Берегиня Української Писанки

  • By UC Family Magazine
  • 12 Apr, 2012

Якось попросили українця сказати, чим, на його думку, відрізняється Україна від чужини. Він узяв звичайне куряче яйце і сказав:   Це – чужина ”. П отім приніс гарну писанку і додав:   А це – Україна . Кожен народ намагається ділитися зі світом своїми культурними досягненнями. Україні для повної презентації на міжнародній культурній ниві достатньо єдиного мистецького витвору – писанки. Писанка – це не лише витвір мистецтва, а код нації, письмо тисячоліть, зафіксоване нашими пращурами і передане нам. На яйці можна написати   про свої мрії, побажання, любов. З писанкою на Великдень ми пов’язуємо надії на краще, щастя, добробут, здоров’я. Не перестаєш дивуватися, як з допомогою таких простих засобів як віск, фарба і писачок можна створитисправдній мистецький шедевр.З давніх – давен в Україні все найкраще порівнювали з писанкою: село, хату, дівчину… Красу і неповторність писанки споконвіку оспівували в поезії і піснях:

Ой, писанко косичкова,

Яка ти барвиста,

Як пісенька колискова,

Ласкава і чиста

Ми маємо пишатися  писанкою, бо щороку, на Великдень, маємо що показати світу.   Писанку не треба рекламувати у світі – це відбувається автоматично.

Тішить те, що писанкарство в Україні є самодостатнім і зараз досить активно розвивається. В Україні є багато талановитих писанкарів, відбуваються з їзди писанкарів, фестивалі, діють майстер – класи і гуртки. Це все добре, але варто пам ятати, що писанка – не практична для зберігання:  упала і розбилася. А з втратою кожної писанки – втрачаємо частинку нашої культури та історії. Тому треба не лише розписувати писанку, а й фіксувати кожен орнамент на електронні носії, щоб зберегти це рукотворне диво для наступних поколінь. Цим займаються лише поодинокі люди, бо це справа жертовна і нелегка.

Великий вклад у скарбницю розвитку писанкарства вносить львівська дослідниця Віра Манько.   Пані Віра поставила перед собою чітке завдання: відтворити (зафіксувати) народні зразки української писанки не лише на яйці, а й   на паперових та електронних носіях.   Будучи закоханою в писанку, Віра Манько шукає старі зразки, які часто вже залишилися в одному екземплярі, замальовує їх і відтворює на яйцях. Зараз майстриня має понад 2 700 відтворених зразків, які були вже на межі втрати. Майже щороку в авторстві і співавторстві Віри Манько виходять книжки про писанкарство і великодні традиції. Часто її книжки перевидаються, а книжка   Українська народна писанка   видана чотирма  мовами. У планах пані Віри ще не одна книжка з писакарства. Про все це та багато іншого у розмові з панею Вірою Манько.  

Пані Віро, приємно було дізнатися, що   до Великодня 2012 року вийде нова   книжка. Розкажіть про цей задум.

– Назва книжки “Летіть, соловейки, на рідні земельки”. І вона має безпосереднє відношення не так до писанкарства, як до свята “40 Святих”. З давніх – давен в Україні, після зими і циклу Різдвяних свят, тобто перед Великим постом, люди починали готуватися до весни. Ця підготовка мала певні обряди і, власне, у книжці описані ці обряди і традиції закликання весни. У нашого народу початок весни асоціювався з поверненням птахів з вирію. В уяві народу ті птахи несли з вирію на крилах душі предків, які потім мали на полях оберігати посіви, урожай, допомагати живим родичам. Це зв’язок родини, зв’язок живих і мертвих. Також несли душі ще ненароджених дітей. Тому у нас завжди казали, що дитину бузько приніс. В основі книжки лежить етнографічна розвідка про цю традицію закликання весни, про приліт різних пташок. Тобто, коли вони прилітали, як їх зустрічали, з якими примовками, як по них ворожили,  якою буде весна, врожай тощо. В книжці є 14 веснянок, присвячених прильоту пташок. Важливим буде розділ про випікання жайворонків. Тобто технологія випікання з тіста пташок, починаючи від замішування тіста і до формування пташок та їх випікання. З ними колись на 40 Святих виходили дівчата і діти на пагорб за село і кликали пташок, щоб вони поверталися додому. Бігали з тими пташками, підкидали, потім підвішували їх на деревах.

Книжка невеличка, 64 сторінки. Оздоблена писанками, на яких будуть зображені пташки з різних регіонів України, а також пташками з соломи, керамічними (свищики), вишитими на тканині, тобто всіма видами, які народ зображав на творах декоративно – ужиткового мистецтва.

Хто ініціатор книжки?

–Ідея спала на думку спонтанно. Не раз до мене зверталися зі шкіл, щоб їм спекти на свято зустрічі весни таких пташок, бо практично мало хто вміє це робити. І тоді я вирішила, що треба зробити таку книжку і показати як випікати цих “жайворонків”. Пізніше подумала, що книга не може бути просто про випікання – нецікаво. Поринула в історію цієї традиції, і так воно переросло в книжку. Останнім розділом буде спогад Любові П’ятночко. Її батьків було вивезено з Надсяння під час операції “Вісла”. Зараз вона проживає на півночі Польщі і колись написала у формі есе спогад про те, як її бабця розповідала про приліт птахів навесні.

Ви більше вважаєте себе теоретиком чи практиком писанкарства? Все ж таки видали чимало книжок про писанку.

–Вважаю себе і практиком, і теоретиком. Коли є багато практики, то вже можна робити якісь узагальнення. Я не маю фахової освіти етнографа чи мистецтвознавця. Просто дуже люблю народне мистецтво в усіх його проявах. Колись грала в самодіяльному театрі “Мета”, стояла біля його витоків 30 років тому. Це був єдиний україномовний театр свого часу у Львові. Він існує дотепер, але я вже участі у ньому не беру. У цьому театрі пройшла такі університети, які б не отримала ніде. В цьому театрі було багато молодих художників, музикантів, поетів і взагалі цікавих людей. Ми мали великий обмін інформацією, багато читали, ходили на вистави, слухали музику. І цей багаж знань дав мені можливість по – іншому дивитись на мистецтво. Коли в 1985 р. я почала відходити від театру, тоді вперше зустрілася з писанкою. У нас вдома не писали писанок. На Великдень не було навіть крашанок. Просто варили яйця і святили. У 1985 році моя приятелька, родичі якої були з Холмщини, подарувала мені на Великдень писанку. Тоді я вперше у житті тримала в руках таке диво і не могла ним намилуватися. Я попросила приятельку навчити мене розписувати писанки. На що вона відповіла: “Навчу, але вже на наступний рік, бо цього року ми вже повиливали фарби”. Але і наступного року не знайшлося часу для навчання. То ж вона принесла писачок і шматочок воску, порадила,    де купити фарби і розповіла,  як і що робити. Такою була уся її наука. І так поступово я самостійно оволоділа технікою розписування яйця. Це якраз був 1986 рік, так званий – Чорнобильський рік. Свої перші витвори пороздаровувала, а наступного року вже мала два писаки і скликала додому театральнихдрузів ,   вчила їх розписувати. Ще сама добре не вміла, а вже навчала. Вважала своїм обов’язком щороку навчити бодай одну людину.

 Я не займаюся авторською писанкою, а відтворюю народні взірці. Але для того, щоб добре написати писанку, треба зрозуміти її характер, відчути колористику, ритм, пропорції. Особисто я зрозуміла по – справжньому красу писанки тоді, коли почала вивчати старі народні взірці. Важливо зберегти кожен зразок, адже це наша культура, традиція, якій понад 2 тисячі років. Писанку дуже легко втратити, а коли вона зафіксована на папері, тоді збережеться.

А що Вас спонукало взятися за відродження писанки і видання книжок?

–У 1994 році я прийшла на роботу у видавництво “Свічадо” (я інженер – хімік, поліграфіст). Мені було дивно, що в Канаді й США вийшло чимало книжок про українську писанку, а в Україні їх не було. Тоді запропонувала директорові видавництва Б. Трояновському видати таку книжку. А він каже: “Добре, а де рукопис?” Рукопису не було ,    і за написання книжки взялася я. Тоді ще навіть уяви не мала, як це робити, але упродовж  року підготувала першу книжку “Українська народна писанка”, де було 450 взірців, яка вийшла у 2001 році. Згодом вийшло доповнене видання, де є 1 446 писанок.

У своїй книжці   Українська народна писанка   Ви подали власноруч відтворені зразки народних писанок. А де брали ці зразки?

–Коли почала займатися писанкою, стала навідуватися до приватних колекціонерів. Мабуть ,   найбільше мені допомогли львівські колекціонери, зокрема Іван Гречко, отець Себастьян Дмитрух, Тарас Лозинський, родина Сатурських. Також мала можливість ознайомитися з колекцією Національного  музею у Львові. Як правило, робила олівцями замальовки, а потім з них відтворювала писанки. Багато взірців взяла з давніх раритетів, зокрема з книжки Сергія Кульжинського “Опис колекції народних писанок”, з книжки “Писанки галицької Волині” Мирона Кордуби, з досліджень В.Шухевича про Гуцульщину. Вивчала писанки у Музеї народно – прикладного мистецтва, що розміщений у   Лаврі у Києві, а також у Музеї  Гончара.

Коли готувала до друку друге видання, я змогла ознайомитися з колекцією  Музею писанки  в Коломиї. Тоді ж дізналася про надзвичайної краси колекцію Івана Фірчука з Буковини. Він зібрав і реставрував 2500 писанок. Зараз ця колекція зберігається у його доньок. Мені вдалося отримати колекцію у слайдах, сфотографованих ще в 1970-х роках ,    і це дало змогу опрацювати її. Є ще один колекціонер писанок на Буковині – Юрко Ференчук. Це просто унікальна особа. Він живе у м. Берегомет Вижницького району. Колишній воїн УПА, був репресований і відбував покарання на Колимі. Брав участь у повстанні в’язнів у Кенгірі,  що у Казахстані. Коли ми зустрілися, йому вже було 84 роки. Колекції він не збирав, а ходив по селах, фотографував писанкарок, записував їх життєписи і назви писанок. Як справжній науковець. Крім того, замальовував писанки аквареллю. Замалював два альбоми: один мав 100 взірців, а інший – 1 800. То –

 добра наукова робота. Я бачила альбом із сотнею писанок. Інший, де 1 800 взірців, він передав Наталі Суроджій, яка живе недалеко від Чернівців і яка зобов’язалася його видати.

 Художник Михайло Белень з Ужгорода свого часу теж ходив по гірських бойківських селах Закарпаття і замальовував старовинні речі. У журналі “Народне мистецтво” він опублікував 20 взірців чорно – білих графічних зображень бойківських писанок. Пізніше він мені надав ще 120 замальовок, 60 з них уже відтворила. Це якісь дуже давні взірці, справжня архаїка.

Сучасна писанка – це який період?

–Це наш період. Вона розвивається. Знаю, що зараз утворилися два чудові центри писанкарства на Покутті – села Тростянець та Іллінці.

 А що можете сказати про космацьку писанку?

–Я знаю стару космацьку писанку – мала змогу бачити її в Національному музеї у Львові. Мені цікаво знайти зв’язки з тими писанками, які зараз пишуться і які писалися 50 чи 100 років тому. Така космацька писанка, якою вона є зараз, з’явилася в 1930-х – 40-х роках ХХ ст., поступово витіснивши старі взірці. Давня космацька писанка – це білий колір, жовтий, трошки зеленого, вишневі “слизи” і в основному чорне або коричневе тло. А після 30-х з’являється помаранчевий колір, багато червоного і зеленого. Писанка стала більш яскравіша, зникли “слизи”. Іноді знаходжу старі взірці серед сучасних писанок, але дуже рідко. Почали також писати восківки. Раніше такого не було.

Ви вважаєте, що сучасний стан писанкарства задовільний?

–Як кожне народне мистецтво ,    писанкарство переживає не найкращі часи, але є місцевості, де в останні роки спостерігається розвиток цього виду мистецтва. Особливо добре розвивається покутська, гуцульська і буковинська писанка. Остання практично недосліджена, тому що Буковина деякий час була відірвана від України. Тільки по буковинській писанці можна видати цілий каталог. Якби видати працю Ференчука, їй ціни не було б. Багато хто думає, що сучасна писанка не вартує уваги. Неправда.

А чи добре збереглася фарба на старих писанках?

–Навіть дуже добре. Звісно, трохи втратили колір від часу, але стара писанка має свій чар, хоча вона не така яскрава як сучасна. Природні барвники забарвлюють писанку у набагато делікатніші і м’якіші кольори.

Ваш альбом   Українська народна писанка   єдиний, який перекладений іноземними мовами, причому чотирма. Це була Ваша ідея?

–Спочатку була ідея перекласти англійською мовою. Зробити такий переклад   запропонувала п.Орися Трач з Канади. Врешті, книжку англійською переклала Лада Гапій. В той же час я познайомилася з писанкаркою з Франції, донькою Гната Хоткевича – Галиною Хоткевич. Вона придбала мою першу книжку, а десь через півроку я отримала від неї листа, у якому вона серед різноманітної інформації написала, що вже переклала частину книжки французькою і запитала   чи можна було б її видати. Французький наклад книжки вийшов одночасно з англійським. Через рік видавництво прийняло рішення перекласти книгу польською , оскільки поляки виявили зацікавлення нашими писанками. І насамкінець видали невеликий наклад німецькою. Книжки про писанку іноземними мовами – це є виграш, перш за все, писанки, бо українці можуть представити її для всього світу. Свято Великдень – християнське, яке святкують багато народів ,   і в їхніх традиціях обов’язково використовується яйце у вигляді писанки, крашанки чи з іншими декором.

Ви були співавтором   книжки про традиції і рецепти Великодня   Великодній кошик . Розкажіть про неї.

            –У видавництві “Свічадо” вийшла книжка у співавторстві з п.Ольгою Вербенець “Обряди і страви Святого Вечора”, де я написала розділ про традиції. А через якийсь час ми разом підготували таку ж книжку про традиції святкування Великодня в Україні – “Великодній кошик”.

Вірю, що не зупинитесь на досягнутому і задумаєте видати нову книжку з писанкарства?

            –Я маю намір видати в найближчі роки дві книжки. Перша – це зібрання всіх типів писанок, і як вони поширюються по Україні. Таким чином хочу показати ,    як писанка пов’язує українців. Друга книжка – “Писанка одного села”, де будуть представлені писанки багатьох українських сіл і місцевостей, які зуміли витворити свій неповторний стиль. Постійно працюю і поповнюю свою колекцію, яка зараз налічує 2700 писанок.

Окремо хочу видати книжку про бойківську писанку, яка є мало дослідженою. Може ,   вдасться до серпня цього року – до 5 Всесвітніх Бойківських фестин. А взагалі окремі книжки мають видаватися про буковинську писанку, покутську, гуцульську тощо. Зрештою, видати окрему книжку можна по багатьох селах.

Чи відомо Вам щось про   Парад писанок   на День Незалежності? Яка Ваша думка?

–Я знаю лише те, що це організовує Олег Скрипка.

 

Вів   розмову з п. Вірою Манько   ©   Юрій Атаманюк

Photo ©   Юрій Атаманюк

Передрук або будь-яке iнше комерцiйне використання можливе лише з дозволу редакції або автора.

UC Family Magazine

By UC Family Magazine 26 Sep, 2017
Шведський діджей і музичний продюсер Avicii разом з британською виконавицею Рітою Орою зняли у Києві відео на пісню "Lonely Together".  джерело  www.ukrinform.ua
Опублікований на YouTube-каналі Avicii кліп за тиждень набрав більше 7 млн переглядів, передає "Новое время".

У ролику можна помітити київські локації: Ботанічний сад, парк "Перемога" і Рибальський міст.

Крім того, героями кліпу стали екс-барабанщик проектів "Alloise" та "Dvoe" Артем Угодників і його дружина Аліна.
By UC Family Magazine 26 Sep, 2017
Енергетична компанія TIU-Канада стала першим іноземним інвестором в Україну в рамках дії Угоди про зону вільної торгівлі з Канадою. Про це йдеться в повідомленні компанії, яке передано Укрінформу  www.ukrinform.ua

"TIU-Канада стає першим канадським інвестором в Україну, що користується правилами Угоди про зону вільної торгівлі з Канадою, яка набула чинності 1 серпня. TIU-Канада, дочірнє підприємство компанії Refraction Asset Management, влітку цього року почала будівництво сонячної електростанції вартістю 10 мільйонів євро у Нікополі, Дніпропетровської області. 10 мегаватна станція буде постачати електроенергію місцевим жителям та підприємствам", - йдеться у повідомленні.

"Ми пишаємося тим, що будемо першим інвестором у рамках Угоди про зону вільної торгівлі між Канадою і Україною. Але найголовніше, на практиці це дозволить TIU-Канада постачати українцям чисту енергію", - зазначила директор українського представництва TIU-Канада Валентина Белякова.

Вона також зазначила, що в Україні тарифи на відновлювану енергетику - одні з найкращих у Європі. "Тариф на постачання електроенергії в мережу чинний до 1 січня 2030 року та заохочує прямі іноземні інвестиції в Україну. Це добре для енергетичної незалежності України, а також для економічного зростання", - сказала Белякова.

Нагадаємо, Угода про зону вільної торгівлі між Канадою і Україною була підписана 11 червня, 2016 р. та набула чинності 1 серпня, 2017 р. Окрім комерційних переваг для бізнесу обох країн, угода покликана підтримати економічні реформи та ініціативи уряду щодо розвитку України, зміцнить канадсько-українське партнерство. Ця угода є результатом 5 років переговорів.

TIU-Канада – це енергетична компанія, що працює у секторі відновлюваної енергетики та знаходиться в місті Калгарі, провінції Альберта. Свою роботу в Україні компанія почала влітку цього року.
By UC Family Magazine 26 Sep, 2017
Please visit the photo exhibit "My army. See through heart" from 23 September to 30 September at 145 Evans Ave. (organized in the framework of the Invictus Games Toronto 2017)
More Posts
Share by: