ОТЕЦЬ МИКОЛА МИКОСОВСЬКИЙ:УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА В КАНАДІ ЗАВЖДИ ДОПОМАГАЛА УКРАЇНЦЯМ

  • By UC Family Magazine
  • 22 Jan, 2017
Куди б не переселялися українці в пошуках кращої долі, своє нове життя скрізь починали з церкви. Українська Церква завжди об’єднувала наш народ, завжди допомагала в скрутну хвилину. Найстарішою і найбільш чисельною в діаспорі є Українська греко – католицька церква в Канаді, котра минулого року відзначила 120 років з часу заснування. Зараз вона має 5 єпархій (Едмонтонська, Саскатунська, Вінніпезька, Нью – Вестмінстерська, Торонтська і Східної Канади), 23 деканати, 318 храмів, 16 монастирів, одну семінарію і 120   000 вірних по всій країні. Приємно, що ряди українського священицтва в Канаді поповнюють молоді священики з України. Напередодні нового року до Львова приїхав молодий священик Микола Микосовський, котрий тимчасово перебуває у монастирі св.Онуфрія у Львові на вакаціях. Отець Микола Микосовський – священик візантійського обряду при церкві св.Василія в місті Едмонтон, належить до Василіанського чину,   студент Альбертського університету. Як священнослужитель займається написанням філософсько – богословської поезії,   ламанням всіляких стереотипів, доланням єресей, захистом Істини як такої, писанням богословських праць до католицьких ЗМІ. Отець Микола радо поспілкувався з кореспондентом “ UC   family   magazine ” Юрієм Атаманюком.

Чому Ви поїхали до Канади?

–Наша церковна влада відправила мене туди допомогти нашій церкві. В Едмонтоні я закінчив прискорений академічний курс англійської мови, на якому вчаться студенти з усього світу. Наступного року планую вступити на факультет журналістики, де здобуватиму другу вищу освіту. Я дуже багато пишу: уже 10 років входжу до редколегії найстарішого греко – католицького часопису “Місіонар”, який видає монастир Св.Онуфрія у Львові.

Що ви можете розказати про сучасний стан української греко – католицької церкви в Канаді?

–Наша церква, особливо Василіанський чин, з самого початку її заснування в Канаді, завжди допомагала українцям, єднала їх у пільній родині. Таким чином збереглися наші традиції. На жаль, зараз богослужіння в українських церквах здебільшого відбуваються двома мовами – українською та англійською. Причина в тому, що не вся молодь розуміє українську мову, адже відбулася асиміляція. Греко – католицька Церква в Канаді відкрита для всіх: до нас навідуються представники інших націй, котрі захоплюються нашим обрядом, бо бачать, що він дуже багатий і колоритний. На відміну від України, в Канаді, при нашій церкві, відбуваються різні заходи, наприклад святкові трапези, де готують українські страви. І туди теж приходять іноземці, котрим подобається наша культура. Правда, в Едмонтоні існує єдина україномовна парафія при церкві св. Юрія. Туди ходить багато новоприбулих, адже їм хочеться чути українську мову. Там є також Українська школа, котрою опікуються сестри – служебниці.

До речі, Едмонтон є культурною столицею Канади, де відбувається багато фестивалів, тому при нашій церкві Св.Василія (вона є найбільшою в мільйонному Едмонтоні), діє Український культурний центр, де відбуваються різні заходи. Після закінчення Богослужіння часами люди сходяться на спільну каву у спеціально облаштоване приміщення при церкві. І з числа парафіян формуються волонтери, котрі почергово допомагають в організації. Іноді разом зустрічаємо новий рік в християнському дусі. В Україні того нема, адже там службу відбув і пішов, навіть не попрощавшись. Оскільки наші парафії віддалені, то священики часто приїжджають до церков, котрі віддалені на 100 км. – в лісостеповій зоні чи в лісі. У деяких церквах служби бувають всього кілька разів на рік.

Українська церква веде також культурну роботу?

–Звичайно. Це є продовження справи наших попередників. Крім Центру культури при нашій парафії, у містечку Мондер, при українському монастирі, діє Український національно – релігійний музей, котрий не має аналогів у Канаді. По його експонатах і документах можна досліджувати життя наших емігрантів. Опікуються музеєм монахи – Василіяни. До речі, в цьому містечку українці поставили найбільший у світі пам’ятник ковбасі.

Чи багато є парафіян в українських церквах?

–Якщо брати назагал, то церкви не дуже переповнені. Наприклад, у нашій церкві буває 500 – 600 парафіян, хоча може розміститися до двох тисяч. І що мене насторожує, то це відсутність молоді. Замість церкви вони швидше підуть до спортзалу чи деінде, хоча служба є в різний час дня. Якщо не буде цієї духовної сили, то не буде що передати наступним поколінням, а церква завжди єднала молодь, в тому числі в національному питанні. Бачу, що все це завмирає. Тим більше, Канада ліберальна держава, там є повно сект і так звані новітні церкви.Часто відбуваються речі, неприйнятні для церкви, наприклад гей – паради, які проходять в Едмонтоні та інших містах. Часто в нас говорять про це право свободи, але люди, на жаль, мають викривлену уяву про свободу. Знаємо, що могутня Римська імперія загинула через розпусту.

Який відсоток українців – греко – католиків у Канаді?

–Я думаю, що більше половини. Трапляються випадки, коли українці приєднуються до московської церкви, і на то є різні причини: конфлікти, непорозуміння, обряд подібний. Але знаємо, що це є штучна церква і більш політична. А в Україні, виявляється, ця церква є неканонічною, що шкідливо впливає на українську свідомість. Вони тиснуть на обряд, але обрядовщина може навіть зашкодити, бо це не є головне. Вони забувають про місії, науки для людей, їх неосвіченість тощо. На цьому треба робити акцент, бо обряд може бути мертвим.

Греко – католицька церква не заперечує користування інтернетом?

–Навіть Папа Римський говорить, аби священики більше ішли в інтернет. В інтернеті зараз дуже багато молоді, а молодь часто є релігійною. Вона більше недовірлива, не має сміливості в очевидний спосіб запитати щось в священика, а простіше в інтернеті. Звісно, є там багато зла. Що таке інтернет? Це віртуальний світ, але ж він відображає цей світ. Будь – яку річ можна використати як на добро, так і на зло. Знаю з досвіду, що за допомогою інтернету є багато навернень. Я теж є в соціальних мережах, але це дуже виснажлива праця. Люди дають багато питань, особливо молодь. У мене на сторінці є багато мусульман і вони часто дуже добрі люди і навіть християнам добре в них повчитися, хоча я критично відношуся до цієї релігії. Якщо людина нічого не має проти того, що я священик і запитує щось мене, то я відповім. Не можна відкидати, бо сам Христос не відкидав тих, хто думав інакше.

Чи є в Канаді РУНВіра?

–Вона більше поширена в США, а в Канаді, принамні в Західній я не зустрічав. Може десь в Торонто є. РУНВіра – то навіть не є традиційне язичництво і навіть не всі язичники її сприймають. Це якась нова форма язичництва.

Але християнство дуже вимішано з язичництвом?

–Часто самі язичники закидають християнам, що ті взяли їх обряди. Церква цього не відкидає і старається охристиянізувати. І воно не є аж настільки погане. В християнських колядках уся увага акцентується на народженні Христа – Спасителя Світу. Якщо взяти дохристиянські часи, то там не було цього. Певні речі набули іншого значення і виміру і не можна то все відкинути, наприклад дідуха. Він теж походить з язичництва, а тепер його поставили у вимір християнства. Але він не становить загрози. Категорично Церква цього не відкидає, але це не означає, що ми маємо повертатися до язичництва, як дехто закликає. Язичники приносили у жертву тварин, влаштовували різні сексуальні оргії. Язичництво визнає магію, ворожбу, забобони.

Канада, як держава, є більше католицькою?

–Я б так не сказав. Вона є більше протестантська. Але важко сказати, що вона є християнська. Протестантизм переважає у західній частині Канади, хоча є багато інших християнських деномінацій. В Едмонтоні поширена також англіканська церква, де жінка може бути священиком, єпископом тощо. Є також мормони, адвентисти, і навіть сиєнтологи. Звісно, поширена і Католицька Церква. Є багато католицьких шкіл, у яких можуть вчитися всі, навіть мусульмани.

А є атеїсти?

–А де ж їх нема? Але в Канаді панує толерантність і зживаються різні національності. В Едмонтоні є цікавий і дуже гарний індуський храм сикхів. Одного разу ми його відвідали. А коли настоятель запропонував поклонитися їхньому Гуру, але ми відмовилися, бо поклоняємося Ісусу Христу. Вони іноді влаштовують спільні трапези і до них приходять католики, православні. Вони кажуть, що Бог один, але в нас є Трійця, тому вони розуміють більше  Бога у стилі “Нью Ейдж”.

      –Чи святкуєте громадою українське Різдво?

        –Святкуємо, але поступово ця традиція втрачається. Я не стану говорити за всю Канаду, бо не бачив, але в Альберті це помітно. Переважно святкують лише Святу Вечерю. Не бачив я в Альберті Вертепу. Колядники ще є. Дехто з парафіян замовляє колядників і вони їдуть за вказаною адресою колядувати до місцевих українців. До речі, у західній Канаді українська греко – католицька церква перейшла на Григоріанський календар і святкує Різдво 25 грудня. Деякі парафії святкують паралельно. Я думаю, що рано чи пізно перейдуть на Григоріанській календар і в Україні. Це навіть практичніше, але на перешкоді стоїть Православна Церква і не всі погодяться.

Чи Українська Церква в Канаді допомагає новоприбулим з України?

–Безперечно. До нас часто звертаються новоприбулі українці і ми намагаємося їм допомогти.

–А чи спроможна утримувати себе матеріально?

–Церкву утримують парафіяни і добродії. Усе відбувається досить організовано. Є також прибутки від різних заходів при церкві, наприклад ті ж обіди. Тобто, проблем з тим нема.

Чи організовуєте дитячі табори?

–Безумовно. Принаймні наша Едмонтонська єпархія. Василіяни навіть мають спеціальне приміщення для таборування на час літніх канікул. Діти активно проводять свій час, поєднуючи приємне з корисним. Приємно, що на такі табори збирається багато дітей.

Церква в Канаді є поза державою?

–Я б так не сказав. В якійсь мірі Церква поєднана і залежна від держави. Якщо, наприклад, в католицькій церкві відбувається шлюб, то додатково вимагається державний дозвіл. А хто дає пожертви на церкву, то частково мають звільнення від сплати податків.

Розкажіть трошки   про себе.

–Я народився 19 грудня 1982 року у смт. Чернігівка, Запорізької обл. у родині педагогів. Коли мав 5 років, переїхав до с. Кам’янки, Сколівського р-ну, що на Львівщині, звідки походять батьки. У 1989 році пішов до першого класу місцевої школи. Протягом 1994-1995 рр. продовжив шкільне навчання у смт. Михайлівка Запорізької області. Від 1995 навчального р. до 1996 вчився знову у неповній середній школі в с. Кам’янка біля м. Сколе. У 1996 р. поступив у 8-ий клас до Червоноградського історико – філософського ліцею при монастирі оо. Василіян св. Юрія і одночасно до середньої школи. Закінчив навчання у ювілейному 2000 році. В тому ж році у місяці вересні вступив на кандидатуру до Василіянського Чину св. Йосафата – у Крехівський монастир св. Миколая. 28 серпня 2002 року склав там свої перші тимчасові обіти. Цього ж року почав навчання у Василіянському інституті філософсько – богословських студій ім. Митрополита Йосифа Велямина Рутського, яке закінчив у 2008 році. 29 грудня 2007 р. у стінах Василіянського інституту ім. Митрополита Йосифа Велямина Рутського у Брюховичах отримав нижчі свячення (читця, свічконосця, співця та піддиякона) від Преосвященнішого Діонісія Ляховича. 24 серпня 2008 р. склав Всевишньому довічні обіти у львівському монастирі св. Онуфрія, котрі прийняв о. Корнилій Яремак, ЧСВВ. 19 серпня 2009 на храмовий празник Преображення Господнього у Гошівському монастирі – був посвячений на священика. Наприкінці 2010 року виїхав до Канади (штат Альберта), де продовжую навчання і займаюся різною душпастирською діяльністю.

Історія нашої Церкви в Канаді розпочалася 1 вересня 1891 року, в день приїзду Василя Єлиняка та Івана Пилипіва до Монреалю, куди вони прибули з Калуського району. Із Монреалю отці вирушили у подорож поїздом, що простяглася майже на 2300 км, до Вінніпеґу (Манітоба), де їм вдалося знайти роботу в місті Ґретна. Згодом до Канади почали прибувати все нові й нові люди. 12 квітня 1897 року Канаду відвідав отець Нестор Дмитрів. Він прибув із США до Вінніпеґу, де відслужив Божественну Літургію у домі отця Василя Ксьондзика в Теребовлі (сьогодні Валлі Ривер). 1 серпня 1897 року отець Дмитрів заснував першу парохію в Манітобі, неподалік Стюартбурна.
Протягом кількох наступних років до Канади приїжджало все більше священиків зі США, проте вони не селилися тут на постійно. Першими осіли на постійно кілька василіян та сестер-служебниць Непорочної Діви Марії із Галичини. Вони поселилися у провінції Альберта, біля Біверлейка 7 листопада 1902 року. До 1904 року кількість греко-католиків – переселенців із Австро-Угорської Імперії – значно зросла. Бажаючи допомогти новим поселенцям, отець Ахілл Делере та кілька інших отців-редемтористів з Бельгії перейшли з латинського на візантійський обряд, чим започаткували греко-католицьку гілку цього ордену. 1905 року сестри-служебниці Непорочної Діви Марії відкрили першу денну школу у Вінніпезі, а згодом – у м.Біверлейк.
У 1910 році українську громаду Канади відвідав слуга Божий митрополит Андрей Шептицький. В 1921 році відвідав вдруге. У 1912 році митрополит Андрей Шептицький висвятив Микиту Будку і відрядив його до Вінніпеґу, призначивши першим єпископом Канади. У 1929 році єпископ Володимир Ладика, парох із Едмонтону, був призначений другим єпископом Канади. Крім того, 1921 року був висвячений на пресвітера Йосафат Тимочко, котрий народився та отримав освіту в Канаді.
У 1948 році Церкву було поділено на екзархати Східної, Центральної та Західної Канади, де екзархами було призначено, відповідно, Ізидора Борецького, Андрія Роберецького та Ніла Саварина. У 1951 році провінція Саскачеван стала окремим екзархатом. У 1956 році екзархати стали єпархіями і Ватикан почав використовувати в офіційній переписці та документації термін “український (Ucrainus)”, замість “руський (Ruthenus)”.
У 1968 році кардинал Йосип Сліпий відвідав основні осередки українців у Канаді і відправив у Вінніпезі Божественну Літургію, в якій узяли участь усі греко-католицькі єпископи з Північної Америки. У 1974 році для Британської Колумбії та Території Юкон була заснована нова єпархія Нью-Вестмінстера, а в 1981 році відкрито Семінарію святого Духа в Оттаві (Онтаріо), першим ректором якої став отець Йосиф Андріїшин.
Якщо попередні три українські хвилі імміграції були переважно із західних теренів України і вливалися до української греко – католицької церкви, то ситуація із четвертою хвилею є складніша. Четверта хвиля імміграції досі залишається наймешою за чисельністю, її представниками є вихідці з різних регіонів України. Це переважно економічна імміграція і більшість її представників незначно або й цілковито не належить до Церкви. Будучи вихованцями СРСР, більшість з них віддадає перевагу спілкуванню російською мовою і прагнуть цілковито освоїтися у новому домі. Ті з них, хто нав’язує контакт із Церквою, є дуже побожними, проте їх не так уже й багато. Багато хто з тих, хто вважає себе членом Церкви, надають перевагу не Українській Католицькій Церкві, а Російській Православній, де вони почуваються затишніше.

Протоєрей Р. Андерсон. УГКЦ в Канаді // Слово № 3-4 (37) (2008-2009) с. 9-11

Переклад з англійської Лілії Рицар

A Ukrainian Catholic Church found south of Vegreville in Central Alberta, Canada©   Sprokop   |   Dreamstime.com

UC Family Magazine

By UC Family Magazine 22 Jun, 2017
 Ukrainian culture, music, artisans, food, entertainment 
By UC Family Magazine 08 Apr, 2017
By UC Family Magazine 02 Mar, 2017
More Posts
Share by: