СВЯТ – ВЕЧІР І РІЗДВО У ЛЮЧІ

  • By UC Family Magazine
  • 07 Jan, 2011

Різдвяні традиції на Гуцульщині збереглися чи не найкраще по всій Україні. А цікаво те, що в кожному селі, а часто навіть і в частинах одного села вони доволі різняться, хоча всі розмовляють однією мовою. І так до сьогодні. Правда, в тих селах, які ближчі до міст, вони трохи осучаснилися, люди урбанізувалися, а в глибинці краю законсервувалися і ми досі можемо насолоджуватися тією старовиною. І так щороку з приходом Різдва ми поринаємо у чарівний світ, створений уявою і фантазією наших предків. Цей світ надто цікавий, бо наповнений народними повір’ями і леґендами про великі чудеса і чудодійну силу Христа. У цій статті хочу описати різдвяні традиції свого рідного села Люча. Хоча живемо у ХХІ столітті, це не заважає мешканцям села дотримуватися більшості старих обрядів і вірити у різдвяні повір’я.

  СВЯТ – ВЕЧІР

Фото : Лючінський Вертеп (1951 р.)

Різдвяний настрій в Україні панує уже від свята Михаїла, коли починали готувалися до цих радісних свят. У грудневі темні вечори, при гасовій лампі, господарі в Лючі перебирали і чистили пшеницю для куті. Ще понад 20 років тому, пам’ятаю, зима в Карпатах була багатосніжною і морозяною. Це додавало краси і романтики зимовим святам. Я завжди з великим нетерпінням чекав Різдва. Це найкращі спогади дитинства.

Хоча я народився і провів дитинство ще в комуністичні часи, коли нещадно боролися з релігією і традиціями, все ж таки ми, діти, не боялися погроз учителів і повним ходом святкували Різдво. Саме в той час у мене виникла ненависть до тієї системи, адже ніяк не міг зрозуміти, чому нам

забороняють дотримуватися таких гарних традицій, які, зрештою, пропагують добро і милосердя. Та попри це шкільні зимові канікули припадали якраз на Різдво – з 27 грудня і по 10 січня. В останній день перед канікулами у школі або сільському клубі святкували шкільне свято ялинки з Дідом Морозом і Снігуронькою. Воно теж було до вподоби, адже ми були дітьми і тішилися з того свята, а особливо з подарунків. Але найбільшою радістю було очікування Різдва. Якщо у повсякдень малим дітям були у голові дитячі пустощі, то перед Різдвом було приємно допомагати батькам готуватися до свят. Дівчатка допомагали мамі на кухні, а хлопці – батькові на обійсті. Як уже згадував, тоді було багато снігу і морозу. Вдень ходив кататися на лижах чи санчатах, а прийшовши додому, ще з вулиці відчував запах тістечок, які випікала моя мама. Печиво до Різдва випікали за кілька днів, а той за тиждень, бо вже перед святами була інша робота. Тоді все варили і пекли вдома, і воно було набагато смачніше. Зараз люди стали, перепрошую, трохи лінивими, переважно все купують у магазині, а значно воно менше передає різдвяну атмосферу. Зрештою, зараз і погода не завжди створює ту атмосферу, бо переважно під час Різдвяних свят нема ні снігу, ні морозу. Іноді навіть випадає дощ.

Господарі в Лючі, як і в навколишніх селах, за тиждень – два до Різдва ріжуть свиню, з якої виготовляють ковбасу, кишку (паштетову і гречану), сальцесон, шинку, підчеревину, сало. Цей процес триває цілий день, а наступного дня будять (вудять) ці вироби у бужарні (установка для вудження м’яса). Дотепер пам’ятаю запах тієї свіжини.

Досвітній ранок 6 січня завжди був приємним і таємничим. Навіть не хочеться спати у цей день. Протягом дня ґаздині пораються біля печі, готують пісні страви для Святої вечері та м’ясні для Різдва. У цей день старші люди намагаються нічого не їсти до самої Вечері. Господар із синами порається по господарству: наводять порядок у господарських будівлях, заготовляють дров на всі свята, нарізають січку (дрібно порізані стебла кукурудзи, які заливають кип’яченою водою і посипаються висівками) на всі три дні Різдва, бо у свято не можна нічого робити. Також відгортають сніг і прокладають доріжки на вулицю, щоб проходили колядники. Годиться піти цього дня до лісу і принести дров, аби весь рік бути в хаті з дровами. Працювати можна тільки до смерку, а далі вже настає свято.

Фото:   Таким видом транспорту на Різдво дотепер користуються в Лючі

 Особливим є ставлення у цей день у Лючі до маржини (худоби). Ще від дохристиянських часів її вважали повноправними членами роду, а це зобов’язувало гарно поводитися з нею, постелити їй запашним сіном та пригостити вечерею, бо в цю ніч бог урожаю та бог Велес ходять і оглядають обійстя господаря, заглядають і до хліва і розпитують худібку, чи добре її доглядає господар, чи вчасно годує і напуває. А ще в цей день маржина розмовляє з Богом. А хто наважиться підслухати як маржина розмовляє, то оніміє зразу на місці.

Свят – Вечір у Лючі пов’язаний з багатьма повір’ями. Наприклад, суворо забороняється вимовляти слово “мак”. Замість нього треба говорити “насіння”, бо інакше родині цілий рік будуть докучати блохи. Або ще таке. Після Вечері на кімнатний поріг клали сокиру і кожен повинен був стати босими ногами на залізо, промовляючи, “щоб у цім році не кусали гадюки, не чіплялася усяка нечисть, а здоров’я щоб було як те залізо міцне”. Жінкам не годилося цього дня ходити до сусідів, бо принесуть нещастя. Цього дня не можна сваритися, бо цілий рік пройде у сварці і гризотні. Не годиться бути десь поза домом, бо так пройде весь рік, тому люди сходяться до батьківської хати, щоб весь рік триматися купи. Часто буває, що непримиренні сусіди чи родичі миряться саме на Свят – Вечір.

Ялинку   в Лючі прикрашають переважно 5 або 6 січня, а не перед Новим роком. Колись прикрашали лісову красуню червоними яблуками, жовтими грушками, позолоченими горіхами, а на вершок ставили ангела з крилами, намальованого і вирізаного з паперу. На гілки підвішували ще розфарбовані позолочені соснові шишки, ланцюжки із кольорового паперу, паяци із шкаралупи видутого яйця, тістечко у вигляді зірок, рибок, місяця, сонця, звірів, інших фігур, дощик із тоненьких кольорових смужок, сніжок із вати. Тільки такі ялинкові прикраси були доступні у повоєнні роки ХХ ст. Зараз використовують магазинні прикраси, а також саморобні паперові сніжинки і ланцюжки.

Перш ніж ставити страви на стіл, кладуть на нього запашне сіно і застеляють скатертиною. Сіно зберігається до кінця свят. Воно символізує народження Христа на сіні. Колись усю підлогу встеляли соломою. По кутах під скатертину кладуть по голівці часнику, щоб відганяти всяку нечисть, насипають трішки зерен пшениці та конопель, аби був гарний урожай, свяченою водою кроплять навкруги хату. Перед вечерею заносять до хати Дідуха. У давнину це був немолочений житній сніп або ціле стебло кукурудзи з двома шулюками (початками). Це повинен був бути сніп, який зв’язали останнім на жнивах. Його зберігали спеціально. Його ставлять на покутті за столом. Ця місія належала найстаршому в роді мужчині – дідусеві, а коли його не було, то ставив тато з сином. Цей звичай символізує неперервність роду і урожай. У цей сніп, за народними уявленнями, залазять душі померлих предків, котрі впродовж цілого літа берегли поле та людську маржину від граду, бурі і звіра. Зараз дідух став декорацією і ремеслом. Перед Різдвом його можна спокійно купити на базарі. До колосків жита і пшениці додають ще й колосків вівса, гілочок льону тощо.

У Лючі готують 12 страв, а деякі сім’ї тільки дев’ять. Ще день перед Свят – Вечором ставлять до печі основну страву – пшеницю (кутю). Її готують з маком, горіхами і медом. Потім готують голубці з кукурудзяним ґрисом, пироги (вареники) з капустою, запражку з грибами, оселедець з олією, рибу смажену, капусту смажену, квашені огірки з цибулею і олією, пампушки, вар (узвар) з домашнім тістом, тушковану рибу, салат з бурячків з опеньками.

Дотепер у Лючі збереглася гарна традиція давати за «Простибі» (за поману) старшим, немічним, самотнім чи убогим людям. Ще перед Вечерею, коли страви уже на столі, господиня у новий полумисок набирає по ложці кожної страви (куті може бути і більше). Зверху ставить калач або хлібину і зав’язує в хустку. Зайшовши до хати такої людини, ставиться Вечерю на стіл, запалюється свічку (приносять зі собою) і говориться: “Прийміть за померлі душі” або “за виздоровлення хворого (ім’я)”. Людина дякує і відповідає: “Простибі Вам, а помершим царство небесне”. У Лючі вечерю «за Простибі» переважно несуть чоловіки або хлопці. І тільки тоді, коли сім’я вшанує своїх предків (понесе за них вечеряти іншій родині), може сама сідати вечеряти.

Сідають вечеряти тоді, коли зійде перша зірка. На вечерю запрошують близьких родичів і немічних сусідів. На середину стола ставлять житній хліб і калач. Ґазда робить дірку у хлібі і вставляє свічку. Страви накладають у череп’яні миски. Продувають місце на лаві, аби не сісти на душу померлого. Перед Вечерею ґазда вклякає на коліна, за ним – ґаздиня, за ними – діти і всі, хто є у хаті, б’ють разом поклони і моляться «Отче наш». Потім сідають за святочний стіл і починають вечеряти. Ґазда запалює свічку, хрестить стіл. Коли всі сіли, ґазда набирає ложку куті і кидає нею до стелі, промовляючи: “Господи, помагай нам і на цей рік”. Не годиться вставати з-за стола, поки не закінчиться вечеря, бо встане квочка з яєць. Починають вечеряти з куті. П’ють трішки домашньої горілки і вина. Повечерявши, зі стола не прибирають, а залишають страви у тарілках, бо вірять, що вночі прийдуть померлі предки і будуть їх споживати. Знову вклякають на коліна і моляться. Зрозуміло запалюють свічку, яка горить весь вечір.

Фото :Молитва перед Святою Вечерею

На Свят-Вечір починають колядувати хлопці (два-три в гурті) віком 10-14 років зі «звіз дою» або капличкою із запаленою свічкою. Пригадую, коли ходив колядувати зі своїм другом Василем, то нас переслідували вчителі, але ми завчасно були попереджені і уникнули неприємної зустрічі. Колядували допізна, позаяк люди у цей вечір пізно лягають спати. Іноді після Вечері збиралися по кутках села одружені мужчини і також ходили з колядою.

У цей же день починає ходити Вертеп. Лючінський Вертеп відрізняється від Вертепів усіх навколишніх сіл і складається з 8 чоловік: ангел, три царі і чотири пастушки. Вертеп ходить аж до 9 січня включно. Задовго до Різдва, ще в грудні, починають готуватися: підбирають на ролі хлопців вищих ростом на царів, нижчих на пастушків. Головним організатором і режисером є хлопець – ангел. Він збирає учасників на репетиції у когось у хаті, разом вивчають ролі, виготовляють атрибутику. Неабиякої ретельності потребує виготовлення різних за формою корон на голови царів. Мантіями служать накинуті на плечі покривала, що ретельно підбираються. Пастушки одягають кожушки або байбараки з перекинутими через плече дзюбеньками (тайстрами). На голову беруть широкі солом’яні брилі, а взуваються у черевики (колись взувалися у жовті постоли). У руках тримають високі загнуті вгорі палиці. За поясом, що стягує кожух, заткнута сопілка, на якій один з них грає на переходах від хати до хати. Найколоритнішою фігурою Вертепу є, звичайно, ангел. Він одягнутий у довгу аж до п’ят білу вишивану сорочку. До спини сорочки прив’язані великі паперові крила. На голові вінок з паперових квітів і барвінку, у руці тримає восьмигранну зірку. Дійство проходить за відповідним сценарієм. Розташувавшись перед вікнами хати, всі співають куплет коляди “Бог предвічний народився”. Потім заходять до хати. Попереду іде ангел із зіркою і говорить: “Мир і спокій цьому дому – тут немає місця злому”. У хаті лаштуються першим ангел, за ним пастушки, ззаду царі. Ангел починає говорити свою роль, за ним пастушки і аж після – царі. Закінчується дійство загальним співом куплету “Слава богу заспіваймо”. Варто зазначити, що за останні 100 років не відбулося змін персонажів вертепу і їх костюмів, але змінилися слова.

РІЗДВО

  Надворі ще темно, а гучні мелодійні звуки церковних дзвонів кличуть вірних на службу Божу до храму, яка у цей день розпочинається 0 4 годині ранку. На Різдво приходить до церкви багато людей, навіть ті, хто не ходить весь рік. Наприкінці відправи уся церква колядує дві – три колядки. Прийшовши додому, вітаються “Христос ся рождає”. Потім готують пишний святковий сніданок з таких страв: червоний борщ з копченими ребрами, студинець, запражка з м’ясом, домашня ковбаса, підчеревина (шинка), копчена солонина, кутя з молоком, сир, салати, скоромні голубці, картопля з куркою і випічка. Зранку ходять колядувати найменші діти, в тому числі дівчата. Ця колядка триває до полудня, а вже після не годиться. Пригадую, що це було великою втіхою, бо можна було заробити гроші, але не в тому задоволення, адже ходять колядувати навіть діти багатих людей. Безсумнівно, діти, може й підсвідомо, відчувають радість свята. Перш ніж колядувати діти запитували: “Можна колядувати?” Якщо ґазди відповідали ствердно, тоді починають колядувати. Колядують переважно “Нова радість стала” і “В глибокій долині”. Після коляди коротенько віншують:

“Віншуємо вас зі щастям і здоров’ям!

Аби Ви дочекали відтепер і за рік

На многая і благая літ! “

А в кінці говорять: “Бувайте здорові”! Ґазди дякують і обдаровують їх грошима. Колись давали яблука, горіхи, цукерки, тістечка. У перший день Різдва прийнято зустрічатися з родиною. Хресні батьки ходять до своїх хрещеників і несуть коляду. Якщо хрещеники більші, то ходять з колядою до хресних батьків.

Після полудня ходять гуртом (10 – 20 чоловік) колядувати ґазди. У радянські часи ходили тільки чоловіки, а зараз ходять із жінками. Вони збирають гроші на потреби церкви. Збір починається біля церкви, де священик відправляє відправу, а тоді гуртами по кутках села ходять колядувати. Колядники заходять на подвір’я під кожну хату, славлять господарів, бажають їм здоров’я, щастя, щедрого врожаю і достатку. Під хатою колядують “Нова радість стала”, заходячи у хату – “Добрий вечір Тобі, пане господарю”, виходячи з хати – “А на цьому слові бувайте здорові”. Коляда супроводжується грою на баяні або гармошці. Майже у кожній хаті колядників пригощають наїдками і напоями. Одного господаря призначають відповідальним за збір грошей – його називають «Березою». Він майже не п’є горілки, щоб не загубити гроші. У цей же день збирається колядувати молодь – парубки і дівчата. Грошей вони не збирають взагалі. У радянські часи був один гурт на все село і за три дні вони встигали його обійти. Зараз молодь збирається окремо по кутках. Окремою групою колядує церковний хор.

Автор цієї статті започаткував у селі гурт підліткових колядників. Це коли вже виросли з дітей, але ще не доросли до парубків і дівчат. Приблизно 12 – 15 років. Такий гурт був спочатку лише на одному куточку, а згодом цю традицію підхопили всюди. Це було досить вдалим і воно продовжується. Грошей ці колядники також не збирають, але часто господарі просять до хати на частунок.

Свят-Вечір і Різдво – найулюбленіше, найрадісніше, найвеселіше свято в селі, якого з нетерпінням чекають цілий рік.

 

Юрій Атаманюк

UC Family Magazine

By UC Family Magazine 04 Jul, 2017
1 липня Канада святкувалa своє 150-річчя.
Canada 150 Mosaic i TO Canada with Love - це проекти до 150 -річчя Канади.
Зайнялo два роки, щоб розробити та виставити понад 80 000 картин та 150 окремих фресок по всій країні. Проект Canada 150 Mosaic сформує одну гігантську фреску мозаїку довжиною 365 метрів (це чотири футбольні поля!). TO Canada with Love (До Канади з любов’ю) - це програма заходів, що проводиться по всій
Канадi.
By UC Family Magazine 30 Jun, 2017
КНИГИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ
"То є Львів"
Українська мова – це мова не тільки українців, спілкуватися нею мають право мешканці України всіх національностей з потреби гуртуватися, з необхідності доходити порозуміння й ладу в спільному домі (Віталій Радчук)

Книги таких сучасник авторів як Василь Шкляр, Люко Дашвар, Любко Дереш та багатьох інших, а також всесвітньовідомі класичні твори Віктора Гюго, Еріха Марії Ремарка, Оноре де Бальзака та ще чимало інших авторів, книгами яких ви захоплюєтесь, ви зможете знайти і завантажити на цих сайтах:

http://e-bookua.org.ua/
http://javalibre.com.ua/
http://chtyvo.org.ua/
КНИГИ РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Захоплюєтесь поезією Олександра Пушкіна, вкотре хочеться перечитати «Майстра та Маргариту» чи Вам просто хочеться читати класику, наукову літературу, книги з мистецтва, історії, психології в перекладі на російську мову, тоді завантажуйте їх тут:

http://booksshare.net/
http://www.big-library.info/
http://www.many-books.org/
КНИГИ АНГЛІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Ні ви, ні я не розмовляю англійською, але є деякі речі, які можна сказати тільки англійською мовою (Аравінд Адіга)

Англійська мова є однією з найбільш розповсюджених мов у світі, державною мовою багатьох держав та мовою міжнародного спілкування. Її знання значно допомагає Вам як у повсякденному житті, так і, скажімо, коли Ви подорожуєте чи проходите співбесіду при працевлаштуванні. Тому не забувайте поповнювати свій словниковий запас:

http://www.digilibraries.com/
http://www.bookyards.com/en/welcome
http://www.homeenglish.ru/Books.htm
КНИГИ ПОЛЬСЬКОЮ МОВОЮ

Польська мова має правопис в сто разів легший, ніж в інших мовах світу! Навіть граматика не така вже й складна. (Jan Miodek)

Польська мова хоч і дуже схожа на нашу рідну – українську, та все ж має слова, які зовсім вже не співзвучні із знайомими нам відповідниками. Як на мене, польська мова є цікавою та приємною для слуху, переконайтесь:

http://wolnelektury.pl/
http://wydaje.pl/c/darmowe-ebooki
http://www.chmuraczytania.pl/
КНИГИ ФРАНЦУЗЬКОЮ МОВОЮ

Скажи, що кохаєш мене і скажи це французькою. (Jarod Kintz)

Французька – мова кохання. З чим асоціюється ця мова у вас: з французьким поцілунком, смачними круасанами, Парижем та Ейфелевою вежею, променадами над Сеною? Відчуйте милозвучність та всю красу французької, читаючи книги за чашечкою кави з круасанами, закутавшись у плед:

http://beq.ebooksgratuits.com/
http://bibliotheque-russe-et-slave.com/
http://www.ebooksgratuits.com/

By UC Family Magazine 22 Jun, 2017
 Ukrainian culture, music, artisans, food, entertainment 
More Posts
Share by: