Справжнього автора “ГУЦУЛКИ КСЕНІ” повернуто із забуття

  • By UC Family Magazine
  • 30 Sep, 2011

Хто з нас не захоплювався мелодійною ліричною піснею-танго “Гуцулка Ксеня”? Мабуть жодного українця не знайдеться, котрий не знав би цієї пісні. Знамениту “Гуцулку Ксеню” співав і співає з великим піднесенням увесь український світ. Співають її і чужинці. Але так історично склалося, що мало хто з знає справжнього автора цієї пісні, навіть професійні музикознавці. Пісня стала настільки популярною, що більшість вважає її народною. Але важливішою причиною є те, що авторство пісні понад 50 років приписували самодіяльному композиторові Романові Савицькому. І тільки з початком відновлення незалежності України почали повертати справжнього aвтора. Цим автором є український композитор, дириґент, педагог, музично-громадський діяч Ярослав Барнич. 30 вересня 2011 року минає 115 років від дня народження цього славетного композитора.

Народився Я.Барнич 30 вересня 1896 року в селі Балинці Снятинського району Івано-Франківської області в сім’ї директора школи. Вирішальний вплив на формування світогляду молодого Ярослава зробив батько – Василь Барнич: людина освічена, інтелігентна й дуже строга. Перші кроки на ниві музики Я. Барнич зробив, навчаючись у Коломийській ґімназії в 1906-1914 рр. Тут він організовує камерний оркестр зі своїх товаришів. А першим твором, яким диригував молодий маестро, була “Наталка Полтавка” М. Лисенка. Одночасно він вчиться гри на скрипці у відомого коломийського педагога Й.Шнабеля. В цей же час робить перші композиторські спроби.

Після початку І Світової війни, у 1914 році, Я.Барнич добровольцем вступає до лав Українських Січових Стрільців. Спочатку перебуває на Закарпатті, потім у Чехії й Галичині. Волею обставин, у жовтні 1915 року успішно закінчує гімназію у Відні. Не забуває і про музичну творчість: разом з Михайлом Гайворонським організовує смичковий квартет УСС. В 1916 р. молодому Барничеві запропонували посаду диригента в Українському театрі товариства “Бесіда”. Саме тоді до театру приходить багато талановитих акторів і робота проходить активно. За короткий час було поставлено “Хату за селом”, “Гриця”, “Наталку Полтавку” тощо.

Дуже плідною була праця композитора у Львові на початку 20-х років ХХ ст. Він навчається у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка, де опановує диригування та гру на скрипці в професора Е.Зуни, а гармонію й теоретичні предмети – у видатного музиканта В.Барвінського. Вперше здійснює на сцені постановку опери “Відьма” (1922) й оперети “Бабський бунт” (1923) Я.Ярославенка, а з режисером Й.Стадником ставить “Запорожця за Дунаєм”, “Катерину” та “Наталку Полтавку”. А з 1 січня 1924 року композитор став музичним керівником “Українського театру” під дирекцією І.Когутяка.

B 1924 році Я.Барнич успішно закінчує Вищий музичний інститут ім. М.Лисенка у Львові. Тоді ж записується слухачем на філософський факультет Львівського університету.       Згодом його призначають художнім керівником і диригентом Українського театру товариства “Просвіта” в Ужгороді (1925-1926). В цей час він виїжджає до Берліна, де поглиблює знання з диригування на курсах “Стерншес Консерваторіум” у класі професора Вільгельма Гросса.
Повернувшись до Галичини в 1927 році, Я.Барнич працює в Самборі вчителем музики в жіночій Учительській семінарії “Рідної школи”. Тут же організовує філіал Музичного інституту ім. М. Лисенка, диригує хором “Самбірського Бояна”. Разом з дружиною Ярославою створює й очолює аматорський театр. І вже впродовж короткого часу в Самборі були поставлені такі класичні твори як “Запорожець за Дунаєм”, “Чорноморці”, “Циганський барон” та ін. І хоч Я. Барнич наприкінці 1929 року переїхав на роботу до Станиславова, театр успішно працював ще рік, поки в Самборі залишалася його дружина. Власне, в цей час у місті відбувся бурхливий розквіт театрального мистецтва.

У Станиславові композитор працює в семінарії сестер Василіянок, жіночій гімназії, державному Музичному інституті ім. Станіслава Монюшка, диригує хором “Боян”. З 1932 року викладає історію музики і співу в Станиславівській Духовній Семінарії, а в 1939 р. його призначають музичним керівником обласного театру й диригентом симфонічного оркестру в державній філармонії. Через рік створює Гуцульський ансамбль пісні і танцю.

За спогадами племінниці композитора Олени Вергановської, “Гуцулка Ксеня” була написана в 1932-1933 рр. у Коломиї. Це підтвердили колишні учні та сучасники мистця коломийчани – вдова полковника УПА Омеляна Грабця Галина Грабець, Лідія Біль, Зеновія Гоянют, Володимира Пригроцька та ін., своїми публікаціями – Олег Лисяк (США), журнал “Крилаті” (Бельгія) та ін. Ось що пише про нього дружина композитора Ярослава Барнич: “Праці було багато, але він жив нею. Особливо успішною була праця зі шкільною молоддю. Із молодими співаками-учнями чоловік творив дива. Кожний шкільний концерт був подією у Станиславові… Саме в той час він розпочав компонувати музику легкого жанру. Пригадую, коли я з дітьми повернулася з одних вакацій додому, то Ярослав зробив нам несподіванку. Сів біля цитри (фортепіано ми ще не мали) і заграв дві свої композиції до слів проф. Романа Савицького – два танго: “Ой, соловію” та “Хлопче мій, хлопче”. Ми були в захопленні і просто примусили його далі щось таке легке й мелодійне творити. За короткий час з’явилися такі його твори, як “О, гарна крале”, “Запізно”, “Молоді емерити”, “Лист” і врешті – славне танго – пісня “Гуцулка Ксеня”.

Відомий Я.Барнич не лише піснею “Гуцулка Ксеня”, а також славнозвісними оперетами: “Шаріка”, “Пригода в Черчі”, популярними піснями-танго “Чи тямиш?”, “Ох, соловію”, “Ще раз!..”, “Львів”, хоровими творами “Ой, маю я чорні брови”, “Богородице Діво”,“В Стрийському парку”. У 1938 році Я.Барнич написав оперету на 3 дії “Гуцулка Ксеня” (лібрето і музика автора, тексти до пісень написав професор гімназії з Коломиї Д.Николишин). Оперета була поставлена 1939 року в Делятині театром ім. Івана Котляревського під керівництвом Володимира Блавацького. Цікаво, що прем’єра оперети мала відбутися в Косові, але як свідчить В.Блавацький у своїх спогадах, польський староста не дозволив ставити її, бо “… гуцули це польське (!) плем’я і їх невільно показувати на підмостках українського театру”. Не допомогли навіть такі факти, що “Гуцулка Ксеня” пройшла цензуру й Володимир Блавацький сам просив у сприянні постановки її у відомого польського режисера, директора Варшавського “Народного театру” Зельверовича, який відпочивав у цей час в Косові.

Позитивно оцінили оперету провідні музиканти і критики: В.Барвінський, Н.Нижанківський, О.Боднарович, А.Рудницький. Вони вважали Я. Барнича за першого українського композитора, який “сюжети й музику до оперет брав із нашого життя, вбираючи їх у європейські рамки”. Окремі ж з критиків назвали Я. Барнича українським Легаром.

На жаль, з приходом радянської влади у 1939 р. всі оперети Я.Барнича були заборонені, в тому числі славна “Гуцулка Ксеня”, адже вони були пронизані патріотично – національними ідеями, дотепним і гострим гумором.

В роки німецької окупації (1941-1944) Я.Барнич обіймав посаду диригента Львівської опери. Перед приходом “других совітів”, будучи вже відомим композитором і диригентом, як і значна кількість талановитої мистецької інтелігенції Західної України, композитор змушений був по¬кинути батьківщину і виїхати за кордон: спочатку до Німеччини (1944 – 1949), а пізніше до США, де жив і працював у Філадельфії. Згодом переїжджає до Лорейну, а пізніше до Клівленду (штат Огайо). У 1952 році в Нью-Йорку створюється Український Му-зичний Інститут, а в одній із філій – у містах Клівленді і Лорейні Я.Барнич викладає гру на скрипці та теоретичні предмети. Впродовж 15-ти років (1951–1966) Я. Барнич працював художнім керівником та диригентом Українського хору імені Т. Шевченка (Клівленд, США) й провів з ним понад 100 великих імпрез.

23 квітня 1966 р. українська діаспора США широко відзначила 70-річчя композитора. З цієї нагоди, в урочистій обстановці, йому було вручено по¬чесну “Золоту батуту” – одну з   найвагоміших нагород в українській діаспорі. Були виголошені поздоровлення Папи Римського (Павла VI) і кардинала Йосипа Сліпого.

Помер композитор 1 червня 1967 р. Похований у Клівленді (Огайо, США). Остання робота мистця – п’єса-казка на три дії “Чародійна сопілка”. Твір не вдалося закінчити, тому на прохання його дружини, текст “Чародійної сопілки” був дописаний Л.Полтавою, а музика – Б.Сарамагою та В.Овчаренком.

Під час війни клавір, партитуру й лібрето оперет було втрачено, а відтворено лише в США. Так, у 1950-1956 роках в містах Канади і США з успіхом йшли поновлені оперети Я. Барнича “Шаріка” і “Гуцулка Ксеня”. Остання – понад десять разів. Згодом “Гуцулку Ксеню” сфільмовано і показано в усіх українських осередках Північної Америки. І лише в середині 90-х років донька композитора п.Ірина Барнич-Дубас передала лібрето і клавіри оперет “Шаріка” і “Гуцулка Ксеня” на Батьківщину батька. А Народний артист України, Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка Федір Стригун поставив на сцені Львівського музично-драматичного театру ім. Марії Заньковецької 200-ту постановку оперети “Шаріка”, прем′єра якої з великим успіхом відбулася 25 листопада 1995 року у Львові. Це надихнуло колектив і 26 липня 1997 року ще з більшим успіхом було поставлено знамениту “Гуцулку Ксеню”, яка і донині “йде на аншлазі” і поряд з шедеврами світового мистецтва.

Завдяки окремим науковцям і музикознавцям вдалося дослідити творчий доробок Я. Барнича. Таким дослідженням займалися Осип Гайський, Петро Медведик, Степан Пушик, Валер’ян Ревуцький, Степан Стельмащук, Людомир Філоненко, Орест Яцків та ін. Пропоную розмову з яскравим дослідником творчості Я.Барнича, кандидатом педагогічних наук, доцентом музично-педагогічного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка Людомиром Філоненком. В його творчо-науковому доробку кілька десятків статей про українських заборонених композиторів, зокрема про М.Вербицького, В.Барвінського, С.Воробкевича, М.Гайворонського, Н.Нижанківського та ін. Окремо вийшли ілюстровані науково-популярні нариси “Ярослав Барнич” та “Творець украденої музики”.

– Пане Людомире, що Вас спонукало взятися за вивчення забороненого у свій час композитора Ярослава Барнича? Що вдалося знайти цінного?
– Раніше можна було вивчати композиторів, дозволених офіційно. А вже в кінці 80-х років я звернувся до тих, чиї імена перебували під забороною. Надрукував низку статей. Коли ж говорити конкретно про Я. Барнича, то вирішальним поштовхом до глибшого вивчення його життя і творчості стала публікація Степана Пушика в газеті “Молодь України” від 18 січня 1990 р. “Хто написав “Гуцулку Ксеню”? А найбільше мене вразив лист Галини Сеньківської до Степана Пушика 1990 року: “Героїня пісні – моя шкільна товаришка Ксеня Клиновська, дочка священика із села Небилів, що біля Перегінська, народжена в 1915 році. Вчилась я з Ксенею в училительській семінарії сестер-василіянок в Станиславові. Ми разом жили в гуртожитку. Учителем співів і музики у нас був Ярослав Барнич. Він закохався в Ксеню і написав для неї танго “Гуцулка Ксеня”… Я була бібліотекаркою нотної бібліотеки Барнича. Маю з тих часів знимки, на яких є Ксеня і Барнич. Минуло багато років і люди позмінювали слова танга і ритміка мелодії змінилася. Я це танго ще і тепер співаю так, як його написав Барнич. Пам’ятаю, не раз на перерві під час репетиції хору ми співали танго, а він стояв збоку, курив і задоволено усміхався…

Ксеня була не русява і не чорна, а шатенка, середнього росту, стрункої будови, з вдачі – весела, лагідна і мала добре серце. Барнич був чорний, злегка хвилястим волоссям, з маленькими вусиками, худорлявий, дуже чемний у відношенні до нас, його учениць. Пам’ятаю, з чого почалась їх дружба. В цей час всі три українські школи Станиславова готовили разом концерт Шевченка. Ксеня, крім гри на скрипці, яка обов’язувала нас усіх, грала на фортепіано. Барнич дав їй грати соло на концерті. Вона вивчила твір, а він приходив давати вказівки. І так почалося. Вона мала відкриту натуру, все нам розказувала.
З’явилось танго “Гуцулка Ксеня”. Вона це принесла і сховала під матрац в ліжку не так перед нами, як перед сестрою-монахинею, префектою бурси. Ми співали танцювали танго, а вона з нами”.

Протягом наступних років відкрився доступ до спецфондів, архівів, посилились зв’язки з діаспорою, заговорили живі учасники та свідки музичного життя Галичини дорадянського періоду. У мене назбиралася чимала тека цікавих матеріалів.

Як і спадщина В. Барвінського, М. Гайворонського, О. Нижанківського, М. Завадського, В.Присовського, Б. Кудрика та багатьох інших композиторів, доробок Я. Барнича був знищений і заборонений. Що стосується Барнича, то найважливішим є рукопис оперети “Гуцулка Ксеня” (клавір та лібрето), а також чи не єдиний екземпляр пісні-танго “Гуцулка Ксеня” в майстерній обробці Євгена Козака, що зберігався в Дрогобичі в приватній збірці доцента О.Яцківа. Віднайдений і надрукований рідкісний примірник пісні-танго “Чи тямиш?”. Серед інших знахідок – листи Я.Барнича періоду УСС до батька. Донька композитора передала ноти: оперети “Шаріка”, хорових творів “Богородице Діво”, “Досвіта”, “Світе тихий…”. Інша цінна річ – рідкісний нині музичний інструмент цитра, котрою користувався композитор під час роботи над піснею “Гуцулка Ксеня”, оперетою “Шаріка” та ін. Зібрано чимало унікальних світлин. На сьогоднішній день вже видрукувано 17 вокальних і хорових творів, 5 дитячих п’єс для фортепіано.
– А де Ви знаходили такі цінні скарби?
– Багато зберегла нині вже покійна О.Вергановська, зокрема, цитру, а також донька композитора Ірина Барнич-Дубас. Частина документів знаходиться у ЛНБ ім. В.Стефаника АН України, ЦНБ ім. В.Вернадського, Бібліотеці української діаспори, а також у приватних книгозбірнях. Пошуки були надзвичайно складні і тут я б хотів пригадати пошук Постанови № 586 від 23 травня 1956 року УЗАПу та Спілки радянських композиторів УРСР, в якій наголошується, що на основі представлення доказів і документів двох пісень (“Гуцулки Ксені” і “Червоних маків”) визнали за Р.Савицьким авторство. Я досить довго розшукував оригінал згаданої Постанови, але, на жаль, ні в Спілці композиторів України, а ні в Управлінні захисту авторських прав її не було. І лише одна працівниця УЗАПу скерувала мене в Державний музей-архів літератури і мистецтва України, де повинен був знаходитись цей документ. Після скрупульозних пошуків не вдалося віднайти. Як пояснила архіваріус з досвідом, що “цей документ міг існувати лишень у віртуальному варіанті”. Але пошуки продовжувалися… І працюючи над особовими справами призабутих українських композиторів, вдалося віднайти Протокол засідання Президії Союзу радянських композиторів України від 24 травня 1956 року. Але ні про Р.Савицького, ані про “Гуцулку Ксеню” мова там не ведеться.

– Чи є підстави сумніватися в авторстві Я.Барнича?
– Сьогодні вже ні в кого не виникає сумнівів, що автором популярної пісні-танго “Гуцулка Ксеня” (слова і музика) є Ярослав Барнич. Про це свідчить багато близьких людей Барнича, про яких згадував вище. Якщо сказати коротко, з цих та інших фактів випливає однозначно: відтепер і назавжди в питанні авторства пісні “Гуцулка Ксеня” поставлено крапку над і, і я не бачу найменших підстав повертатися до нього.

– Цікаво, чому музика та ім’я Я. Барнича так старанно замовчувалися в радянські часи?
– Передусім тому, що Я. Барнич ввійшов у нашу музику як основоположник модерної української оперети, яка у свій час була взагалі вилучена з нашої культури. Також композитор творив у жанрі пісні-танго. А ці жанри є дуже “демократичними”, тобто їхні мелодії мають здатність охоплювати маси. І разом з тим Барнич надав їм виразно національного характеру. Пустити ці твори – означало дати вільний нурт національній стихії, розширити параметри української музики і культури взагалі.

З іншого боку, Я. Барнич був учнем В. Барвінського, розвивав традиції М. Гайворонського, Я. Ярославенка, тобто його твори “детонували” чимось високим у нашій музичній культурі. Я. Барнич був ніби живим “уламком” того великого піднесення, яке пережила українська культура в міжвоєнні роки. Це був композитор європейської школи і стилю. І це лякало “совєтчиків”, які завжди прагли запхати українську музику і культуру в рамки етнографізму і провінційності.

– Виходить, він не тільки написав таку пісню, але й однойменну оперету. Який існує зв’язок між цією піснею і одноіменною оперетою?
– Оперета написана через кілька років після пісні. Її мелодія проходить тут лейтмотивом.

– А як так сталося, що понад півстоліття авторство цих пісень приписувалося Р. Савицькому, а не оголошувалося справжнє прізвище?
– Достовірного признання чи, як то кажуть, покаяльного листа лжеавтор не залишив, та в музичних колах давно говорили, що авторство цих пісень Р. Савицькому було приписано головою крайової Спілки композиторів Прикарпаття для того, щоб хтось із його членів отримував гонорари, які надходили від різноманітних концертних організацій. Варто зауважити, що й сам пан Роман почував себе у цій справі не досить комфортно. Так, ще в 1966 році ми, студенти вокально-хореографічного ансамблю “Пролісок”, що працював при Дрогобицькому педінституті ім. І. Франка, мали виступ у його рідному селі, то він навіть не прийшов подивитися створену на основі пісні “Червоні маки” вокально-хореографічну композицію, йому присвячену.

– Дивно, що творчість Я.Барнича заборонили і намагалися знищити, а його славна “Гуцулка Ксеня” звучала на весь колишній СРСР.
– Позаяк на прізвищі Я. Барнича лежало табу компартійного режиму, а пісню співали повсюди, влада і “допомогла” Р.Савицькому. Свого часу композитори Євген Козак і Анатолій Кос-Анатольський намагалися відновити авторство пісні, але “органи” порадили їм не втручатися в цю справу. Ось що з цього приводу пише професор Степан Стельмащук у своїх спогадах про відомого композитора Євгена Козака в тижневику “Неділя”: “…КДБ зацікавилося Є. Козаком, коли він десь у 40-50 роки відкрито виступив прихильником Барничевого авторства “Гуцулки Ксені”. Його викликали і сказали: “Нє лєзь нє в свойо дєло”. Ось так і не інакше: нє лєзь! Мало б виходити, що авторством популярної пісні не музиканти, а каральні органи мають цікавитися. Чи можна собі уявити щось подібне в нормальній державі?”. Втім, Р. Савицькому приписані ще дві популярні пісні – “Червоні маки” та “Ірчик”, хоч достовірно відомо, що авторами їх є колишні усуси і друзі Я.Барнича Іван Недільський та Роман Купчинський.

– Відомо, що у творчості Барнича була присутня поезія Т.Шевченка?
  Так. Ярослав Барнич неодноразово звертався до творчої спадщини Т. Шевченка. На сьогоднішній день віднайдено хорові твори “Світе тихий” (для мішаного хору в супроводі фортепіано), “У перетику” і “Село” (для жіночого хору a’cappella). Неодноразово мистець популяризував твори різних жанрів на тексти поета як в Україні, так і за кордоном. А в 1950 році створив хори “Гомін” та “Український Народний хор ООЧСУ”, які згодом об’єднав у хор імені Т.Шевченка (Клівленд, США). Музикознавець Антін Рудницький підкреслював, що це був один з кращих українських колективів у США. А 8 липня 1961 року професор Я.Барнич виїжджає до Канади підготувати хор до виступу на відкритті пам’ятника Т. Шевченку у Вінніпезі. Виступ трьохсот співаків і 80-х музикантів із Вінніпезького симфонічного оркестру був такий успішний концерт, що міська управа присуджує Я.Барничеві звання Почесного Громадянина Міста.

Як приємно, що музика Барнича перемогла злий час і творчість видатного українського музиканта, впевнено повертається до слухача, щоби зайняти належне місце серед цінних надбань багатоманітної української культури. У селі Балинці, в якому народився композитор, йому відкрито меморіальну дошку. В Коломиї іменем Барнича названо вулицю. До речі, 30 вересня у Дрогобичі на Головній Пошті відбудеться погашення подарункового конверту й листівки, присвяченої 115-річниці від дня народження Я.Барнича.

Юрій Атаманюк,
Фото з архіву Людомира Філоненка
Використані джерела:

• Філоненко Л. Ярослав Барнич та його пісня “Гуцулка Ксеня” // Народна творчість і етнографія. — 1994. — № 4.  
• Філоненко Л. Ярослав Барнич — митець, педагог, громадянин (до 100-річчя від дня народження) // Мистецтво та освіта. — 1996. — № 2.  
• Філоненко Л. Ярослав Барнич: Науково-популярний нарис про життя та творчість. — Дрогобич, 1999 .

UC Family Magazine

By UC Family Magazine 26 Sep, 2017
Шведський діджей і музичний продюсер Avicii разом з британською виконавицею Рітою Орою зняли у Києві відео на пісню "Lonely Together".  джерело  www.ukrinform.ua
Опублікований на YouTube-каналі Avicii кліп за тиждень набрав більше 7 млн переглядів, передає "Новое время".

У ролику можна помітити київські локації: Ботанічний сад, парк "Перемога" і Рибальський міст.

Крім того, героями кліпу стали екс-барабанщик проектів "Alloise" та "Dvoe" Артем Угодників і його дружина Аліна.
By UC Family Magazine 26 Sep, 2017
Енергетична компанія TIU-Канада стала першим іноземним інвестором в Україну в рамках дії Угоди про зону вільної торгівлі з Канадою. Про це йдеться в повідомленні компанії, яке передано Укрінформу  www.ukrinform.ua

"TIU-Канада стає першим канадським інвестором в Україну, що користується правилами Угоди про зону вільної торгівлі з Канадою, яка набула чинності 1 серпня. TIU-Канада, дочірнє підприємство компанії Refraction Asset Management, влітку цього року почала будівництво сонячної електростанції вартістю 10 мільйонів євро у Нікополі, Дніпропетровської області. 10 мегаватна станція буде постачати електроенергію місцевим жителям та підприємствам", - йдеться у повідомленні.

"Ми пишаємося тим, що будемо першим інвестором у рамках Угоди про зону вільної торгівлі між Канадою і Україною. Але найголовніше, на практиці це дозволить TIU-Канада постачати українцям чисту енергію", - зазначила директор українського представництва TIU-Канада Валентина Белякова.

Вона також зазначила, що в Україні тарифи на відновлювану енергетику - одні з найкращих у Європі. "Тариф на постачання електроенергії в мережу чинний до 1 січня 2030 року та заохочує прямі іноземні інвестиції в Україну. Це добре для енергетичної незалежності України, а також для економічного зростання", - сказала Белякова.

Нагадаємо, Угода про зону вільної торгівлі між Канадою і Україною була підписана 11 червня, 2016 р. та набула чинності 1 серпня, 2017 р. Окрім комерційних переваг для бізнесу обох країн, угода покликана підтримати економічні реформи та ініціативи уряду щодо розвитку України, зміцнить канадсько-українське партнерство. Ця угода є результатом 5 років переговорів.

TIU-Канада – це енергетична компанія, що працює у секторі відновлюваної енергетики та знаходиться в місті Калгарі, провінції Альберта. Свою роботу в Україні компанія почала влітку цього року.
By UC Family Magazine 26 Sep, 2017
Please visit the photo exhibit "My army. See through heart" from 23 September to 30 September at 145 Evans Ave. (organized in the framework of the Invictus Games Toronto 2017)
More Posts
Share by: