Польські канадські українці: хто вони?

  • By UC Family Magazine
  • 10 Feb, 2012
Депортовані по акції «Вісла» українці в Польщі не почувалися вдома на Помор’ї і Сілезії. Тож не дивно, що виникло кілька хвиль еміграції «закерзонців» у Канаду

Українці, що прибули до Канади із Польщі за часів комуністичного правління в цій державі, нарікають, що як вже існуюча українська громада в країні Кленового листка, так і материкова Україна не прагнуть зауважувати особливості цієї однозначно вимушеної еміграції. Натомість ця нитка українства у Канаді так чи інакше заслуговує на увагу, оскільки потрапляння «закерзонців», а саме так їх можна назвати за океан, супроводжувалося як внутрішніми, так і зовнішніми несприятливими чинниками. Спершу це стосувалося тих українців, котрі, будучи пов’язаними з УПА, пройшли горнило табору «Явожно» (одного з колишніх підрозділів сумнозвісного «Аушвітц-Біркенау», використаного після війни для переслідування українців), а згодом тих переважно молодих українців, котрих не влаштовувало жити в умовах військового стану, впровадженого генералом Ярузельським у грудні 1981 року.

Непотріб для поляків
Для комуністичної Польщі ті українці, які не зважаючи на всі спроби викинути їх в СРСР в 1944-1946 роках, все ж залишилися в краї та потрапили під дію депортаційної акції «Вісла» в 1947 році, були тягарем. За роки війни витворився стереотип, що всі українці це різуни, їхні діти народжуються із чорним піднебінням та ножем в зубах. Навіть лемки, котрі якнайменшою мірою мали відношення до дій УПА, а тим більше не відповідали за трагедію на Волині в 1943 році, чули не раз від поляків слова кривди. Що казати про тих, хто насправді боровся за волю України від будь-якого загарбника. Родина п. Івана Дубика з с. Цетуля на Ярославщині мусила виїздити, оскільки як його, так і дружини родина мала тісні зв’язки з УПА (брат Петро Дубик загинув в таборі «Явожно»); сам він потрапив після служби в Червоній Армії до дивізії «Галичина». У 1944 р. був арештований польськими спецслужбами, засуджений спершу до смертної кари, заміненої на 25 років тюрми. Вийшов в 1952 році. Коли одружувався з Катериною (також Дубик), не мав навіть пристойного одягу. Тому було прийнято рішення виїздити до Канади, де вже з 1929 року проживали брат і сестра Катерини.

Ось як розповідає про ці події їх дочка Маріка: «Мої мами брат і сестра вислали запрошення. З великим трудом (тому що поляки багаторазово відмовляли виїзд), аж нарешті вони попали на доброго чоловіка, котрий підписав їм документи. Виїзд робили під великим секретом, тому що хтось б міг щось проти них донести, щоб їх затримати. Вони вдавали, що їдуть до міста, на застрики [щеплення] для дітей (а нас малих дочок було аж три). Взяли до Варшави лиш те, що могли нести. Гроші на подорож переслала і позичила родина з Канади». Тким чином з 1959 року родина Дубиків оселилася в Вінніпезі.
Анна Карванська, дружина загиблого в 1946 році сотенного УПА Дмитра Карванського «Орлика» потрапила в руки польського UB [Управління Безпеки – Ред.], від одного з офіцерів якого почула: «Своєї вини перед нами ніколи вам не вдасться заперечити. Навіть за це саме можемо вас знову засудити й посадити на роки, цього можете бути певні». Врятувала Анну на початку 1960-х років пропозиція від подруги по УПА Марії Бондаренко-Ріпецької «Оксани» про фіктивний шлюб у Канаді. 8 лютого 1965 року потяг з вроцлавського вокзалу повіз Анну в нові світи (згодом Анна переїхала з Канади до США).
У 1969 році до Країни Кленового листка потрапив і південний лемко з Пряшівщини на Словаччині Павло Лопата. Народжений в с. Калинів (інша форма назви Каленів, повіт Межилабірці, з якого походить також родина Енді Воргола), вчився на відділі живопису Братиславського університету, звідки був виключений під час Празької весни. На запрошення сестри Марії поїхав на піврічне перебування до Канади, звідки вже не повернувся в Чехословаччину. У Канаді став успішним художником, пропагандистом краси лемківської сакральної культури. А фактично став членом громади польських українців у Канаді.
Починаючи з 1960-х років з ПНР виїхало назавжди близько мільйона горомадян, в тому числі багато українців. Виїзд з Польщі був способом вберегтися від повної асиміляції, а саме на це була скерована політика польських комуністів щодо української меншини. Представниця післявоєнної хвилі Маріка Дубик так оцінює ситуацію тих польських українців, що залишилися в ПНР: «Я страшенно щаслива почуваюся, що не ходила до школи за комуністів (котрі я бачу, дуже знищили молодь, котра ходила до школи за комуністів). Я вже кілька разів їздила в Польщу [після демократизації 1989 р. – Ред.] і зауважила, що донині українська молодь у Польщі перелякана, асимільована і не свідома/незацікавлена своєю історією. Я запізналася з дуже малою горсткою молоді, котрі відкрито не боялися показати що вони Українці, і відкрито зі мною були готові розмовляти про нашу історію».
Під виглядом паломництва
Нова хвиля потоку українців із Польщі, яка склала більшу на сьогодні його [цього потоку] частину, була пов’язана із діяльністю в ПНР руху профсілок «Солідарність» та введеним згодом, у 1981 році військовим станом. Ось як пояснює атмосферу тих днів один із переселенців до Канади, абсольвент варшавської україністики Мирослав Іваник: «Серед цієї польської вакханалії свободи і відчайдушного передчуття, що за все прийдеться скоро платити, – була українська меншина».
Найбільш відомою як на почин нової еміграції була акція виїзду греко-католицьких прочан з Кошаліна (Західне Помор’я) до Риму влітку 1981 року, організована о. Володимиром Пирчаком. Тижнева поїздка до Ватикану, спілкування з главою УГКЦ в екзилі Патріархом Йосифом Сліпим спричинили рішення, прийняте вже по дорозі додому у Відні, не повертатися. Ось як описує ці дні Павло Лопата: «Довелося їм зголоситися до місцевої поліції та просити, щоби австрійська влада надала їм притулок як політичним біженцям із польськими паспортами. Але цілком випадково, після інтерв’ю кореспондента американського телебачення для Європи з декотрими членами групи, виявилося, що вони — не польські втікачі, а українці з Польщі. Сенсація, пов’язана з такою заявою мас-медіа, стала важливою справою, що привернула увагу не тільки австрійських імміґраційних установ, а й урядових чинників найвищого рівня». Уже в січні 1982-го завдяки старанням «Пласту», Канадсько-української еміграційної служби перші невеличкі групи зі складу кошалінських прочан почали з’являтися у Канаді. Прочани о. Пирчака увійшли в історію під іменем «Ukrainische Gruppe»; за словами Мирослава Іваника, вони не лише самі виїхали, а й згуртували навколо себе інших розкиданих по Австрії українців, збільшивши число авангарду першої хвилі емігрантів до 80-ти осіб.
Наступна така група в складі 4-х автокарів виїхала під опікою того ж таки о. Володимира Пирчака вже після знесення військового стану в Польщі, влітку 1984 року. Із 4-х автокарів чисельністю 160 чоловік не повернулося до Польщі 120. Причому, польська служба безпеки вже серйозно готувалася до такої можливості, і, як подає інформаційний портал «Słupsk i Pomorze Środkowe», шістьом членам парафії відмовлено у видачі паспортів. 19 липня у Відні після Служби Божої підійшов до групи сивий чоловік і промовив по-українськи: «Хто має намір залишитися, може залишитися». Польська УБ зшаленіла, почалася операція під криптонімом «Церква», – допитувано родини, пов’язані з тими, хто виїхав, наскільки спланованою була акція. Як розповідає Петро Андрусечко, головний редактор місячника «Український журнал», що видається для українців у Чехії, Польщі та Словаччини, лише з його родини виїхало четверо його двоюрідних братів (троє опинилися в Канаді, один в Західному Берліні). Згодом іншими шляхами поїхало ще кілька родин. «Хоч усі вони кажуть, що є задоволеними, але ніхто з тих які поїхали до Риму в 1984 році, не стали лікарем… Через те, що виїхало так багато молодих людей (нині це люди 40-45-річного віку), на Помор’ї виникла «дірка» в поколінні українців, що там проживають», – резюмує Петро.
Кілька слів про особу о. Володимира Пирчака. За словами Ярослава Грицков’яна, був він знаковою постаттю для парафії в Кошаліні. Сам родом з Ярославщини, з’явився тут коли люди фактично 20 років жили без церкви, чимало полонізувалося. Проте вже за кілька років, розбудовуючи матеріальну базу та духовне життя, здобув незаперечний авторитет. Був членому Українського Суспільно-Культурного товариства, підтримував діяльність «Солідарності» в регіоні. Як пригадує Грицков’ян, перше паломництво до Риму, з 47 чоловік якого не повернулося 30, відбулося вже 1980-го, а не 1981 року. Загалом же за підрахунками о. Володимира, він перевіз на Захід близько 450 осіб, в тому числі 70 з самого Кошаліна.
Епілог
Як зазначає Петро Андрусечко, слід брати до уваги, що більшість із тих, хто вирішував залишитися на Заході і добиратися до Канади, не уявляли собі, що буде можливим 1989 рік і що настане свобода і в Польщі. Лідія Козяр (з дому Чупа) узагалі хоче написати про шлях із комуністичної Польщі до Канади цілу книгу, оскільки «це справді дуже драматичний період в нашому житті». Після перших виїздів настала хвиля т. зв. «поєднання з родинами», завдяки якому вже громадяни Канади, українці з Польщі, почали стягувати до себе батьків, дідусів, бабусів, братів та сестер. Голова товариства «Закерзоння» у Канаді Мирослав Іваник вважає: хоч офіційного числа приїжджих з Польщі українців не існує, він оцінює їх на 5-6 тис. осіб.
У порівнянні до поляків, яких також досить багато втекло на Захід у ті часи, більшість українців зберегли свою тотожність, влившись до місцевих українських структур. Хоч спершу, за оцінкою Іваника, комуністична ідеологія, застрашеність через «провину» УПА та депортацію Акції «Вісла» більшість прибулих польських українців сторонилася організаційного життя, були аполітичними, з домінацією вже польської мови у розмові та польського менталітету у поводженні. Тому, можна зробити висновок, канадське українство повернуло цю молодь у лоно рідного народу. Сини п. Маріки Дубик – Адріан та Андрій Водославські є просто прикладом активного українського життя: Андрій за свою діяльність нещодавно отримав премію Конґресу Українців Канади з рук прем’єр-міністра Стівена Гарпера. Андіан же пов’язаний із добровільною допомогою Canadian Diabetes Association, Ukrainian Diabetes Chapter, від яких також отримав вирізнення.
Наостанок досить нетипова історія вже з середини 1990-х. Розповідає греко-католицький священик о. Ярослав Лазорик: «Я прихав до Канади 1996 року після закінчення університету. Проблем з візою не мав. План був простий: працюю 6 місяців та вертаю до Польщі, приймаю свячення. Я не планував тут залишатися. Важко до кінця знайти причину, чому залишився, бо в мене Канаді культурно і суспільно не притягала. Польща мені здавалася більш цікава. Но але. Після свячень 1997 року мій єпископ вислав мене 700 км. від Торонто на північний захід (Sault Ste. Marie). Тут є тільки еміграція, яка приїхала після війни. Нових тут нема, я вже тут 14 років, живу в англомовній культурі. З моєї найближчої родини тут теж нікого нема. Церковно я вживаю багато англійської мови. До нас приходять не лише українці. Мої парафіяни то також італійці, французи, ірландці. Очевидно, треба мати богослуження в англійській мові. Цікаве, що нашою церковною традицією цікавляться інші нації і дуже їм подобається».
Один же з кузинів Петра Андрусечка приїхав після повної канадської вищої освіти за шкільним коханням до Польщі, оженився і живе нині в Гданську.

Довідка:

Після проведення польсько-радянського кордону в 1944 році за межами УРСР залишилися землі Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя. Оскільки за основу кордону було взято запропоновану англійським міністром закордоних справ Керзоном ще 1919 року лінію розмежування між російськими та польськими військами, ця територія отримала спільну назву «Закерзоння». У 1944-1946 роках відбувся т. зв. «обмін населенням» між УРСР та Польщею, внаслідок якого територію Закерзоння покинуло, будучи змушеними до виїзду в СРСР, 488 тис. українців. У 1947 році комуністична Польща за мовчазної згоди Москви провела депортацію решти українців (152 тис. осіб) з рідних земель на Північ і Захід Польщі. За останнім переписом, у Польщі проживає 31 тис. українців та 5 тис. лемків.

Автор: Роман Кабачій

UC Family Magazine

By UC Family Magazine 04 Jul, 2017
1 липня Канада святкувалa своє 150-річчя.
Canada 150 Mosaic i TO Canada with Love - це проекти до 150 -річчя Канади.
Зайнялo два роки, щоб розробити та виставити понад 80 000 картин та 150 окремих фресок по всій країні. Проект Canada 150 Mosaic сформує одну гігантську фреску мозаїку довжиною 365 метрів (це чотири футбольні поля!). TO Canada with Love (До Канади з любов’ю) - це програма заходів, що проводиться по всій
Канадi.
By UC Family Magazine 30 Jun, 2017
КНИГИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ
"То є Львів"
Українська мова – це мова не тільки українців, спілкуватися нею мають право мешканці України всіх національностей з потреби гуртуватися, з необхідності доходити порозуміння й ладу в спільному домі (Віталій Радчук)

Книги таких сучасник авторів як Василь Шкляр, Люко Дашвар, Любко Дереш та багатьох інших, а також всесвітньовідомі класичні твори Віктора Гюго, Еріха Марії Ремарка, Оноре де Бальзака та ще чимало інших авторів, книгами яких ви захоплюєтесь, ви зможете знайти і завантажити на цих сайтах:

http://e-bookua.org.ua/
http://javalibre.com.ua/
http://chtyvo.org.ua/
КНИГИ РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Захоплюєтесь поезією Олександра Пушкіна, вкотре хочеться перечитати «Майстра та Маргариту» чи Вам просто хочеться читати класику, наукову літературу, книги з мистецтва, історії, психології в перекладі на російську мову, тоді завантажуйте їх тут:

http://booksshare.net/
http://www.big-library.info/
http://www.many-books.org/
КНИГИ АНГЛІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Ні ви, ні я не розмовляю англійською, але є деякі речі, які можна сказати тільки англійською мовою (Аравінд Адіга)

Англійська мова є однією з найбільш розповсюджених мов у світі, державною мовою багатьох держав та мовою міжнародного спілкування. Її знання значно допомагає Вам як у повсякденному житті, так і, скажімо, коли Ви подорожуєте чи проходите співбесіду при працевлаштуванні. Тому не забувайте поповнювати свій словниковий запас:

http://www.digilibraries.com/
http://www.bookyards.com/en/welcome
http://www.homeenglish.ru/Books.htm
КНИГИ ПОЛЬСЬКОЮ МОВОЮ

Польська мова має правопис в сто разів легший, ніж в інших мовах світу! Навіть граматика не така вже й складна. (Jan Miodek)

Польська мова хоч і дуже схожа на нашу рідну – українську, та все ж має слова, які зовсім вже не співзвучні із знайомими нам відповідниками. Як на мене, польська мова є цікавою та приємною для слуху, переконайтесь:

http://wolnelektury.pl/
http://wydaje.pl/c/darmowe-ebooki
http://www.chmuraczytania.pl/
КНИГИ ФРАНЦУЗЬКОЮ МОВОЮ

Скажи, що кохаєш мене і скажи це французькою. (Jarod Kintz)

Французька – мова кохання. З чим асоціюється ця мова у вас: з французьким поцілунком, смачними круасанами, Парижем та Ейфелевою вежею, променадами над Сеною? Відчуйте милозвучність та всю красу французької, читаючи книги за чашечкою кави з круасанами, закутавшись у плед:

http://beq.ebooksgratuits.com/
http://bibliotheque-russe-et-slave.com/
http://www.ebooksgratuits.com/

By UC Family Magazine 22 Jun, 2017
 Ukrainian culture, music, artisans, food, entertainment 
More Posts
Share by: