Василь Попадюк

  • By UC Family Magazine
  • 25 Jul, 2011

Василь Попадюк : «Готуємо спільний музичний проект з Олегом Скрипкою, який ми хочемо привезти в Канаду зимою 2012 року».

          Службовий вхід Львівського Академічного театру опери та балету. «Я до Василя Попадюка на інтерв’ю» . «Зачекайте тут» – зупиняє чоловік з будки чергового. Ліворуч верткий турнікет і ще двоє чоловіків охоронців. З зацікавленням розглядаю інтер’єр службового приміщення найбільш відомого архітектурного об’єкту Львова. З усієї атрибутики найбільш ріжуть око «журнали відвідування» із брудними обкладинками і сторінками, які лежать на підвіконні. «Порядки минулого режиму» – подумки роблю висновок.

          «Прошу в гримерку» – отримую у відповідь на мої розглядання. Кілька кроків коридором і невисока чоловіча постать у білому, осяяна призахідним сонячним світлом, із скрипкою в руках запрошує сісти. Обоє сідаємо за стіл, скрипка на столі ділить дистанцію між нами.

      –   Як ви охарактеризуєте стиль вашої скрипкової гри? Який стиль музики гурту Ра pa   Duke ?

–         Це world music, іноді цей стиль ще називають new аge, хоч це не зовсім підходить.

Я вважаю, що у нас є свій власний стиль – це суміш українського, румунського фольклору, а також латиноамериканської музики з джазом і джаз-роком. Це все разом поєднується у музиці гурту Papa Duke.

– У складі   Papa   Duke   музиканти з усього світу. Музичні мотиви, яких країн вони вносять до гурту?

– У мене досить великий досвід роботи із музикантами різних національностей. Я грав з темношкірими джазовими музиканти, є досвід роботи з іспанцями, кубинцями. Цим складом ми граємо вже довший час. Гітарист Девід Вест з Еквадору, який виростав в Сполучених Штатах на музиці блюз також співає по-іспанськи. Роббі Ботош, найкращий піаніст Північної Америки. З Угорщини в Канаду, в якій живе вже довший час, він був запрошений відомим канадським піаністом і композитором Оскаром Петерсоном. Роббі Ботош переграв з усіма відомими зірками джазу та джаз-року, співпрацює із джазовою співачкою Mоллі Джонсон й зі мною. Мені повезло, що я маю можливість з ним концертувати. Його рідний брат, Френк Ботош грає на барабанах. Рід Ботошів дуже відома музична династія в Угорщині. З України – бас-гітарист Віктор Хоменко. Він не просто грає на гітарі, він ще створює нові інструменти. Він створив нову гітару, яка поєднує в собі дві гітари: ладову і безладову. Музиканти моєї групи дуже унікальні, кожен з них може мати сольний концерт. В українське турне, яке включає 15 міст, ми приїхали не всі. Часами у нас є саксофон, проте наш саксофоніст зараз працює в одному з шоу на Бродвеї й нього зараз дуже щільний графік, тому ми приїхали без нього.

– Слухачами яких країн музичний   Papa   Duke   mix   сприймається органічно?

– На наші концерти приходять індуси, китайці, поляки, румуни, цигани. Минулого року ми мали концерт на турецькому Кіпрі і турки теж були чудовою публікою. У нас немає такого глибокого фольклору, тому наша музика легко сприймається людьми різних національностей.

  Хто найбільш вплинув на формування вас як скрипаля?

      – З чотирьох років я почав навчатися гри на фортепіано, потім з шести років – на скрипці. У мене класична музична освіта. Я закінчував київську спеціальну музичну школу імені Миколи Лисенка, потім Київську консерваторію. Безперечно, великий вплив був мого батька Василя Попадюка-старшого. Він був сопілкарем, учасником хору імені Вірьовки, керував оркестровою групою ансамблю «Калина», мав титул Народного артиста України. Він прищепив мені любов до гуцульської музики, і так само румунської, молдавської, бо це з близьких регіонів. Змалку я чув таких скрипалів, як Сергій Лункевич, Петро Терпелюк. Проте, думаю, більш за все моєму формуванню сприяла робота в Театрі музики народів світу у Москві, яким керував російський музикант Володимир Назаров. Тут я навчився перевтіленню у музичні культури світу. Ми грали арабську, вірменську, грузинську, циганську музику, багато їздили з гастролями, переважно по країнах колишнього Союзу.  Тут треба було бути мультиінструменталістом, тобто грати на багатьох інструментах, тому в колективі ми навчали один одного. Думаю, все це в мені відбилось і присутнє в нашій творчості зараз.

        – Роки проведені в Україні у ваших спогадах – це найперше..?

        – Це дитинство і навчання в музичній десятирічці у Києві. Перші спроби гри в рок-групі, потім в джаз-рок групі. Потім я поїхав працювати до Москви і там власне почалась серйозна робота

– А пов’ язаність з Коломиєю?

– Мій батько родом звідти. Пам’ятаю в дитинстві раз на півроку тато возив нас на колядування і на вакації до бабці. Тепер там є вулиця, названа іменем мого батька.

 

      На цих словах у двері стукається старший пан: «Перепрошую за втручання.

Мене звати Іван Нагірний, соліст Львівської опери. Ми з Вашим татом були на одному курсі у Львівській консерваторії. Маю фото з 1960 року, де наша студентська група під час літніх канікул поїхала на перші гастролі до міста Хирів Львівської області. У вашому сімейному альбомі є таке фото?»

– Немає, вперше бачу, але пізнаю свого батька.

– А я поруч з ним ліворуч. Я не зміг потрапити до вас на попередніх концертах у Львові в Театрі Заньковецької, то я вирішив, якщо концерт у Львівській опері, то я мушу вам це фото передати.

– Дякую. Дуже приємно. Я покладу його в скрипку. Дай вам Боже здоров’я.

      Старший пан зникає, а на столі, за яким ми сидимо, окрім скрипки з’явився новий реквізит, чорно-біла фотографія 1960 року.

– Чому ви поїхали з України?

– До своєї еміграції з України в часи перестройки я жив в Москві, де працював в Театрі музики народів світу. Мені було там досить комфортно. Там були різні люди, музиканти з Вірменії, Азейбарджану, Грузії, Росії. Ми вчились одне в одного культури наших народів. Коли Україна стала незалежною, я повернувся додому. Я поїхав з України, бо я зрозумів, що на цей період часу я не дуже комусь тут треба. Я розумів, що на той час Україна має інші задачі, а у мене життя досить коротке, щоб чекати на якісь сприятливі умови. Я хотів більше робити щось нове в музиці, розвиватись. Просто я не мав змоги тоді це робити тут.

Україна на той час мала великі проблеми і я це розумів і не хотів далі продовжувати бути у творчому застої і тому поїхав далі.

 

  Від часу вашого виїзду в Канаду Україна змінилась?

– За ці 15 років, з часу, коли я виїхав, Україна стала інша, вона не стала ліпша чи гірша, вона стала інакша, дещо стало пристойнішим, а дещо залишилось на тому самому рівні.

  Що вас особливо вразило після переїзду в Канаду? Яка найбільше відмінність між Україною і Канадою?

– У Канаді велика українська діаспора. Українці більше гуртуються разом, коли вони за кордоном. У Канаді шість хвиль українських емігрантів. Перша еміграція була в 1891 році. Нащадки цих перших українців в Канаді – це вже канадці, які, однак, не забувають про своє українське походження. Мій менеджер Марк Журавінські не говорить українською, але він пам’ятає про своє українське походження. У Канаді багато українських фестивалів, організацій. Мене вразило і зворушило те, як українські канадці зберігають свої традиції. Дехто з них досі говорить як моя бабця з-під Коломиї, так як сто років тому. Молоді люди, які народилися у четвертій чи п’ятій генерації переймають культуру не від сучасної України, а від тої України, яка була сто років тому.

 

– Ви не бачите в цьому конфлікту? Чи часто українці з канадської діаспори вибудовують собі міф «калинової» України, якої уже давно немає?

– Так, таке явище існує. Проте думаю, тепер багато українців з канадської діаспори з’їздило в сучасну Україну, бо можна нормально пересуватись, а не як в радянські часи, коли в Україну не пускали. Майже кожного місяця хтось з Канади, або Америки. приїжджає у Україну. Артисти їдуть на гастролі, нащадки емігрантів приїжджають як туристи. Ще 15 років тому, коли я виїхав в Канаду, там було багато людей, які не були жодного разу в Україні, причому вони достатньо добре розмовляють українською.

– Чи плануєте спільні   проекти з музикантами, які живуть в Україні?

– Ми записали кілька пісень з гуртом Мad Heads до їхнього нового альбому. З Mad Heads ми познайомились минулого року на Українському фестивалі в Торонто і подружились. Готуємо спільний музичний проект з Олегом Скрипкою, який ми хочемо привезти в Канаду зимою 2012 року.

 Розмовляла Ірина Колодійчик

UC Family Magazine

By UC Family Magazine 04 Jul, 2017
1 липня Канада святкувалa своє 150-річчя.
Canada 150 Mosaic i TO Canada with Love - це проекти до 150 -річчя Канади.
Зайнялo два роки, щоб розробити та виставити понад 80 000 картин та 150 окремих фресок по всій країні. Проект Canada 150 Mosaic сформує одну гігантську фреску мозаїку довжиною 365 метрів (це чотири футбольні поля!). TO Canada with Love (До Канади з любов’ю) - це програма заходів, що проводиться по всій
Канадi.
By UC Family Magazine 30 Jun, 2017
КНИГИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ
"То є Львів"
Українська мова – це мова не тільки українців, спілкуватися нею мають право мешканці України всіх національностей з потреби гуртуватися, з необхідності доходити порозуміння й ладу в спільному домі (Віталій Радчук)

Книги таких сучасник авторів як Василь Шкляр, Люко Дашвар, Любко Дереш та багатьох інших, а також всесвітньовідомі класичні твори Віктора Гюго, Еріха Марії Ремарка, Оноре де Бальзака та ще чимало інших авторів, книгами яких ви захоплюєтесь, ви зможете знайти і завантажити на цих сайтах:

http://e-bookua.org.ua/
http://javalibre.com.ua/
http://chtyvo.org.ua/
КНИГИ РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Захоплюєтесь поезією Олександра Пушкіна, вкотре хочеться перечитати «Майстра та Маргариту» чи Вам просто хочеться читати класику, наукову літературу, книги з мистецтва, історії, психології в перекладі на російську мову, тоді завантажуйте їх тут:

http://booksshare.net/
http://www.big-library.info/
http://www.many-books.org/
КНИГИ АНГЛІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Ні ви, ні я не розмовляю англійською, але є деякі речі, які можна сказати тільки англійською мовою (Аравінд Адіга)

Англійська мова є однією з найбільш розповсюджених мов у світі, державною мовою багатьох держав та мовою міжнародного спілкування. Її знання значно допомагає Вам як у повсякденному житті, так і, скажімо, коли Ви подорожуєте чи проходите співбесіду при працевлаштуванні. Тому не забувайте поповнювати свій словниковий запас:

http://www.digilibraries.com/
http://www.bookyards.com/en/welcome
http://www.homeenglish.ru/Books.htm
КНИГИ ПОЛЬСЬКОЮ МОВОЮ

Польська мова має правопис в сто разів легший, ніж в інших мовах світу! Навіть граматика не така вже й складна. (Jan Miodek)

Польська мова хоч і дуже схожа на нашу рідну – українську, та все ж має слова, які зовсім вже не співзвучні із знайомими нам відповідниками. Як на мене, польська мова є цікавою та приємною для слуху, переконайтесь:

http://wolnelektury.pl/
http://wydaje.pl/c/darmowe-ebooki
http://www.chmuraczytania.pl/
КНИГИ ФРАНЦУЗЬКОЮ МОВОЮ

Скажи, що кохаєш мене і скажи це французькою. (Jarod Kintz)

Французька – мова кохання. З чим асоціюється ця мова у вас: з французьким поцілунком, смачними круасанами, Парижем та Ейфелевою вежею, променадами над Сеною? Відчуйте милозвучність та всю красу французької, читаючи книги за чашечкою кави з круасанами, закутавшись у плед:

http://beq.ebooksgratuits.com/
http://bibliotheque-russe-et-slave.com/
http://www.ebooksgratuits.com/

By UC Family Magazine 22 Jun, 2017
 Ukrainian culture, music, artisans, food, entertainment 
More Posts
Share by: