Фома, гурт «Мандри»

  • By UC Family Magazine
  • 04 Sep, 2011

Фома, гурт «Мандри»:

«Я впевнений, що з виступом на вулиці Блур у нас буде все ідеально, бо ми зараз в найкращій формі».

  Фронтмен гурту «Мандри», хедлайнерів цьогорічного Українського фестивалю в Торонто, Сергій Фоменко, відомий також як Фома, розповідає як стати із «пацана, який грає на гітарі і співає на вулицях» одним з найвідоміших музикантів в Україні.

  Спеціально для UkraineCanada.com розмовляла Ірина Колодійчик

 –           Навесні «Мандри» презентували новий альбом «Світ». Чим він різниться від попередніх?

–         Як на мене, «Світ» – найцікавіший і найкращий по якості наш альбом. Він абсолютно особистий і, водночас, експериментальний. Деякі пісні звучать по 6 хвилин. Я його зробив для себе і мені абсолютно однаково як він буде сприйматись чи продаватись, хоч продається він добре. Я дійшов до того, що мені тепер не цікаво щось комусь доводити. Я розумію, щоб я не зробив – я найперше роблю це для себе.

 –           Тепер в Україні легше почати музичну кар’ єру, ніж у середині 90-тих, коли починали «Мандри»?

–         Тепер менше молодих людей, які займаються музикою, якщо порівнювати з серединою 90-тих. Тоді було набагато цікавіше. Багато нормальних людей поїхало з України. Залишились або ненормальні, або ті, які за своєю легковажністю, або через певний патріотизм не поїхали. Я розумію, що певні зерна змін є, але ті зусилля, які вкладаються і результат із цього – неадекватний. Україна – це територія отруєна комунізмом і посткомуністичною хворобою і це стосується всіх ланок життя. Я починав грати на вулицях. Тоді я був просто пацаном, який грає на гітарі і співає на вулицях, був таким собі панком.

–           Що змінилось в Україні за 20 років незалежності?

–         Залежить куди дивитись і з чим порівнювати. Україна 20 років тому і Україна зараз – величезна різниця. Із всіх пострадянських країн Україна стоїть на першому місці, не беручи до уваги Грузії, серед тих, хто зробив прогрес. Колись українці зробили стратегічну помилку не зробивши люстрації і заборони комунізму, і не провівши якого-небудь судового процесу над комуністами. Зараз маємо наслідки цього.

–           На ваш погляд, чи є шанс на швидкі зміни в Україні?

–         Українців важко прорахувати, що вони робитимуть далі. Коли їм все забирають чи б’ють, вони терплять, а потім в який-небуть момент вони можуть встати, все потрощити, а потім розслабитись. Не відомо, що чекати. Те українське середовище, яке може щось змінити досить розрізнене. Це стосується теж і правих організацій, які на мій погляд, досить несерйозні, їх дії мене не переконують. Я вважаю себе відповідальною людиною, я знаю, що коли ти робиш крок, то наступний крок тобі дасть результат. Тут ніхто цим не переймається, все на такому – емоційно-декларативному рівні. Мало справи і більше бла-бла на зразок «Ми справжні українці».

–           З погляду досвіду 15-ти років успішного музичного проекту «Мандрів», як це подолати у нашій країні?

–         Потрібно багато працювати над собою, міняти себе, робити себе кращим і таким чином потрошку буде змінюватись середовище навколо себе. Силою свого мікрокосму ти можеш щось змінити, його трохи розширювати. Якщо ти набираєш ваги, то звичайно – ти можеш рухатись далі. B країні, щоб реально щось змінилось – потрібна серйозна політична сила, яка б по-перше, спиралась на армію. Тут це однозначно необхідна певна хунта, яка б перебудувала українські мозки. Пострадянські голови не знають і не хочуть щось робити, їм і так нормально. Музика дуже залежить від соціальної ситуації, оскільки музиканти грають для людей, які платять їм гроші. Якщо таких людей півпроцента зі ста, то гроші, які отримуєш з цього дуже маленькі.

 –           Ніколи не було бажання десь залишитись і реалізовуватись десь поза Україною?

–         На жаль, такі думки виникають зараз, хоч раніше я про це не думав. Можливо, через те, що я вже знаю свою стелю тут. Коли в тебе є багато ідей, багато енергії і багато різних варіантів розвитку, а є певна стеля – тоді з’являються такі думки. Мені хочеться зараз наповнити повні баки бензину, купити трохи більшу машину, ніж у мене зараз, щоб все влазило і поїхати в світ. Хочеться ще пожити для задоволення, не для якоїсь боротьби, просто пожити, отримуючи кайф від життя.

–           Стеля – це можливості заробляти чи можливості  розвиватись?

–         Це в усіх напрямках. В принципі, в певній мірі Україна – це гетто, і коли ти відчуваєш це гетто з усією щільністю, то виникає – просто бажання бути вільною людиною, незалежно чим ти займаєшся. Якщо ти виживаєш в Україні, то вижити десь у більш сприятливих умовах, це взагалі не проблема.

–           А як же ваша активна громадська позиція? Втомились битись об стіну?

–         Для мене цей експеримент триває вже роками і я просто розумію, що так може пройти життя і в моєму особистому житті нічого не зміниться. Мені хотілося б при житті багато чого відчувати. Коли я закінчував школу і був зовсім молодий, був Радянський Союз. Я особливо не аналізував тоді, бо тоді ніхто, крім кількох людей, не аналізував ситуації, ніхто нікуди не їздив, ніхто нічого не бачив. Зараз  я відвідав чимало країн. Bраховуючи ускладнення із отриманням віз і інші перешкоди, мені було б зручніше мати паспорт громадянина іншої країни, було б зручніше також, щоб діти отримували освіту у іншій країні. Проте, я все одно залишаюсь українцем, просто хочеться йти далі, а далі вже існують кордони, не тільки реальні, а й певні екзистенційні кордони, які хотілося б привідкрити.

–           В якій країні музика, яку ви граєте може розвиватись краще у порівнянні з Україною?

–         Ситуація краща в країнах, де існує попит на музику, де існує середній клас, який купує мистецтво і ходить на мистецтво і має вільний час і гроші для того, щоб їх у мистецтво вкладати. В Україні, на жаль, є чітка схема з якої не можна вискочити, і ти або вдосконалюєш себе в цій схемі, або шукаєш інших шляхів. В мене нема проблем з цією схемою.

–           Ви підлаштовуєтесь під схему?

–         В Україні не можливо жити не підлаштовуючись. Наприклад, ти можеш перелізти через паркан, але якщо ти будеш битись головою об паркан, то паркан все одно міцніший, або можеш подумати і вкрасти ключа, не для того, щоб щось красти, а щоб його відкрити, пройти і викинути. Мені дуже подобається Григорій Сковорода, як екзистенційна постать, бо у нього була філософія вільності, яка мені дуже імпонує. Я не відчуваю себе комфортно, при чому не в тому розумінні, що мені не вистачає комфорту: автомобіля, м’якого крісла чи рахунку в банку. Я не відчуваю душевного спокою і будь якої впевненості в майбутньому. І я зовсім не остання особа в цій країні.

–           Були моменти коли Ви були політично заангажовані? Чому і через які події?

–         Я брав участь у виборчих кампаніях, на боці тих сил, які я оцінював, як позитивні і які можуть щось змінити. Найперше, це президентські вибори 2004 року на боці Віктора Ющенка, потім підтримував «Народну самооборону» Юрія Луценка, на останніх президентських виборах я підтримував Ющенка, а коли він програв, то музично я підтримав Юлію Тимошенко. Я вже охолов до всього цього і мені взагалі не хочеться цим займатись. Зараз мені вже стало трохи по барабану, не по барабану до народу чи до історії, просто ціну політикам зробити дуже просто.

–           Ви працюєте над фільм «Київ, що зникає». Який Київ зникає?

–         Зникає стародавній Київ зі своєю затишною аурою. Такий, яким я його пам’ятаю, з маленькими вулицями, такими як Соляна, на якій стояли хатки. Вона йшла з Татарки вузенькою стрічкою, і взимку ці хатки були в снігу, навколо були ялинки. Пам’ятаю, як я виходив з мамою, сідав на трамвай і їхав до Подолу. Влітку через Труханів міст ішов на пляж і там було мало не пів-Києва. Всеволод Нестайко знаменитий український дитячий письменник, в якого я спеціально для цього фільму брав телеінтерв’ю згадує, як він зі своєю дружиною плавав на Труханів острів, бо моста тоді ще не було. Ми також відзняли близько семи будинків й були останніми хто їх задокументував. Потім вони просто зникли. Плануємо зробити декілька новел, тому не можу сказати, коли прем’єра. Зараз ми ще в процесі зйомки.

–           Ви також пишете автобіографічну книгу. На якому етапі цей проект?

–         Книга теж процесі, бо мені хотілося б розповісти про певний проміжок часу з історії «Мандрів», про історію нашого гурту від початку, коли ми були ніким, у нас не було нічого і про те, що ми змогли зробити у цій країні. Вважаю, що моя історія –   фантастична, бо я починав з нуля. Я б хотів, щоб мої діти прожили таке життя, хоч це дуже складно. Весь час – це проходження між краплями. Коли ти бачиш, що все добре, тобі не вистачає цього екстріму.

  –   Які книжки української літератури ви прочитали останнім часом?

  – Я багато читаю з того, що виходить в Україні. Читав Ліну Костенко «Записки українського самашедшого» та Василя Шкляра «Чорний ворон». Роман Шкляра мені подобається, хоч герої там жорстокі, але такий був час. Почав читати Забужко і її товстезну книгу «Музей покинутих секретів» – цікаво, але дуже багато описів. Кілька днів тому ми з дружиною і сином були в Олеському замку і я купив книжку «Історія Олеського замку», то зараз її читаємо.

  – Яка програма виступу на цьогорічному Українському фестивалі в Торонто?

 –   Мені дуже приємно, що «Мандри» будуть хедлайнерами цього фесту, бо він ювілейний. Я впевнений, що з виступом на вулиці Блур у нас буде все ідеально, бо ми зараз в найкращій формі. З групи пішов перкусіоніст Салман Огли. Свою музичну пенсію він проводить на Кіпрі, займається продажем пляжної нерухомості і чудово почувається. Ми взяли Інну Прокопчук, колишню вокалістку гурту «ДримбаДаДзиґа» і вона просто ідеально підходить в наш чоловічий колектив. Вона завжди готова їхати в турне, займається татуюваннями, тобто повна рок-сторі.

–           З чим у вас асоціюється Канада?

–   Вперше в Канаду я потрапив два роки тому. Ми з «Мандрами» виступали на діаспорянському фестивалі «Golden Marple» під Торонто, а другий раз – на Меланку у Торонто. Канада мені подобається своїм спокоєм. В містах дуже комфортно їздити, не так багато машин, як у Києві і всі їздять за правилами. Пам’ятаю стояв на перехресті поруч з водієм, який як тільки клацнуло зелене світло легко рушив, навіть не подивившись чи хтось доїжджає зліва. В Канаді просто такого не може бути, щоб хтось доїжджав, як це може бути в Україні. Природа в Канаді схожа на українську, але значно більш екологічно чиста. В Україна у цьому плані все дуже занедбано. Єдине, що мені не подобалось – це тамтешні фастфуди. Єдине місце, де мені менш-більш смакувало – це китайський ресторан. У нас з хлопцями з «Мандрів» уже склалась традиція, що у Торонто ми їмо качку по-пекінськи у Чайнатауні. Минулого року на Меланку після концерту вночі, коли вже все було зачинене, ми поїхали в район, де було багато темношкірих, а ми були єдині білі, замовили «Качку по-пекінськи». Поки чекали, грали в карти з тамтешніми дівчатами. Було весело.

  – Вам не здається, що в багатьох українців з діаспори образ України, якої вже давно не існує?

–         Він якби такий трохи ідилічний, але може це й добре, бо таким чином зберігається щось традиційне, що самі українці давно призабули. Для багатьох середньостатистичних громадян слово «фольклор» дорівнює слову «шаровари», максимум це пісня «Несе Галя воду» і все. Лише 5 % знають що таке справжній фольклор. З українцями з Канади це зовсім інша історія.

UC Family Magazine

By UC Family Magazine 04 Jul, 2017
1 липня Канада святкувалa своє 150-річчя.
Canada 150 Mosaic i TO Canada with Love - це проекти до 150 -річчя Канади.
Зайнялo два роки, щоб розробити та виставити понад 80 000 картин та 150 окремих фресок по всій країні. Проект Canada 150 Mosaic сформує одну гігантську фреску мозаїку довжиною 365 метрів (це чотири футбольні поля!). TO Canada with Love (До Канади з любов’ю) - це програма заходів, що проводиться по всій
Канадi.
By UC Family Magazine 30 Jun, 2017
КНИГИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ
"То є Львів"
Українська мова – це мова не тільки українців, спілкуватися нею мають право мешканці України всіх національностей з потреби гуртуватися, з необхідності доходити порозуміння й ладу в спільному домі (Віталій Радчук)

Книги таких сучасник авторів як Василь Шкляр, Люко Дашвар, Любко Дереш та багатьох інших, а також всесвітньовідомі класичні твори Віктора Гюго, Еріха Марії Ремарка, Оноре де Бальзака та ще чимало інших авторів, книгами яких ви захоплюєтесь, ви зможете знайти і завантажити на цих сайтах:

http://e-bookua.org.ua/
http://javalibre.com.ua/
http://chtyvo.org.ua/
КНИГИ РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Захоплюєтесь поезією Олександра Пушкіна, вкотре хочеться перечитати «Майстра та Маргариту» чи Вам просто хочеться читати класику, наукову літературу, книги з мистецтва, історії, психології в перекладі на російську мову, тоді завантажуйте їх тут:

http://booksshare.net/
http://www.big-library.info/
http://www.many-books.org/
КНИГИ АНГЛІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Ні ви, ні я не розмовляю англійською, але є деякі речі, які можна сказати тільки англійською мовою (Аравінд Адіга)

Англійська мова є однією з найбільш розповсюджених мов у світі, державною мовою багатьох держав та мовою міжнародного спілкування. Її знання значно допомагає Вам як у повсякденному житті, так і, скажімо, коли Ви подорожуєте чи проходите співбесіду при працевлаштуванні. Тому не забувайте поповнювати свій словниковий запас:

http://www.digilibraries.com/
http://www.bookyards.com/en/welcome
http://www.homeenglish.ru/Books.htm
КНИГИ ПОЛЬСЬКОЮ МОВОЮ

Польська мова має правопис в сто разів легший, ніж в інших мовах світу! Навіть граматика не така вже й складна. (Jan Miodek)

Польська мова хоч і дуже схожа на нашу рідну – українську, та все ж має слова, які зовсім вже не співзвучні із знайомими нам відповідниками. Як на мене, польська мова є цікавою та приємною для слуху, переконайтесь:

http://wolnelektury.pl/
http://wydaje.pl/c/darmowe-ebooki
http://www.chmuraczytania.pl/
КНИГИ ФРАНЦУЗЬКОЮ МОВОЮ

Скажи, що кохаєш мене і скажи це французькою. (Jarod Kintz)

Французька – мова кохання. З чим асоціюється ця мова у вас: з французьким поцілунком, смачними круасанами, Парижем та Ейфелевою вежею, променадами над Сеною? Відчуйте милозвучність та всю красу французької, читаючи книги за чашечкою кави з круасанами, закутавшись у плед:

http://beq.ebooksgratuits.com/
http://bibliotheque-russe-et-slave.com/
http://www.ebooksgratuits.com/

By UC Family Magazine 22 Jun, 2017
 Ukrainian culture, music, artisans, food, entertainment 
More Posts
Share by: