Підсвічена «Стіна»

  • By UC Family Magazine
  • 26 Mar, 2012
          Найбільш сучасний в столиці України мистецький культурний центр PinchukArtCentre (названий за іменем свого засновника, українського олігарха і мецената Віктора Пінчука), запросив знаного фотографа із Ванкувера Джеффа Волла невипадково. За словами учасниці кураторської програми центру Катерини Радченко, це «не було спонтанним рішенням, оскільки він є одним з найяскравіших представників сучасної фотографії. А в Україні вона взагалі слабко показана». Тож митець, який знаний світові вже 30 років, мусив зі своєю виставкою «Фотографія: у світлі, чорна, кольорова, біла і темна» врешті з’явитися і в столиці України.

Для експозиції було підібрано кілька нових, непроданих ще робіт Волла, а також ті, які закупив PinchukArtCentre для власної колекції. Виставка складається з 17 фоторобіт та 7 лайт-боксів. Компонував їх розташування в п’ятьох залах двох поверхів PinchukArtCentre сам фотохудожник. Фото різні за жанром і за методикою створення. Від оглядових на кшталт «Прибережних мотивів» (1989) до циклу фотодокументальних статистик діагональних композицій та постановочних зрежисованих полотен, передусім найновіших – «Бокс», «Гурт і натовп», «Зливання палива». Катерина Радченко продовжує: «Хоч виставка не дає відчуття певної ретроспективи, але зріз так чи інакше відчутний – бо присутні роботи, які створені за класичним живописом (приміром як «Тату і тіні» навздогін Мане, або «Юнак, що змок під дощем» за мотивом Веласкеса, де прослідковується класична постановка тіла), спектр можемо відчути: від лайтбоксів до мобільного зображення. Відчути, у яких напрямках він працює».

Культуролог Олександр Михед в своїй оглядавій статті про виставку уточнює: «Це своєрідна мандрівка не стільки крізь час (як це буває на ретроспективних шоу), а радше крізь різноманіття технік, в яких працює Джефф Волл. Це і пряма фотографія (коли об’єкт зображується безпосередньо, без жодних маніпуляцій і режисування, як, приміром, у «Норі», 2004), і «кінематографічні» фотографії (заради створення однієї картини Волл розгортає процес зйомок, що нагадує зйомки фільму – з акторами, гримерами, декораціями і т.д.), зрежисовані кольорові та чорно-білі замальовки взяті, здавалося б, із повсякдення (які насправді є імітацією репортажних зйомок), і, звісно, вже класичні та обов’язкові лайтбокси».

Генеральний директор Центру Екхард Шнайдер, заохочуючи відвідувачів приділити увагу серед інших галерей також і творінням Волла, вцілому їх так схарактеризував: «Джефф Волл – це творець полотен, який розповідає нам про багатство світу в захопливих деталях».  Саме деталічність є однією з характеристичних рис фоторобіт Волла (Михед називає цю рису навіть «одержимістю»). За основу своїх сповнених дрібних, але від того не менш влучних деталей Волл нерідко бере відомі твори живопису. Більше того, його фотошедеври фактично зображують сучасне життя у манері, яка колись вважалася притаманною виключно живопису. Такою, зокрема є рання робота Волла «Знищена кімната» (1978), котра є своєріним «спомином» про картину Ежена Делакруа «Смерть Сарданапала» (1827). Хоч «Знищену кімнату» до Києва не привезли, цю тенденцію можна прослідкувати в фотороботах 2011 року.

Документ чи імітація?

Михед вважає своєрідною відправною точкою чорно-білу картину «Нора», зняту в околицях Ванкувера в 2004 р.: «Вона викриває одновимірність та обмеженість фотографії, – пише кльтурознавець. – Яким би повним фото нам не здавалося, все одно завжди залишаються приховані моменти, те, що за лаштунками. І далі, на 2-му поверсі, розгортаються, як іронічно зазначає сам художник, «історії про підлітків». «Гра у війну» (2007), яка вже була представлена в рамках проекту «Колекційна платформа», комбінується разом із новими роботами». Маються на увазі великі роботи «Бокс» і «Гурт і натовп». Перша показує боксування двох хлопчаків у світлому витриманому у геометричній простоті помешканні. Основне у цій картині – це витириманість геометричних ліній, а не – як би видавалося, випадкове боксування. Тож сама фоторобота сприймається як витончений витвір передусім завдяки тому, що було вибрано один з тисячі кадрів, у якому ідеальним чином зійшлися пропорції.

Подібним чином скомпонована друга фоторобота. На ній зображено виступ панк-гурту перед нечисленними прихильниками нібито в провінційному пабі. Серед глядачів «дівчина з пивом», «рокер», «хлопець-емо», «молодик а ля Джимі Гендрікс», «представник чорношкірої меншини», «дівчинка з капелюхом в ромашки» і навіть «жінка-фотограф», яка, за словами Катерини Радченко, мала всі шанси упіймати в об’єктиві самого Джеффа Волла. Це одна з найбільших робіт Волла, яка цілком виконує завдання «ефекту перенесення». Так принаймні вважає київський художник Андрій Єрмоленко, котрий відвідував виставку разом з автором цих рядків. «Кожен відчуває свою присутність у реальності, яку творить Джефф», – каже Андрій.

І тут закрадається підозра, про яку була нагода поговорити на дискусії, організованій у PinchukArtCentre 3 березня. Наскільки мистецьким явищем можна вважати цілком зрежисовану так звану постановочну фотороботу? Іван Козленко, культуролог, арт-директор фестивалю німого кіно та сучасної музики «Німі ночі» (проводится в Одесі), вважає: «Зараз ми живемо у світі, де надлишок маніпулятивних технологій ставлять під сумнів нашу систему сприйняття. Тому цілком природним з’являється інтенція Волла – сконструювати реальність, коли ми вже не можемо бути певні в тій яка є, чи не можемо ми погратися і створити її самими? І тут ви побачите, що існують механізми конструювання реальності. Ось ця фотографія умовно кажучи постановочна, але ви про це не знаєте. Так само – дивитеся телевізор, чуєте про певну новину яка сконструйована і сприймаєте цю новину за чисту монету».

З іншого боку, чому глядач не може «просто» помилуватися роботами Волла, як це зробили тисячі відвідувачів виставки у Києві (серед яких, до слова, було чимало молодих пар)? Приміром, ставши біля роботи «Перехрестя», яка показує буденність невеликого міста, у його динамічності (рух автівок і людей) і статичності (замок на дверях, вивіски) водночас? В «Перехресті» відчувається зв’язок Волла з рідним Ванкувером, який був одним із головних героїв його проектів протягом років. Так вважає Олександр Михед: «Місто побачене і показане крізь оптику майже математично прорахованих композицій». Хоч звісно конкретно ця робота є подарунком випадку.

Ведучий культурних програм на українському радіо «Ера» Олексій Ананов зазначає в розмові зі мною після побаченого, що навіть коли Волл і почувається у ролі постановника (для деяких фоторобіт залучається цілий штат гримерів, костюмерів, світлокоректорів), то «він шукав певний ракурс, співвідношення простору, «повітря» вгорі, внизу. У «Зливанні бензину» [на тлі кількох авто і піску] кидається у вічі протиставлення чоловіка і дівчинки – вона робить щось неважливе, копирсається, а він «важливе» – зливає пальне. Але це умовне: і дитячий і дорослий світ однаково важливі». На думку Івана Козленка «механіка створення цих фотографій суто кінематографічна. Він готує знімальний процес, який міг би бути розтягненим в часі, але він урваний і представляє один момент, який і фіксує те, що називаємо «кінематографічною фотографією». Вона не є документальною. Так чи інакше, розглядати творіння Джеффа Волла цікаво, навіть коли фото фіксує «процес підготовки до зйомки фотографії».

Геніальність у простоті

Найбільш цікавими для себе Ананов називає цикл фото, окреслених як «Діагональна композиція 1», і далі ще дві за номерами (1993, 1998, 2000), «Глухе вікно 1» і далі ще два за номерами (реалізовані в 2000 р.). На непосвяченого глядача з усією простотою дивляться непомиті раковини-змивалки, кавалки мила, відра з іржавою водою на тлі брудної ганчірки, павутиння в забитому дошками вікні тощо. Ананов відзначає інше: «Для нього [Волла] не є важливими деталі, фактично не важливо, що зображено. Тобто не має значення, чи це мило, камінець, ганчірка, відро. Важливі лінії, колір, ритм зображеного. Тут можна провести певні паралелі із супрематизмом – Малевича, Кандінського, їхні кольоро-світлові ритмічні композиції (№ такий-то, № такий-то). Звісно, це явища з буденного життя, він їх задокументував, але, як на мене, суть зображеного має другорядне значення. Це вторинна гра у те, що це – вікно, чи ще щось дуже реальне». Також Олексій відзначив, що навіть самими назвами Волл хотів підкреслити важливість саме ліній, а не конкретики.

Натомість як сказав сам Джефф Волл на презентації виставки, майже всі ці композиції були зроблені в одному просторі. Художник візуалізує перед глядачем своє мистецьке бачення світу, в якому старий умивальник, мило та наглухо забиті вікна набувають нового значення, лайтбокси надають їм піднесеності та яскравості. І навіть запилюжені кутки виглядають як небуденні об’єкти. Перебувати у залі з цими роботами дійсно дуже затишно.

P.S.

Для кого знімає роботи Джефф Волл? Для «пересічного» глядача, котрий лише подивується фотокартині «Чоловіки пересувають блок двигуна», яка – як виявляється, є алюзією до класичної «Покладення у труну» Рафаеля та Караваджо? Чи для тих, хто може викласти за ці роботи шалені гроші? Ананов і Козленко в цьому питанні одностайні: ці роботи творилися, щоб якнайдорожче їх продати. «Ім’я робить не сам художник, а куратори, галеристи, люди які пишуть прес-релізи і їх пояснюють. Різні фотографи скажуть про ці роботи радикально різні речі. Переможе той, хто переконливіше і розумніше розповість, яка ця фотографія гарна», – впевнений редактор радіо «Ера» Ананов.

На щастя, чи на жаль, сучасне мистецтво це продукт для обраних. Сьогоднішнє мистецтво не можливе без знання про історію мистецтва, без розуміння того, що і коли відбувалося, і чому саме. Нині самодостатньо такий витвір не існує в принципі. Тому все ж при плануванні походу на виставки таких метрів сьогодення як Джефф Волл, варто погортати низку довідників чи відповідних сторінок в інтернеті. Про це попереджає і сам знаменитий канадець: «Мистецтво може на щось посилатися, звідкись запозичати або навіть імітувати інші речі, як приміром, велика кількість митців-фотографів імітували фотожурналістів. Але воно не приймає всю повноту правил, які охоплюють або визначають те, звідки позичає – принцип або умова анонімності мистецтва забезпечує це. Я вважаю, наше розуміння цього є результатом деконструкції, що тривала роками, або навіть і десятиліттями»…

Виставка Джеффа Волла триватиме в PinchukArtCentre до початку квітня.

ДОВІДКА:

Джефф Волл   народився в 1946 р. у Ванкувері, Канада. Він найбільш знаний своїми фотографічними зображеннями, підсвіченими у лайт-боксах. Мав багато міжнародних персональних виставок, включно з ICA, Лондон (1984), Irish Museum of Modern Art, Дублін (1993), Whitechapel Gallery, Лондон (2001), Kunstmuseum Wolfsburg (2001), HasselbladCenter, Гетеборг (2002), Astrup Fearnley Museum, Осло (2004) і ретроспективи в Schaulager, Базель (2005), Tate Modern, Лондон (2005), Deutsche Guggenheim, Берлін (2007) і Museum of Modern Art, Нью-Йорк (2007). У 2002 році Волл був удостоєний премії Хассельблада (Hasselblad Award).

UC Family Magazine

By UC Family Magazine 26 Sep, 2017
Шведський діджей і музичний продюсер Avicii разом з британською виконавицею Рітою Орою зняли у Києві відео на пісню "Lonely Together".  джерело  www.ukrinform.ua
Опублікований на YouTube-каналі Avicii кліп за тиждень набрав більше 7 млн переглядів, передає "Новое время".

У ролику можна помітити київські локації: Ботанічний сад, парк "Перемога" і Рибальський міст.

Крім того, героями кліпу стали екс-барабанщик проектів "Alloise" та "Dvoe" Артем Угодників і його дружина Аліна.
By UC Family Magazine 26 Sep, 2017
Енергетична компанія TIU-Канада стала першим іноземним інвестором в Україну в рамках дії Угоди про зону вільної торгівлі з Канадою. Про це йдеться в повідомленні компанії, яке передано Укрінформу  www.ukrinform.ua

"TIU-Канада стає першим канадським інвестором в Україну, що користується правилами Угоди про зону вільної торгівлі з Канадою, яка набула чинності 1 серпня. TIU-Канада, дочірнє підприємство компанії Refraction Asset Management, влітку цього року почала будівництво сонячної електростанції вартістю 10 мільйонів євро у Нікополі, Дніпропетровської області. 10 мегаватна станція буде постачати електроенергію місцевим жителям та підприємствам", - йдеться у повідомленні.

"Ми пишаємося тим, що будемо першим інвестором у рамках Угоди про зону вільної торгівлі між Канадою і Україною. Але найголовніше, на практиці це дозволить TIU-Канада постачати українцям чисту енергію", - зазначила директор українського представництва TIU-Канада Валентина Белякова.

Вона також зазначила, що в Україні тарифи на відновлювану енергетику - одні з найкращих у Європі. "Тариф на постачання електроенергії в мережу чинний до 1 січня 2030 року та заохочує прямі іноземні інвестиції в Україну. Це добре для енергетичної незалежності України, а також для економічного зростання", - сказала Белякова.

Нагадаємо, Угода про зону вільної торгівлі між Канадою і Україною була підписана 11 червня, 2016 р. та набула чинності 1 серпня, 2017 р. Окрім комерційних переваг для бізнесу обох країн, угода покликана підтримати економічні реформи та ініціативи уряду щодо розвитку України, зміцнить канадсько-українське партнерство. Ця угода є результатом 5 років переговорів.

TIU-Канада – це енергетична компанія, що працює у секторі відновлюваної енергетики та знаходиться в місті Калгарі, провінції Альберта. Свою роботу в Україні компанія почала влітку цього року.
By UC Family Magazine 26 Sep, 2017
Please visit the photo exhibit "My army. See through heart" from 23 September to 30 September at 145 Evans Ave. (organized in the framework of the Invictus Games Toronto 2017)
More Posts
Share by: