У цьому, якраз, різниця між моєю і її філософією. Маю в голосі таку «качку», яка говорить як Доналд Дак, в тому числі по-українськи”.

 

Поїздка життя

В Україні я побувала лише один раз в 1990-му році   (дуже хочу приїхати ще). Тоді я грала шинкарку у фільмі «Конотопська відьма», що знімався на студії ім. О.Довженка. Запросила мене режисерка Галя Шигаєва. Перед тим вона перебувала в Канаді і побачила мене в українській програмі. Запитала ким я є і запросила на роль, яка ще була тоді вакантною. Щоправда, я не знала, хто така «шинкарка» і Галя мені пояснила, що це жінка, яка провадить шинок, поїть козаків, має дівчат. Тоді я кажу: «О, то це «madamme»!..» Оскільки моя українська далека від ідеалу, то мого голосу в фільмі немає, його озвучувала інша актриса.

Мені було надзвичайно цікаво побачити край, де народилася моя мама – Вінниччину   (батько походить з Галичини). Найбільше в Україні мене дратувало те, коли хтось співає українську пісню на сцені, а ззаду нього розмальовані баби з великими грудьми. Співають про варенички, а груди з тих пазух практично випадають… Прикро дивитися на те, що талановиті українські актори такі бідні. Пригадую випадок, коли під час зйомок приїхало авто, а люди з нього вимагали від нашої знімальної групи камеру, «бо вже прийшла їхня черга»… Я не могла в це повірити! І в таких умовах ці актори, без води, на спеці, без лазнички – були раді, що їх запросили на фільм! Яка ж то сильна українська душа!  

А ще вразило мене в Україні те, всім треба було платити   під столом .   У перший мого перебування в Україні ми з Галею пішли купувати сік. Галя замовила гранатовий, а я стала вибирати інший – може яблуко чи інший. Продавщиця подивилася на мене кривим оком. Питаюся у Галі, скільки то буде коштувати, бо вперше тримала в руках радянські гроші. І тут продавщиця не витримує і починає на мене кричати російською: «Скільки я буду чекати, замовляй вже!! За тобою он стоїть чоловік!» Я їй відповідаю: “то відпустіть того чоловіка, я ще мушу подумати”. А вона: «Нет!» Тоді я вже інакше до неї: «Знаєте що? Я тільки що приїхала з Канади  і це перша моя покупка. Ніхто не може змусити мене купувати сік, якщо я того не хочу”. Якби хтось так грубо звернувся до мене в Канаді, то через дві хвилини позбувся б роботи. Потім я сказала продавщиці: «Вам треба піти на вакації, бо ви страшно знервовані… І ще, «я нє говорю по-русскі», тому звертайтеся до мене українською!». Вона на мене витріщилася, не вірячи, що маю відвагу їй так відповісти”.

Моя кузинка Інна і тітка Валентина приїхали з Вінниці і жили в готелі «Славутич» два тижні, поки йшли мої зйомки. Цікаво було спостерігати різницю у відношенні працівників готелю до мене і до них. Оскільки я з Канади, а ще були там туристи з Америки, вони були підкреслено ввічливі, а до тітки з кузинкою зверталися дуже грубо. Після цілого дня праці ми приїхали втомлені до готелю. Інна каже на рецепції: “Прошу видати ключ від нашого номера». На що їй російською, майже з криком відповіли: «Піди спершу заплати, а потім будеш мати ключ!» Я тоді питаю: «Чому ви дозволяєте собі так кричати? Вона не є дурна, це людина з освітою, і в готелі ніхто не має права так звертатися до гостя!» В результаті я зауважила, що коли в Україні хтось має хоч якусь посаду, то з її допомогою «самостверджується», принижуючи «нижчих» від себе. Але покоївки в номерах чи офіціянтки в ресторані в сто разів є приємнішими за цих «вищих». Коли я від’їздила, одна з покоївок постукала до мене і сказала: «Пані Люба, як мені соромно, що ваша українська мова є краща за мою»…

Враження від перебування в Україні змінили моє життя.   Мене дуже важко застати вдома при телефоні, завжди автовідповідач. Якось зателефонували до мене тітка з кузинкою. Вони мусіли приїхати з села до Вінниці і там замовити на 3 хвилини телефонну розмову. Я тримаю цей запис досі. Навіть давала  їм послухати, коли вони гостювати у мене в Канаді: «Альо, альо! Любочка, Любочка! Дорогенька!! Це тьотя Валя з Вінниці, ти повинна чути наш голос!! Моя далека пташечка! Ми замовили переговори на три хвилини і твій автовідповідач має записати все, що ми скажемо! Але шкода, що тебе нема… Хай тебе Матір Божа береже!» Таких смішних цілих три хвилини… Колись я цю розмову використала в програмі.

Під час тієї поїздки мене запросили на програму телебачення. В ефір пішло 9 хвилин розмови зі мною. Питають мане: «Ви займаєтеся в Канаді політичною сатирою? І навіть пародіювали Раїсу Горбачову?» Відповідаю: «Так, і не лише п. Раїсу, а й самого Горбачова». Вони попросили показати, як я це роблю. Я відмовилася, оскільки наша пародія йде англійською мовою, і там я вплітала російський акцент в мову п. Раїси. Після виступу на телебаченні мені поміняли туалетний папір і рушники в готелі на кращі…  

UC Family Magazine

By UC Family Magazine 04 Jul, 2017
1 липня Канада святкувалa своє 150-річчя.
Canada 150 Mosaic i TO Canada with Love - це проекти до 150 -річчя Канади.
Зайнялo два роки, щоб розробити та виставити понад 80 000 картин та 150 окремих фресок по всій країні. Проект Canada 150 Mosaic сформує одну гігантську фреску мозаїку довжиною 365 метрів (це чотири футбольні поля!). TO Canada with Love (До Канади з любов’ю) - це програма заходів, що проводиться по всій
Канадi.
By UC Family Magazine 30 Jun, 2017
КНИГИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ
"То є Львів"
Українська мова – це мова не тільки українців, спілкуватися нею мають право мешканці України всіх національностей з потреби гуртуватися, з необхідності доходити порозуміння й ладу в спільному домі (Віталій Радчук)

Книги таких сучасник авторів як Василь Шкляр, Люко Дашвар, Любко Дереш та багатьох інших, а також всесвітньовідомі класичні твори Віктора Гюго, Еріха Марії Ремарка, Оноре де Бальзака та ще чимало інших авторів, книгами яких ви захоплюєтесь, ви зможете знайти і завантажити на цих сайтах:

http://e-bookua.org.ua/
http://javalibre.com.ua/
http://chtyvo.org.ua/
КНИГИ РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Захоплюєтесь поезією Олександра Пушкіна, вкотре хочеться перечитати «Майстра та Маргариту» чи Вам просто хочеться читати класику, наукову літературу, книги з мистецтва, історії, психології в перекладі на російську мову, тоді завантажуйте їх тут:

http://booksshare.net/
http://www.big-library.info/
http://www.many-books.org/
КНИГИ АНГЛІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Ні ви, ні я не розмовляю англійською, але є деякі речі, які можна сказати тільки англійською мовою (Аравінд Адіга)

Англійська мова є однією з найбільш розповсюджених мов у світі, державною мовою багатьох держав та мовою міжнародного спілкування. Її знання значно допомагає Вам як у повсякденному житті, так і, скажімо, коли Ви подорожуєте чи проходите співбесіду при працевлаштуванні. Тому не забувайте поповнювати свій словниковий запас:

http://www.digilibraries.com/
http://www.bookyards.com/en/welcome
http://www.homeenglish.ru/Books.htm
КНИГИ ПОЛЬСЬКОЮ МОВОЮ

Польська мова має правопис в сто разів легший, ніж в інших мовах світу! Навіть граматика не така вже й складна. (Jan Miodek)

Польська мова хоч і дуже схожа на нашу рідну – українську, та все ж має слова, які зовсім вже не співзвучні із знайомими нам відповідниками. Як на мене, польська мова є цікавою та приємною для слуху, переконайтесь:

http://wolnelektury.pl/
http://wydaje.pl/c/darmowe-ebooki
http://www.chmuraczytania.pl/
КНИГИ ФРАНЦУЗЬКОЮ МОВОЮ

Скажи, що кохаєш мене і скажи це французькою. (Jarod Kintz)

Французька – мова кохання. З чим асоціюється ця мова у вас: з французьким поцілунком, смачними круасанами, Парижем та Ейфелевою вежею, променадами над Сеною? Відчуйте милозвучність та всю красу французької, читаючи книги за чашечкою кави з круасанами, закутавшись у плед:

http://beq.ebooksgratuits.com/
http://bibliotheque-russe-et-slave.com/
http://www.ebooksgratuits.com/

By UC Family Magazine 22 Jun, 2017
 Ukrainian culture, music, artisans, food, entertainment 
More Posts
Share by: