Василь Попадюк

  • By UC Family Magazine
  • 25 Jul, 2011

Василь Попадюк : «Готуємо спільний музичний проект з Олегом Скрипкою, який ми хочемо привезти в Канаду зимою 2012 року».

          Службовий вхід Львівського Академічного театру опери та балету. «Я до Василя Попадюка на інтерв’ю» . «Зачекайте тут» – зупиняє чоловік з будки чергового. Ліворуч верткий турнікет і ще двоє чоловіків охоронців. З зацікавленням розглядаю інтер’єр службового приміщення найбільш відомого архітектурного об’єкту Львова. З усієї атрибутики найбільш ріжуть око «журнали відвідування» із брудними обкладинками і сторінками, які лежать на підвіконні. «Порядки минулого режиму» – подумки роблю висновок.

          «Прошу в гримерку» – отримую у відповідь на мої розглядання. Кілька кроків коридором і невисока чоловіча постать у білому, осяяна призахідним сонячним світлом, із скрипкою в руках запрошує сісти. Обоє сідаємо за стіл, скрипка на столі ділить дистанцію між нами.

      –   Як ви охарактеризуєте стиль вашої скрипкової гри? Який стиль музики гурту Ра pa   Duke ?

–         Це world music, іноді цей стиль ще називають new аge, хоч це не зовсім підходить.

Я вважаю, що у нас є свій власний стиль – це суміш українського, румунського фольклору, а також латиноамериканської музики з джазом і джаз-роком. Це все разом поєднується у музиці гурту Papa Duke.

– У складі   Papa   Duke   музиканти з усього світу. Музичні мотиви, яких країн вони вносять до гурту?

– У мене досить великий досвід роботи із музикантами різних національностей. Я грав з темношкірими джазовими музиканти, є досвід роботи з іспанцями, кубинцями. Цим складом ми граємо вже довший час. Гітарист Девід Вест з Еквадору, який виростав в Сполучених Штатах на музиці блюз також співає по-іспанськи. Роббі Ботош, найкращий піаніст Північної Америки. З Угорщини в Канаду, в якій живе вже довший час, він був запрошений відомим канадським піаністом і композитором Оскаром Петерсоном. Роббі Ботош переграв з усіма відомими зірками джазу та джаз-року, співпрацює із джазовою співачкою Mоллі Джонсон й зі мною. Мені повезло, що я маю можливість з ним концертувати. Його рідний брат, Френк Ботош грає на барабанах. Рід Ботошів дуже відома музична династія в Угорщині. З України – бас-гітарист Віктор Хоменко. Він не просто грає на гітарі, він ще створює нові інструменти. Він створив нову гітару, яка поєднує в собі дві гітари: ладову і безладову. Музиканти моєї групи дуже унікальні, кожен з них може мати сольний концерт. В українське турне, яке включає 15 міст, ми приїхали не всі. Часами у нас є саксофон, проте наш саксофоніст зараз працює в одному з шоу на Бродвеї й нього зараз дуже щільний графік, тому ми приїхали без нього.

– Слухачами яких країн музичний   Papa   Duke   mix   сприймається органічно?

– На наші концерти приходять індуси, китайці, поляки, румуни, цигани. Минулого року ми мали концерт на турецькому Кіпрі і турки теж були чудовою публікою. У нас немає такого глибокого фольклору, тому наша музика легко сприймається людьми різних національностей.

  Хто найбільш вплинув на формування вас як скрипаля?

      – З чотирьох років я почав навчатися гри на фортепіано, потім з шести років – на скрипці. У мене класична музична освіта. Я закінчував київську спеціальну музичну школу імені Миколи Лисенка, потім Київську консерваторію. Безперечно, великий вплив був мого батька Василя Попадюка-старшого. Він був сопілкарем, учасником хору імені Вірьовки, керував оркестровою групою ансамблю «Калина», мав титул Народного артиста України. Він прищепив мені любов до гуцульської музики, і так само румунської, молдавської, бо це з близьких регіонів. Змалку я чув таких скрипалів, як Сергій Лункевич, Петро Терпелюк. Проте, думаю, більш за все моєму формуванню сприяла робота в Театрі музики народів світу у Москві, яким керував російський музикант Володимир Назаров. Тут я навчився перевтіленню у музичні культури світу. Ми грали арабську, вірменську, грузинську, циганську музику, багато їздили з гастролями, переважно по країнах колишнього Союзу.  Тут треба було бути мультиінструменталістом, тобто грати на багатьох інструментах, тому в колективі ми навчали один одного. Думаю, все це в мені відбилось і присутнє в нашій творчості зараз.

        – Роки проведені в Україні у ваших спогадах – це найперше..?

        – Це дитинство і навчання в музичній десятирічці у Києві. Перші спроби гри в рок-групі, потім в джаз-рок групі. Потім я поїхав працювати до Москви і там власне почалась серйозна робота

– А пов’ язаність з Коломиєю?

– Мій батько родом звідти. Пам’ятаю в дитинстві раз на півроку тато возив нас на колядування і на вакації до бабці. Тепер там є вулиця, названа іменем мого батька.

 

      На цих словах у двері стукається старший пан: «Перепрошую за втручання.

Мене звати Іван Нагірний, соліст Львівської опери. Ми з Вашим татом були на одному курсі у Львівській консерваторії. Маю фото з 1960 року, де наша студентська група під час літніх канікул поїхала на перші гастролі до міста Хирів Львівської області. У вашому сімейному альбомі є таке фото?»

– Немає, вперше бачу, але пізнаю свого батька.

– А я поруч з ним ліворуч. Я не зміг потрапити до вас на попередніх концертах у Львові в Театрі Заньковецької, то я вирішив, якщо концерт у Львівській опері, то я мушу вам це фото передати.

– Дякую. Дуже приємно. Я покладу його в скрипку. Дай вам Боже здоров’я.

      Старший пан зникає, а на столі, за яким ми сидимо, окрім скрипки з’явився новий реквізит, чорно-біла фотографія 1960 року.

– Чому ви поїхали з України?

– До своєї еміграції з України в часи перестройки я жив в Москві, де працював в Театрі музики народів світу. Мені було там досить комфортно. Там були різні люди, музиканти з Вірменії, Азейбарджану, Грузії, Росії. Ми вчились одне в одного культури наших народів. Коли Україна стала незалежною, я повернувся додому. Я поїхав з України, бо я зрозумів, що на цей період часу я не дуже комусь тут треба. Я розумів, що на той час Україна має інші задачі, а у мене життя досить коротке, щоб чекати на якісь сприятливі умови. Я хотів більше робити щось нове в музиці, розвиватись. Просто я не мав змоги тоді це робити тут.

Україна на той час мала великі проблеми і я це розумів і не хотів далі продовжувати бути у творчому застої і тому поїхав далі.

 

  Від часу вашого виїзду в Канаду Україна змінилась?

– За ці 15 років, з часу, коли я виїхав, Україна стала інша, вона не стала ліпша чи гірша, вона стала інакша, дещо стало пристойнішим, а дещо залишилось на тому самому рівні.

  Що вас особливо вразило після переїзду в Канаду? Яка найбільше відмінність між Україною і Канадою?

– У Канаді велика українська діаспора. Українці більше гуртуються разом, коли вони за кордоном. У Канаді шість хвиль українських емігрантів. Перша еміграція була в 1891 році. Нащадки цих перших українців в Канаді – це вже канадці, які, однак, не забувають про своє українське походження. Мій менеджер Марк Журавінські не говорить українською, але він пам’ятає про своє українське походження. У Канаді багато українських фестивалів, організацій. Мене вразило і зворушило те, як українські канадці зберігають свої традиції. Дехто з них досі говорить як моя бабця з-під Коломиї, так як сто років тому. Молоді люди, які народилися у четвертій чи п’ятій генерації переймають культуру не від сучасної України, а від тої України, яка була сто років тому.

 

– Ви не бачите в цьому конфлікту? Чи часто українці з канадської діаспори вибудовують собі міф «калинової» України, якої уже давно немає?

– Так, таке явище існує. Проте думаю, тепер багато українців з канадської діаспори з’їздило в сучасну Україну, бо можна нормально пересуватись, а не як в радянські часи, коли в Україну не пускали. Майже кожного місяця хтось з Канади, або Америки. приїжджає у Україну. Артисти їдуть на гастролі, нащадки емігрантів приїжджають як туристи. Ще 15 років тому, коли я виїхав в Канаду, там було багато людей, які не були жодного разу в Україні, причому вони достатньо добре розмовляють українською.

– Чи плануєте спільні   проекти з музикантами, які живуть в Україні?

– Ми записали кілька пісень з гуртом Мad Heads до їхнього нового альбому. З Mad Heads ми познайомились минулого року на Українському фестивалі в Торонто і подружились. Готуємо спільний музичний проект з Олегом Скрипкою, який ми хочемо привезти в Канаду зимою 2012 року.

 Розмовляла Ірина Колодійчик

UC Family Magazine

By UC Family Magazine 20 Sep, 2017
Tickets $50 Bookstore "Bukva" 416-236-5890
By UC Family Magazine 20 Sep, 2017
WWW.CENSOR.NET. UA
З цією авторитетною людиною і зустрівся кореспондент "Цензор.НЕТ". І хоча на деяких етапах інтерв’ю ми зачіпали досить гострі питання, пан Ващук незмінно залишався тактовним і стриманим, а його відповіді – влучними і аргументованими.
By UC Family Magazine 20 Sep, 2017
Ласкаво запрошуємо шанувальників мистецтва на відкриття осіннього сезону!
10 - 24 вересня, 2017р.
КАНАДСЬКО-УКРАЇНСЬКА МИСТЕЦЬКА ФУНДАЦІЯ / ҐАЛЕРІЯ КУМФ
мають шану представляти Заслуженого Діяча Мистецтв України, Oксану Андрущенко (Львів, Україна) з персональною виставкою "МАГІЯ СИМВОЛУ". (Малярство, графіка).
ОФІЦІЙНЕ ВІДКРИТТЯ: неділя, 10 вересня, 2017р. в 2 год п.п.
В приміщенні ҐАЛЕРІЇ КУМФ,
145 EVANS AVE., SUITE 101, TORONTO, ON 416-766-6802
info@kumfgallery.com
Gallery hours: Thurs. to Fri. 1-6, Sat. & Sun. 1-5

Dear art lovers, you are cordially invited to the opening of Autumn season!
September 10 - 24, 2017
THE UKRAINIAN CANADIAN ART FOUNDATION / KUMF GALLERY present artist Oksana Andrushchenko (Lviv, Ukraine) with her solo exhibition "THE MAGIC OF SYMBOLS". (Paintings, graphics).
OPENING RECEPTION: Sunday, September 10, 2017, at 2 pm.
At the KUMF GALLERY,
145 EVANS AVE., SUITE 101, TORONTO, ON 416-766-6802
info@kumfgallery.com
Gallery hours: Thurs. to Fri. 1-6, Sat. & Sun. 1-5
More Posts
Share by: