Космач – Келія Сонця

  • By UC Family Magazine
  • 04 Aug, 2011

На географічній карті знаходимо три поселення, які мають назву Космач. Одне з них – невелике село Космач на Бойківщині, знане своїми газовими родовищами та своєрідною культурою. Інше – містечко Космач у державі Чорногорія, відоме в Європі як туристичний центр. В даному путівнику мова піде про велике поселення в Карпатах під назвою Космач. Займає воно площу 85 квадратних кілометрів і має населення 6233 жителі.

Оспіване в піснях і легендах, змальоване в картинах, описане письменниками і науковцями, це карпатське село не має собі рівного в Україні. Космач називають столицею Гуцульщини, її серцем. Впродовж століть з’їжджаються сюди з усіх усюд мистці, щоб пізнати і змалювати неповторну красу природи, народні звичаї , самобутнє мистецтво Космача. Що ж знаємо з його історії?

Перша письмова згадка про Космач датується 1412 роком. За переказами, село отримало назву ніби-то від вигляду першого поселенця, який мав космате волосся. Народні легенди оповідають також, що першим мешканцем Космача був чоловік, який називався Космачук. Сьогодні такого прізвища в Космачі не існує, не виявлено його і в інвентарях Космача за 1727, 1738, 1745, 1752 та 1780 роки. У селах Верховинського району я зустрічав людей з прізвищем Космацька, а на Кримському півострові – Космач. Однак припускаю, що не село отримало свою назву від прізвища першого поселенця, а навпаки: вихідці з Космача, котрі поселилися на інших землях, мали прізвища Космач, Космацький, Космачук, які збереглися донині в Україні.

Численні архівні матеріали свідчать, що Космач – одне з найдавніших поселень Гуцульщини. Науковцями зі Львова в Космачі виявлено залишки стоянки первісної людини. В 1994 році львівські археологи та історики під час розкопок в урочищі Томчуччино на присілку Медвежому, провели дослідження досі незнаного в науці солевидобувного осередку тритисячолітньої давності. Як зазначає археолог Микола Бандрівський, під час розкопок, у Космачі знайдено бронзове знаряддя типу навершя, численні уламки стародавніх горщиків, корчаг, а також залишки кам’яно-глиняних печей для солеваріння, великих чорнолощених амфор діаметром до 60 сантиметрів, прикрашених канелюрами. Форма й орнаментація корчаг дуже близька до амфор культури Ґава у Трансільванії. За насиченістю культурного шару (знайдено понад 470 кілограмів уламків посуду) ця пам`ятка є винятково раритетною.

Народні легенди та перекази відносять постання Космача до часів Київської Руси. В сказаннях мовиться, що першими поселенцями Космача були молоді купці аж з Італії. Про це співається в ряді гуцульських пісень. Ось кілька рядків з двох із них:

У горах си поселили
Купці з Італії
Такі файні, чорнобриві,
Люди молодії.
Жіночка си називала
На імнє Джульєта
І з Нікосом заснували
Вни красний маєток…

Або:

В Завоєлах файно жити –
Там тисовий замок,
А в нім – вина італійські –
Повний не вдин збанок.
А столики дубовії,
Скатерти – шовкові,
А дівочки такі красні,
Єк чічки макові.

Завоєли сьогодні є присілком Космача, але, як свідчать перекази, акурат в Завоєлах було перше поселення і мало воно першородну назву Завоєли, а вже згодом ця слобода розширилась і отримала назву Космач. Назва ж Завоєли походила від того, що перші поселенці завоювали (відвоювали) в дикої природи землю, вирубали частину пралісу і поселилися там жити. Неподалік від цього присілка та на Космацьких горах Ґрегіт і Лисина українські вчені виявили найбільші в Європі святилища.

На жаль, на сьогоднішній день, історія Космача ще майже не вивчена, хоча певні намагання у цьому напрямку вже робляться. А пригадується, як свого часу комуністи запланували знищити в самісінькому центрі Космача каплицю і хрест на честь скасування у селі панщини. З Косова порадили тодішньому парохові Космача Василеві Довгану забрати цей хрест на церковне подвір`я. Дали відповідну техніку. Священик зібрав церковний комітет і сказав, що треба взяти хрест на поле в цвинтар біля церкви Петра і Павла. Космачани не погодилися. Тоді знайшовся гуцул , який згодився зробити це. Урядовці з Косова дали йому підмогу. Коли викопали хрест, то знайшли там скляну пляшку з документами, які свідчили, що цей хрест було споруджено в Космачі 1848 року, а посвятив його настоятель храму Преподобної Параскевії отець Матвій Мохнатчук. І встановлено хреста на роздоріжжі космацькими гуцулами Проданюком, Книшуком, Зизатчуком, Дзвінчуком… Голова сільської ради в Космачі Юрій Брустурняк заявив, що ті папери написані чужою мовою і він мусить передати їх до Косова аби там прочитали. Папери швиденько повезли до Косова і передали в КГБ, як це тоді вимагалося. Там і закінчилася їхня доля. Викопували хрест вночі і сподівалися, що там уже більше нічого немає. Та голова сільради не міг спати спокійно і на досвітку пішов туди ще раз пересвідчитись, що там усе впорядку, однак, видалось йому, що в глині щось чорніє. Торкнув це палицею і побачив, великий круглий чорний горщик з накривкою. Вхопив його під паху і мерщій до сільради. Там зачинився в кабінеті. Спробував горщик відкрити, але він був засмолений живицею. Врешті-решт таки відкрив. Побачив там тринадцять аркушів пергаменту, списаного дрібним почерком. Мова була незрозумілою. Зацікавило його , що там написано, та прочитати було годі. Зобов’язав прибиральницю Настю Варцаб`юк негайно привести до сільради Ірину Новицьку, дочку Василя, 1910 р.н., яка закінчила два європейські університети і знала багато мов. Вона прийшла.

«Я застала нашого війта переляканого, як з хреста знятого…, – зізнавалася вона через декілька років. – Він подивився на мене і наказав Половичисі аби та казала, що його немає і нікого до нього не пускала, а мені звелів аби я тримала язик за зубами, бо інакше буду мати справу з КГБ. Дав мені читати той пергамент і сказав, що його було знайдено під хрестом на честь скасування панщини. Я почала читати, хоч не все там розуміла, бо був він написаний болгарською мовою і не дуже чітким почерком. Але дочиталася, що писаний він чорнилом, отриманим шляхом заварювання лушпиння волоського горіха і розповідає про історію Космача. Датований був 1236-1249 роками і розповідав, що 1236 року в Космачі було збудовано церкву архистратига Михаїла з одною банею. Церква мала ззаду добудову, яка лучилася до іконостасу, а спереду подібної величини ґанок з дверима, через які заходили парафіяни до церкви. Я зрозуміла, що писав цей літопис сам священик, який міг бути болгарином чи хорватом. Я навіть подумала, що в Карпати християнство могло прийти скоріше, ніж до Києва, від хорватів або македонців.

В літописі кожного року писалася одна картка пергаменту. Досить докладно літописець описував напад татар на Космач і те, що гуцули повтікали від них у гори. Татари найбільше мордували жінок. Тоді багато жінок втекло до церкви, бо татари церкви не чіпали. Але вийшло, що цього разу вони спалили космацьку церкву. Якраз тоді в Космачі була сильна повінь. Гуцули Космача, аби помститися татарам за спалену церкву і за замордованих односельців, відкрили на річці Пістиньці клявзу і вода почала топити село. Татари в паніці намагалися втікати в гори, але звідти гуцули кидали в них камінням. З Космача не вдалося втекти жодному татаринові. Усі були потоплені і побиті. Церкву вже на тому місці не відбудовували, бо там було спалено багато жінок. Поставили там гуцули лише високий хрест.

Церковцю собі збудували вже на полудневому березі річки Тікачі. Літопис вцілів, бо зберігався у священика вдома. Священика татари не чіпали. Поки він добіг до церкви, то церква вже згоріла. Відтак знову були непевні часи і літописець пише, що перериває своє писання і закопує в глиняному горщику на тому місці, де була церковця архистратига Михаїла, може збережеться для нащадків. Я дочитала останню сторінку, глянула на голову сільради, а він вихопив у мене з рук пергамент і кинув у кухню у ватру. Я мало не зомліла від побаченого… Місце, де стояв хрест, швиденько зарівняли, каплицю розібрали , а на тій місцині збудували будинок автостанції…».

Цей будинок автостанції всередині було прикрашено великими картинами з життя гуцулів, але , згодом, ці картини було знищено, а будинок переобладнано під «Молодіжний бар». Виходячи із вище сказаного, не важко здогадатися, що голова сільради спалив Космацький Літопис, мабуть тому, аби ним не зацікавився КГБ і Космач знову не мав би спокою.

Народні легенди і пісні твердять, що в Космачі було три цвинтарі. На пагорбі Мончіль був колись замок, а на присілку Завоєли – другий. Археологи з Санкт-Петербурга вважають, що пагорб Мончіль – то прадавній курган, на зразок скитських курганів. Таким чином, в майбутньому в Космачі можуть відбуватися нові відкриття забутої історії.

Минуле Космача багате на цікаві історичні події. Космачани мужньо боролися з турецькими та татарськими наїзниками, пізніше тут діяв загін опришків Олекси Довбуша. Легендарний ватажок опришків загинув у Космачі. Тут поставлено йому пам’ятник (скульптор А. Болюк) , а Михайло Дідишин на своєму подвір`ї в старенькій хатині відкрив приватний музей Довбуша. Справу Довбуша продовжив Федір Бойчук, який був уродженцем Космача. Він зорганізував загін опришків із космацьких гуцулів. Варто пригадати, що Довбуш щедро жертвував на будову та й сам брав участь у будівництві в Космачі церкви Преподобної Параскевії. Сьогодні в Космачі діють храми святих апостолів Петра і Павла, святої Трійці, святого Миколая, святого Юрія, каплиця святого Онуфрія. В Космачі народився видатний релігійний діяч, філософ, письменник Михайло Петрушевич, а в 1884 році в Космачі народився священомученик Омелян Ковч, якого в 1944 році німці спалили в концтаборі «Майданек» і Папа Римський Павло ІІ проголосив його блаженним. В Космачі народився Бербеничук Петро Дем`янович (1958–2008 рр) – благочинний Калінінградського округу Смоленсько-Калінінградської Єпархії (Росія).

Космач належав кілька століть до Польщі, а згодом – до Австро-Угорщини. На його мешканців накладались великі податки. Тоді місцеві гуцули вирішили піти до Відня просити цісаря Франца-Йосифа про зменшення податків. Дванадцять верховинців одяглись у космацьку ношу й вирушили до Відня. Цісар прийняв їх досить тепло. Його зацікавила космацька ноша і він запросив своїх гостей приїхати до Відня з показом космацького весілля. Згодом таке весілля приїхало до Відня, але перед тим на майдані перед церквою святих апостолів Петра і Павла зібрався весь Космач, створили спеціальну комісію і стали вибирати найвродливішого парубка і щонайкращу дівку, яких згодом призначили князем і княгинею на весілля. Чи не був це конкурс краси – перший на наших землях? Князем тоді громада вибрала Юрія Вінтоняка, його старшим дружбою – Олексія Клапцуняка. Космачани показали своє весілля в цісарській палаті, Франц-Йосиф та австрійські вельможі насолоджувалися космацькою музикою, танцями і піснями, зі смаком споживали гуцульські страви. Голова Австрійської держави подарував молодому подружжю з Космача спеціальні медалі зі своїм зображенням та багато грошей як віно (посаг), за яке вони купили собі ділянку поля.

Австрійський цісар запросив космачан приїхати до Відня вдруге з полонинським ходом ( вихід на полонину). Гуцули його прохання виконали. Між Цісарем і Космачем зав’язалася дружба, що рідко траплялося в історії. Тоді Космач майже повністю було звільнено від податків. На знак пошани до цісаря в космацьких хатах поруч з іконами ставили портрети цісаря і членів його родини. Кожна сім`я мала за велику честь тримати в своїй хаті портрет Франца-Йосифа. Ці портрети зберігаються ще й досі в хатах старожилів.

В селі було відкрито першу на Гуцульщині читальню «Просвіти». Тут були відомі в Галичині підприємства видобутку озокериту, нафти. У 1939 році Космач, як і всю Галичину, захопила Червона армія. Від того часу для космачан настали чорні дні. Тривали вони аж до початку «перебудови». Протягом цих десятиліть правляча комуністична партія вважала Космач якщо не центром націоналізму то «бандерівським кублом», сталінські репресії гірко відбилися на долі сотень космачан. У Космачі в роки Другої світової війни міцно закріпилися сили Української Повстанської Армії. У вересні 1941 року космацька громада з каменю виклала найбільшу на Прикарпатті символічну могилу космачанам, які загинули в боротьбі за волю України. В травні 1943 року головний провід ОУН організовує в урочищі Збановець підпільний вишкільний військовий табір імені Євгена Коновальця для підготовки кадрів УПА. Уже у вересні повстанці відбили атаку німців на Космач. У квітні 1944 року Крайовий провід ОУН створює в Космачі три військові школи: на присілку Завоєли – офіцерську, якою керує «Кропива», на присілку Плаюци – мед- сестринську, якою управляє «Мотря» та під горою Ґрегіт – старшинську, яку очолює «Скуба».

А на Покрову в центрі Космача урочисто і велелюдно відзначається друга річниця створення УПА з концертом великого хору повстанців. Треба підкреслити, що з вересня 1944 року до лютого 1945 року в Космач не могли прорватися жодні військові формування загарбників. В Космачі військами УПА було проголошено Космацьку Самостійну Республіку. А в 1945 році на полі Космацької Битви було повністю розгромлено військами УПА батальйон червонопагонників, очолюваний Героєм Радянського Союзу, генералом Ніколаєв Дергачовим.

Пам’ятним для космачан було і Різдво 1945 року, яке в цьому селі зустрічали керівники крайових проводів ОУН: Василь Савчук (Сталь) з Буковини, Ярослав Мельник (Роберт) з дружиною, Григорій Легкий (Борис) з Коломийської округи, Володимир Роман Лівий (Митар) з дружиною, Микола Яворський (Козак) і курінні Дмитро Горнякевич (Книш), Юліан Матвіїв (Недобитий), Дмитро Гах(Скуба), Іван Рембалович (Кропива) та «Степовий» і «Лісовий». В Космачі приймали присягу новосформовані загони УПА. Про те, що тоді значив для України Космач, маємо багато свідчень.

Минав час. Закінчилась друга світова війна. В Космачі заснували колгосп, проте космацькі гуцули швидко зліквідували його. Сотні волелюбних космачан опинилися на еміграції в Канаді, США, Бразилії, Венесуелі, Великій Британії, Німеччині, Франції, Австралії і в концтаборах Росії та Казахстану. В концтаборах відбували строки жителі Космача: Петро Палійчук з родиною, Василь Пожоджук, Юрій Линдюк, Гафія Палійчук, Онуфрій та Меланія Боб`яки, Параска Боб`як з чоловіком, Марія Оседло з чоловіком, Петро Варцаб`юк, Олекса Костюк, Олена та Іван Мохначуки, Марія Варцаб`юк, вчителька із Завоєлів Анна Никорович, Параска Ваґелюк, Іван Карп`юк з родиною, Ганна Гаврищук, Дмитро Гаврищук, Захарій Дзвінчук, Дмитро Федорович Мохнатчук, Гриць Лук`янович Ребеджук, Анастасія Ребеджук, Ілько Топузяк, Петро Палійчук з родиною, Марія Попович, велика родина Полагняків і десятки-десятки інших. Тут було арештовано і вивезено на каторгу історика Валентина Мороза, а згодом і космацького священика Василя Романюка. Вже після звільнення з ув`язнення отця Василя Романюка було висвячено в Космачі на владику Ужгородського і Хустського, а невдовзі епископ Романюк був обраний патріархом Київським і всієї Руси-України. Значних поневірянь у Космачі зазнали віруючі греко-католики. Було спалено храм Преподобної Параскевії і вивезено до Києва із неї іконостас, який сьогодні розпорошено по світу.

Історія Космача тісно пов’язана з біографіями Олекси Новаківського, Михайла Мороза, Григорія Смольського, Святослава Гординського, Едварда Козака, Степана Луцика, Ольги Рем, Антона Мороза, Мирона Левицького, Філарета Колесси, Володимира Шухевича, Миколи Колесси, Івана Гончара, Бориса Антоненка-Давидовича, Ірини Вільде, Василя Скуратівського, Давида Ґобермана, Стефанії Гебус-Баранецької, Олександра Білаша, Романа Федоріва, Романа Качурівського та ін. В Космачі в останні роки плідно працюють науковці. Так, будівництво, архітектуру Космача досліджує кандидат мистецтвознавства Антін Будзан, народний одяг – кандидат історичних наук Катерина Матейко, фольклор – доктор філологічних наук Роман Кирчів, звичаєве право – професор Юрій Гошко, народне мистецтво – професор Юрій Лащук, художню обробку дерева – професор Михайло Станкевич, народну вишивку – професор Раїса Захарчук-Чугай…

Мешканці Космача, крім художніх обдаровань, знаменуються досить високим рівнем громадянської свідомості. У 1990 році, коли в Україні спостерігалось піднесення руху за перебудову, гуцули з Космача стали в живий ланцюг на трасі «Житомир-Київ» у день злуки всіх українських земель. Вони брали участь Помаранчевій Революції в Києві. А ще перед цим хор Космацької церкви святих апостолів Петра і Павла співав Службу Божу у Володимирському Соборі в Києві. Коли сталася трагедія в Чорнобилі, Космацький народний ансамбль пісні і танцю їздив туди з концертами для ліквідаторів наслідків Чорнобильської катастрофи. Численні делегації космачан брали участь у роботі Першого Всеукраїнського конгресу писанкарів (1992 р.), Першого (1992 р.), Другого (2002 р.), Третього (2007 р.), Четвертого (2008 р.), П’ятого (2009 р.), Шостого (2010 р.) Міжнародних З’їздів Писанкарів, представляли мистецтво Космача і ставали дипломантами на фестивалях «Країна мрій», «Живий вогонь єднає Україну», «Родослав», на багатьох етнографічних ярмарках і виставках декоративно-прикладного мистецтва. В Космачі чотири роки поспіль проводяться міжнародні етнографічні фестивалі «Великдень у Космачі», молодіжні фестивалі «Керамічні канікули»… З космацької фестивальної ватри несуть вогонь до Вінниці, де запалюється ватра фестивалю «Живий вогонь єднає Україну». Нині Космач відомий всьому світові своїми писанками, вишивками, народною ношею, звичаями та обрядами, майстрами музичних інструментів… Сьогодні в Космачі працює кілька тисяч майстрів декоративно-ужиткового мистецтва.

Жителі Космача вміють будувати гарні будинки, церкви, а молодий архітектор Дмитро Олексійович Бербеничук проектує садиби типу ґражда для всього гуцульського реґіону. Будівельні бригади з Космача працюють у Польщі, Чехії, Португалії, Іспанії, Росії та в різних реґіонах  України. Свого часу гуцули з Космача працювали навіть на спорудженні Олімпійського комплексу в Москві. Космацькі гуцули кряжили і на лісорозробках, як це було модно колись називати « в бутині» і то не лише на Гуцульщині, а й на Лемківщині, Бойківщині, часто в Естонії та Латвії. Космацький гуцул Григорій Гаврищук, син Василя, дійшов від простого лісоруба до керівника тресту «Прикарпатліс». Він був депутатом Верховної Ради Радянського Союзу п’яти скликань (на п’ятій сесії мав виступ), багато доброго зробив для Космача. Завдяки Григорію Гаврищуку в Космачі споруджено в центрі села Будинок Культури, а біля нього встановлено було погруддя Тараса Шевченка. Він посприяв у спорудженні великого форельного комплексу, де багато космачан мали роботу. Він був патріотом свого села і патріотом України. Його дружба з Михайлом Морозом, Микитою Семчуком, його фотографії з вояками УПА є свідченням того, що це була справді велика і чесна особистість не лише в історії Космача, а й в історії України. Про нього, як керівника великого підприємства, депутата, державного діяча письменник Терень Масенко написав книгу.

У Космачі Григорій Смольський написав чудову повість «Олекса Довбуш», а письменниця Ольга Луцик-Рем з Америки – п’єсу «Князі гуцульських полонин». У Космачі написав низку своїх поезій Василь Герасим`юк , які увійшли до його збірки «Космацький узір». У Космачі доктор історичних наук, професор Микола Когутяк вивчав святилища, які не мають аналогів у Европі. Його дослідження опубліковано в монографії «Кам`яні старожитності Космача».

Сьогодні слава про космацьких мистців вийшла далеко за межі України. В Торонто живе високообдарований скульптор Михайло Юсипчук, в Києві – малярка Марія Марчак, в Івано-Франківську – унікальна майстриня з обробки шкіри Арсенія Кіселичук, у Коломиї – самобутня умілиця народного одягу Анна Вінтоняк… Усі вони уродженці Космача. На основі матеріалу, зібраного в Космачі, Валентин Мороз написав свою знамениту «Хроніку опору». Заслуженою славою користуються дослідники мистецтва і ремесел Космача Володимир Шухевич, Оскар Кольберґ, Давид Ґоберман, Володимир Грабовецький,  Василь Скуратівський, Степан Пушик, Володимир Качкан, Раїса Захарчук-Чугай, Тетяна Кара-Васильєва, Микола Когутяк, Володимир Война, Лук`ян Вардзарук, Олена Никорак, Петро Арсенич, Петро Сіреджук, Борис Кушнір, Богдан Котюк, Михайло Красиков, Лариса Ширко, Юрій Атаманюк… У Космачі плідно працюють фотографи із Франції Юрій Білак та Кирило Горішній, які досліджують життя і побут жителів села і організовують свої виставки фотографій з Космача в Україні та країнах Европи. В Космачі знімались фільми «Олекса Довбуш», «Долина синіх скель», «Карпатські джерела», «Гори димлять», «Владика Андрей», документальні – «Взори», «Космач», «Великдень у Космачі», «Червоне – то любов», а в 2007 році – про УПА та депортацію космачан в концтабори Росії…

На Першому Міжнародному З`їзді Писанкарів у 1992 році було прийнято Ухвалу, в якій наголошувалося: «З`їзд також звертається до відповідних служб президентської адміністрації Івано-Франківської області з проханням сприяти відкриттю в с. Космач Косовського району Школи українського народного мистецтва з розширеною спеціалізацією – «писанкарство», «вишивка», «ткацтво». Як не прикро, а й цю Ухвалу в Косові та Івано-Франківську тривалий час ігнорували і ігнорують, бо на Космач з часів радянської влади ( та й тепер!) дивилися і дивляться, як на мало перспективне село.

Як сказав колись великий Шевченко – дивно якось діється між нами. Хіба не так? Бо як інакше розуміти , що мистецтво Космача , його культуру добре бачать в Києві чи Нью-Йорку, Москві чи Санки-Петербурзі, а в Івано-Франківську чи Косові – ні. А Космач справді треба знати і любити всім. Тут, що не хата – то майстер, мистець, якому руки треба цілувати, за життя пам’ятник ставити… На всій Гуцульщині, навіть в цьому краю народних майстрів, де рідко який житель не володіє досконало хоч би одним традиційним ремеслом, виділяється село Космач… Тому в Космачі має бути зразковий музей… Час поширити на Космач статус заповідних сіл. Маємо пильнувати за тим, щоб і надалі ніщо не псувало його унікального вигляду, щоб нові споруди відповідали загальному стилеві, а старовинні забудови належно оберігались. Беремо ж ми під охорону такого типу село, оголошуємо заповідними райони чи навіть цілі міста, що становлять особливу цінність. Такий режим потрібен Космачу, селу, де природа і люди створили гармонійне ціле, що викликає гордість за славні справи наших предків і за сьогоднішню сільську новизну, за талант народу-художника… На жаль не надають належного значення розвиткові народного мистецтва в Космачі як урядовці в Івано-Франківську, так і в Косові. Не дбають про це і дирекції семи космацьких шкіл та школи мистецтв.

За будь-якої пори – взимку, весною і влітку – до Космача їдуть з усіх усюд письменники, художники, артисти, політичні діячі, студенти… Їдуть з Парижу і Сіднею, з Вашінгтону і Риму, Лондона і Торонто… Не так давно Космач відвідували керівник балету «Веселка» з Австралії Наталя Тиранська, керівник балету «Запорожці» з Франції Григорій Лагойдюк, посол Франції в Україні Жан Поль Везіан, посол Естонії в Україні Ян Хейн, академіки Петро Тронько, Василь Лизанчук, Микола Мушинка , художник Іван Марчук… Гостював у Космачі і президент України Віктор Ющенко, фотографував Космач і гуцулів, насолоджувався його красою. Усіх їх радо вітав Космач – справді своєрідна столиця Гуцульщини. Після відвідин Космача, Михайло Білас зізнався відомому літописцю Гуцульщини Академіку Володимиру Качкану: «Якось приїхав я до Космача, сиджу собі на пагорбку, дивлюся, як довкіл гори купаються у вогні: горить черлено бук, жовтизною клен, аж небо від того стало фіолетуватим… А там неподалік приходять та влаштовуються два молодики й одразу – пензлі в руки. Не втримався, кажу їм: «Що ж ви малюєте, хлопці? Та хіба таку красу можна змалювати, ви ж надивляйтесь, вдихайте її у легені, у кров, беріть у серце й душу…»

Дуже файно, поетично, образно сказано: беріть цю красу у серце! То ж хай квітне гуцульське село Космач, славне своєю історією, красою природи і своїми талантами! На радість, на втіху рідній нашій неньці – Соборній Україні!

Ласкаво просимо до Космача!

Дмитро Пожоджук

Космач і присілки

 Я у серці ношу –

 Князям з полонин

 Йду поклони бити!

                                                           

ТУРИСТСЬКИМИ СТЕЖКАМИ КОСМАЧА

Маршрут №1. ПОВСТАНСЬКИМИ ПЛАЯМИ.

Шлях починається в центрі села біля пам’ятника «Борцям за волю України». Через річку Пістинька мандрівники переходять міст і виходять на присілок Діл, там оглядають місце, де стояла відпочинкова оселя композитора Філарета Колесси, в якій в роки війни розташовувався госпіталь УПА. Згодом туристи оглядають віллу Героя України, композитора Миколи Колесси, переходять на присілок Дощаний, дивляться хату, в якій в минулому столітті жила письменниця Ольга Луцик-Рем – авторка книги «Князі гуцульських полонин». Далі прямують на присілок Медвежтй, зупиняються біля хреста, який стоїть на місці, де солдати Червоної армії спалили живим космацького гуцула Михайла Варцаб`юка на очах у вагітної дружини.

Опісля, гостинцем через центр присілка Медвежого, подорожні піднімаються на гору Штевйора. Наприкінці присілка Медвежого відбулася битва армії УПА із енкаведистами, в якій загинув курінний Книш (Горникевич Д.І.). Тут збудовано невеликий меморіал зусиллями космачанина Олексія Кушнірчука. До складу меморіалу входить і пам’ятний хрест 19-ьом уродженцям присілка Медвежого, які загинули в боротьбі за волю України. На узвишші гори Штевйора   поховано курінного Козака. На могилі знаходиться пам’ятний хрест, а поруч – капличка, в якій туристи моляться і ставлять свічки.

Відтак, через урочище Мочірки, подорожанини простують на гору Стеришора (1116м), з якої відкривається найкраща панорама Космача. Там вони роблять перекуску і прямують в урочище Збановець, де за розпорядженням Тараса Чупринки була розташована старшинська школа УПА «Чорні Чорти». Там оглядають укріплення повстанців, які ще збереглися, та капличку. На Збановці відбувалася битва армії УПА з німцями. Неподалік, на горі Куратол, знаходиться полонина, де туристи можуть посмакувати вурду, бринзу, бануж, напитися жентиці.

Згодом мандрівники повертаються на гору Стеришора, фотографуються під віковічним буком, під яким , за переказами старожилів, любив сидіти Тарас Чупринка. І – странники повертаються надвечір до Космача. Мандрівка триває один день.

Маршрут №2. ДО СВЯТИЛИЩ НА ГОРУ ЛИСИНА.

Це також одноденна подорож, яка розпочинається в центрі Космача і продовжується через територію базару, присілок Медвежий, гору Штевйора. Наступна зупинка – полонина Ладескул, якою завідує Анна Хромейчук. Вандрівці знайомляться на полонині з процесом виготовлення будза, вурди, жентиці, бриндзи, масла, мають змогу посмакувати бануж або гриби з кулешою. Згодом піднімаються все вище і вище, ласуючи по дорозі ягодами чорниці, суниці, малини, а восени – ожини чи брусниці. Біля підніжжя гори Лисина смакують джерельну воду і піднімаються на вершину гори. Там вилазять на велетенський камінь, оглядають капличку, а також решту каменів, які розміщені у формі велетенського змія.

Відтак обдивляють печеру Довбуша, неквапно переходять на інший кінець гори Лисина (1466 м), де знаходиться сонячний годинник, жертовники, сонячні коридори та написи на каменях. Звідти відкривається чудова панорама на Чорногору. Влітку гора Лисина дивує туристів цвітом рододендронів, тирличів, ягодами водянки. Повернення до Космача займає вже менше часу.

Маршрут №3. НА ПОЛЕ КОСМАЦЬКОЇ БИТВИ.

Похід проводиться з центру села гостинцем в сторону села Яблунева. Протяжність – 8 кілометрів у одну сторону. Перейшовши міст на річці Пістенька обходисвіти піднімаються на гору Рунок, звідки оглядають панораму Космача. Відтак рушають до присілка Рушір через урочище Фабрика, де в минулих століттях австрійці та поляки видобували озокерит, нафту. З нафтових придорожніх джерел туристи можуть напитися цілющої нафтусі, оглянути чотири каштанові дерева, між якими колись стояв костел святої Ельжбети, зруйнований радянською владою.

По дорозі відвідують приватний музей Василя Кіселичука, в якому оглядають експонати космацької старовини, смакують гуцульські страви. І – мандрівники відправляються далі. Праворуч на пагорбі видніється символічний дубовий хрест. Акурат тут на Йордан 1945 року Українська Повстанська Армія вщент розгромила каральну дивізію генерала, героя Радянського Союзу Ніколая Дергачова, того самого, що займався депортацією татар, інгушів з їхніх прадавніх земель. Така ж доля чекала і космачан.

Повертатися назад до Космача вже можна рейсовим автобусом «Коломия-Космач».

Маршрут № 4. КІЛЬЦЕ «КОСМАЦЬКІ МАЙСТРИ».

Мандрівка розрахована на цілий день. Починається вона на горі Рунок, неподалік оглядового майданчика, в хоті 99-річної Явдохи Дзвінчук, яка дає майстер-клас по виготовленню кошиків з ліщини, співає старовинні історичні та рекрутські пісні, розповідає легенди. Звідти вандрівники повертаються в центр села. Праворуч оглядають оселю діда Каченюка, в якій в 1939 році зупинявся Олександр Довженко. Перейшовши міст через річку Пістенька, ліворуч туристи обдивляють хату, біля якої співачка Руслана знімала свій кліп «Знаю я». Ще далі – хата Михайла Грінчукового, в якій жив учень Олекси Новаківського Григорій Смольський. В 2010 році на кошти Петра та Василя Поляків на цій оселі встановлено меморіальну Дошку на честь Григорія Смольського.

Далі переходимо місток і знову історична пам`ятка: хата , в якій зупинялися Павло Тичина та Микола Глущенко. Опісля – хата Василя Боб`яка, в якій гостювали учні мистецької школи Олекси Новаківського Олексій Друченко, Стефанія Гебус-Баранецька, Ольга Плешкан, Степан Луцик, письменники Борис Антонечко-Давидович, Ірина Вільде, Дмитро Бандрівський, Олесь Гончар, Роман Федорів, Іван Дзюба, Роман Іваничук, Дмитро Павличко… В 2010 році на цьому будинку встановлено меморіальну Дошку на честь письменника Бориса Антоненка-Давидовича, яку відкривав надзвичайний і повноважний посол Естонії в Україні Ян Хейн.

Біля автостанції знаходиться місце, де стояла хата, в якій в 1884 році народився блаженний Омелян Ковч, якого в 1944 році німці спалили в концтаборі «Майданек». Неподалік, на церковній резиденції, знаходиться меморіальна Дошка на честь Омеляна Ковча і храм Святої Трійці, збудований за проектом космацького архітектора Клапцуняка Василя Дмитровича. Трохи збоку знаходиться світлиця, в якій живе майстер по виготовленню музичних інструментів Богдан Костюк. Його трембіти, бубни, джоломіги, сопілки користуються значною популярністю в музикантів.

Біля базару відвідуємо боднаря Андрій Івасюка, бісерницю Анну Коб`юк, майстра по виготовленню скрипок Василя Книшика. Звідти мандруємо в горішне село, де живуть майстер Іван Дзвінчук, який виготовляє цимбали, Юрій Мохнатчук – котрий майструє трембіти, Тарас Дзвінчук – творець чудових космацьких постолів. По дорозі оглядаємо дзвіницю церкви преподобної Параскеви, збудованої в Космачі без жодного цвяха ще в 1718 році. Поруч видніється пам’ятний знак на місці, де в 1745 році загинув Олекса Довбуш. На горішньому цвинтарі знаходиться братська могила вояків УПА.

Повертаючись до центру головним гостинцем зазвідуємо різьбяра Юрія Семчука. А звідти, через річку Тікачу, повертаємо до лауреата премії імені Василя Стефаника, члена Національної Спілки Художників України Арсенії Кіселичук, яка виготовляє із шкіри не лише предмети народного побуту, а й цілі композиції за творами Василя Стефаника, Тараса Шевченка. Не забуваємо і про писанкарку Марію Габорак та майстра коренепластики Михайла Дідишиного, в якого на подвір`ї встановлено пам’ятник Олексі Довбушу(скульптор А.Болюк). Оглядаємо хату вишивальниці Марії Попович , відвідуємо вишивальницю Гафію Чорняк та приватний краєзнавчий музей Любові Варцаб`юк.

Закінчуємо нашу мандрівку відвідинами приватного музею маляра Остапа Цвечека та музейної кімнати народного мистецтва в сільському Будинку Культури.

Маршрут № 5. НА ГОРУ ҐРЕГІТ

Тривалість маршруту – шість годин. Довжина – 15 кілометрів. З центру села гостинцем через Горішне село вирушаємо на присілок Лішів. По дорозі, біля присілка Прокіреци, оглядаємо ще одне святилище – цілу плеяду священних каменів, один з яких жителі Космача в 1930 році подарували художнику Олексі Новаківському, про що свідчить напис на камені. Далі, через Прелуки і Завоєли поволі піднімаємось на гору Ґрегіт (1472 м), на якій цікава флора і фауна, багато священних каменів. За легендою, коли князь Володимир подивився з гори Рунок на Ґрегіт то сказав, що це ніби дитина тулиться до батька і матері. Здалеку Ґрегіт нагадує тризуб.

На Ґреготі щороку представники з багатьох українських земель викрешують живий вогонь 1 травня і ним у Космачі запалюють тридцятиметрову ватру Міжнародного Фестивалю «Великдень у Космачі», а з неї беруть полум’я до Вінниці, де в червні запалюють ватру фестивалю «Живий вогонь єднає Україну».

На Ґреготі робимо перекуску і поволі сходимо на Завоєли. Під Реготом була розташована під старшинська школа УПА, а в Завоєлах, на Пінькасюковій толоці, були дві битви повстанців з мадярами. Повертатись до Космача можна через присілок Ставник, на якому живе найбільше писанкарів, котрі пишуть найкращі в Космачі писанки.

Маршрути розробив Дмитро Пожоджук.

Автор Дмитро Пожоджук

UC Family Magazine

By UC Family Magazine 04 Jul, 2017
1 липня Канада святкувалa своє 150-річчя.
Canada 150 Mosaic i TO Canada with Love - це проекти до 150 -річчя Канади.
Зайнялo два роки, щоб розробити та виставити понад 80 000 картин та 150 окремих фресок по всій країні. Проект Canada 150 Mosaic сформує одну гігантську фреску мозаїку довжиною 365 метрів (це чотири футбольні поля!). TO Canada with Love (До Канади з любов’ю) - це програма заходів, що проводиться по всій
Канадi.
By UC Family Magazine 30 Jun, 2017
КНИГИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ
"То є Львів"
Українська мова – це мова не тільки українців, спілкуватися нею мають право мешканці України всіх національностей з потреби гуртуватися, з необхідності доходити порозуміння й ладу в спільному домі (Віталій Радчук)

Книги таких сучасник авторів як Василь Шкляр, Люко Дашвар, Любко Дереш та багатьох інших, а також всесвітньовідомі класичні твори Віктора Гюго, Еріха Марії Ремарка, Оноре де Бальзака та ще чимало інших авторів, книгами яких ви захоплюєтесь, ви зможете знайти і завантажити на цих сайтах:

http://e-bookua.org.ua/
http://javalibre.com.ua/
http://chtyvo.org.ua/
КНИГИ РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Захоплюєтесь поезією Олександра Пушкіна, вкотре хочеться перечитати «Майстра та Маргариту» чи Вам просто хочеться читати класику, наукову літературу, книги з мистецтва, історії, психології в перекладі на російську мову, тоді завантажуйте їх тут:

http://booksshare.net/
http://www.big-library.info/
http://www.many-books.org/
КНИГИ АНГЛІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Ні ви, ні я не розмовляю англійською, але є деякі речі, які можна сказати тільки англійською мовою (Аравінд Адіга)

Англійська мова є однією з найбільш розповсюджених мов у світі, державною мовою багатьох держав та мовою міжнародного спілкування. Її знання значно допомагає Вам як у повсякденному житті, так і, скажімо, коли Ви подорожуєте чи проходите співбесіду при працевлаштуванні. Тому не забувайте поповнювати свій словниковий запас:

http://www.digilibraries.com/
http://www.bookyards.com/en/welcome
http://www.homeenglish.ru/Books.htm
КНИГИ ПОЛЬСЬКОЮ МОВОЮ

Польська мова має правопис в сто разів легший, ніж в інших мовах світу! Навіть граматика не така вже й складна. (Jan Miodek)

Польська мова хоч і дуже схожа на нашу рідну – українську, та все ж має слова, які зовсім вже не співзвучні із знайомими нам відповідниками. Як на мене, польська мова є цікавою та приємною для слуху, переконайтесь:

http://wolnelektury.pl/
http://wydaje.pl/c/darmowe-ebooki
http://www.chmuraczytania.pl/
КНИГИ ФРАНЦУЗЬКОЮ МОВОЮ

Скажи, що кохаєш мене і скажи це французькою. (Jarod Kintz)

Французька – мова кохання. З чим асоціюється ця мова у вас: з французьким поцілунком, смачними круасанами, Парижем та Ейфелевою вежею, променадами над Сеною? Відчуйте милозвучність та всю красу французької, читаючи книги за чашечкою кави з круасанами, закутавшись у плед:

http://beq.ebooksgratuits.com/
http://bibliotheque-russe-et-slave.com/
http://www.ebooksgratuits.com/

By UC Family Magazine 22 Jun, 2017
 Ukrainian culture, music, artisans, food, entertainment 
More Posts
Share by: