ГНАТ ХОТКЕВИЧ І ГУЦУЛЬСЬКИЙ ТЕАТР

  • By UC Family Magazine
  • 31 Dec, 2010

31 грудня виповнюється 133 роки з дня народження літератора, мистецтвознавця, етнографа, історика, режисера, музиканта-бандуриста, громадського і культурного діяча Гната Хоткевича.

  Хоча в радянські часи ім’я Хоткевича не було заборонене, але й не було надто відоме. Знання про  

цього мистця зводились до мінімуму, а деякі факти були небажаними для розголосу. Всі знали про його діяльність на Гуцульщині, дещо про харківський період, але майже не згадували про Хоткевича 20-х-30-х років ХХ ст. і про його етнографічну та історичну діяльність. Навіть зараз деякі сторінки життя і діяльності цього подвижника української нації ще невідомі. Насправді ім’я Гната Хоткевича варто поставити в один ряд з такими постатями як М.Старицький, Л.Українка, М.Кропивницький, Христина Алчевська та інші.

Добре ім’я Г.Хоткевича реабілітоване лише в 1960-х роках. Тоді й вперше вшанували його пам’ять, видавши двотомник вибраних творів. І тільки в 1990 р. побачила світ його історична проза. Справжнього дослідження творчості Г.Хоткевича так і не було. Залишилася невиданою його тритомна “Історія України”. Найбільше – восьмитонне зібрання творів Г.Хоткевича вийшло друком у видавництві “Рух” у 1928-1932 рр. Саме це видання пізніше фіґурувало як найбільший аргумент у звинуваченні Хоткевича в “українському націоналізмі”. Про його шестирічне перебування на Гуцульщині у своїх дослідженнях торкаються Петро Арсенич, В.Россельс, К.Балабуха і П.Черемський. У Львівському державному історичному архіві збереглися рукописи, музичні роботи, літературознавчі статті, спогади Гната Хоткевича, але вони більше стосуються гуцульського періоду життя. У Харкові про велику роботу Хоткевича знають дуже мало.

Народився Гнат Мартинович Хоткевич 31 грудня 1877 року в Харкові–культурному центрі Слобожанщини. В 1901 р. закінчив інженерне училище, здобувши професію інженера-залізничника. Проте, юнака більше вабили література та культурно-громадська робота. Навчаючись в училищі, хлопець цікавиться історією свого краю, збирає фольклор, вчиться гри на бандурі та скрипці, захоплюється українською літературою. Пізніше в харківському технологічному інституті по-справжньому почав вивчати світову літературу. У духовний світ юнака увійшли Т.Шевченко, І.Франко, Л.Українка, В.Шекспір, В.Гюго. Розкрилися імена письменників-земляків: Г.Квітки-Основ’яненка, Христини Алчевської, П.Гулака-Артемовського. У львівському журналі “Зоря” друкує перше оповідання “Грузинка”, а через два роки під псевдонімом Гнат Галайда видає книжку “Добром усе переможеш”. Перші оповідання молодого літератора традиційні за формою, але актуальні за змістом. Це, наприклад, оповідання “Сердешна опіка”, в якому розповідає про єврейського хлопчика, якого не зарахували до ВУЗу. Згодом письменник модернізує свою прозу. В 1902 р. видає збірку “Поезія у прозі”. Тут в центрі стоїть людина, почасти розгублена перед неозорими просторами Всесвіту та незбагненністю своєї душі. Пізніше Гнат Хоткевич почав писати історичну прозу.

Студентів-одногрупників дивувала неймовірна працездатність їх товариша. Адже вчився добре, при цьому міг годинами грати на бандурі в імпровізованих концертах разом з обшарпаними лірниками, яких на той час було багато в Харкові. Така активна діяльність не залишилася поза увагою охранки. Одного дня Хоткевича викликали до поліції і зачитали рішення, згідно з яким його вислали з Харкова без права повернення на два роки і позбавили права вступати у вищі учбові заклади. Це була перша “зустріч” з поліцією, але не останньою. Врятувало його керівництво інституту, яке вважало, що позбувається кваліфікованого і талановитого інженера. Поліція дозволила повернутися на навчання, яке він успішно закінчив. У 1899 р. Хоткевич збирає з усієї України кобзарів та лірників, організовує їхній виступ на ХІІ археологічному з’їзді у Харкові.Після закінчення технікуму працював у технічному відділі служби тяги Харківсько-Миколаївської залізниці. У вільний час займався улюбленими справами.

Незважаючи на опір місцевої влади, Гнат Хоткевич не припиняє освітньої діяльності: в Харківському товаристві грамотності засновує українську видавничу комісію, створює перший робітничий театр при Харківській залізниці. Артисти грали ролі українською мовою, яка тоді була заборонена, але в нього вийшло. Всі артисти театру були письменні, тому Г.Хоткевич ввів курси письменства і довів їх до розуміння багатьох національних проблем. Фольклорно-театральна трупа студентів механічного відділу ставила Т.Шевченка, І.Карпенка-Карого. Саме в цьому студентському гуртку дискутували ті, про яких пізніше скаже поліція: “Вони підривають самодержавство”.

У французькому місті Греноблі проживала дочка Г.Хоткевича – Галина Хоткевич, котра нещодавно померла. Потрапила туди в 1944 р., коли разом з матір’ю Платонідою Володимирівною втікала від навали радянських військ. Втікаючи на Захід, вони розгубилися і Галина Гнатівна опинилася у Франції. Зі своїх дитячих спогадів про батька згадувала такий епізод: “Змалку я пам’ятаю батькову гру на бандурі. Він грав спеціально для мене танок “Дрібушечки”, а мені належало витанцьовувати…”. З ностальгією згадувала покійна Г.Хоткевич батькові прогулянки: “Місце, де знаходиться наш родинний будинок, з чотирьох сторін оточений лісом. І в батька була звичка піти в одну сторону і вже не повертатися тією ж самою дорогою”.

 

Що привело Гната Хоткевича з далекої Харківщини на Гуцульщину?

– Не так привело як зобов’язало-згадувала у розмові Галина Хоткевич. Сталося це в 1905 р., коли була перша невдала революція. Революція, як правило, починається зі страйків. Гнат Хоткевич не належав до жодної партії, але колеги обрали його головою Центрального комітету залізничників Харківського вузла, а потім-головою страйкового комітету. Йому випало їхати до Москви для встановлення тісних контактів з революційними силами країни. А коли почалася завірюха, загули кулемети, царська преса розголосила фальшиві чутки, що Гнат Хоткевич завідує якоюсь кулеметною станцією. Хоча було відомо і навіть занесено в документи, що Гнат Мартинович в цей час перебував у Москві. Тут він потрапив у самий вир повстання. Його бачили на барикадах зі зброєю в руках. Таку активність посланця з України помітила царська охранка. Відчувши неминучість арешту, Хоткевич терміново виїхав на Україну. Коли повернувся до Харкова, страйки вже були придушені, а Хоткевич був занесений в чорні списки. Робітники-залізничники, які знали про небезпеку, провели його потайними стежками до поїзда і він опинився у Львові. З бандурою. Пізніше приїхала його дружина Платоніда з двома дітьми. У товарняку перевезли до Львова весь архів Г.Хоткевича. Добрі люди зберегли його до сих пір. У Львові Хоткевич був як емігрант, але   на чужині не усамітнився, а навпаки поринув у працю на культурній ниві. Знайшов багато однодумців і прихильників. Інженером бути не міг, але ставив концерти. З часом познайомився з інтелігенцією Львова. Потім   Володимир Гнатюк порекомендував Хоткевичу поїхати на мальовничу Гуцульщину,   в село Криворівню Верховинського району Івано-Франківської області, де можна спокійно працювати. Потім всі шість років Хоткевич з вдячністю згадував свого товариша.   Криворівня в той час була невеличким центром інтелігенції, куди часто приїжджали корифеї тодішнього часу: Іван Франко, Л.Українка, М.Коцюбинський та ін.            

Опинившись на Гуцульщині, Хоткевич так захопився цим краєм, що й забув про свої попередні естетичні принципи і написав повість “Камінна душа” місцевою говіркою. Побачивши Карпати, Гнат Хоткевич вже не міг уявити собі нічого кращого. Його дивувало все: і розкішна природа, і гуцули зі своїми звичаями, обрядами та віруваннями. Тоді в нього народилася така крилата фраза: “Я як роззявив рота від здивування, то так і з роззявленим ротом ходив усі ті шість років”. Відтоді письменник став великим співцем цього краю та його людей. Написав п’єсу про Довбуша і великий роман про нього, етюди “Гірські акварелі”, що належать до перлини світової мініатюри “Гуцульські образки”.

–Якось Хоткевич сидів в сільській корчмі-розповідала дочка Галина- і побачив як горяни-гуцули зійшли додолу і почали між собою розмову: “Як днювали? Як ваша маржинка”? Спочатку запитували як маржинка, а вже потім як жінка, діти і т.д. Вони такі веселі, все обговорили, а потім їхні обличчя посерйознішали, вони схопили свої бартки, вийшли на подвір’я і давай битися. Побилися, а потім знову зайшли в корчму і продовжили випивку. А Хоткевич тоді запитується: “А чому то ви так билися?” А вони у відповідь: “Бо наші старені сі били і ми сі мусимо бити”. І тоді Хоткевич зауважив, які вони артисти, як вони все це театрально роблять і виникла ідея створити театр. З цього моменту почалася історія першого гуцульського театру.

      Гнат Хоткевич запримітив, що гуцули самим Богом обдаровані природнім артистизмом. Тому вирішив з числа мешканців села Красноїля створити селянський театр. П’єси для театру писав, черпаючи матеріал з народних джерел гуцульського краю.

            Актори театру грали правдиво, щиро, незалежно чи була це головна роль, чи епізодична. Аматори Гуцульського театру – це переважно селяни, частина яких була неписьменна, а ролі вивчали зі слуху і вміли своєю грою хвилювати глядача. Вони гастролювали по Галичині і Буковині, пробуджували у людей надію на краще майбутнє свого народу.

            Важливо є те, що цей театр був створений на Гуцульщині-далекому від “цивілізації” краю. Але ця віддаль була затишною і самобутньою. Занедбані, неписьменні і забиті нуждою горяни продемонстрували світові високу духовну культуру. Вони виступали у своїй барвистій одежині, розповідали своєю місцевою говіркою про своє життя і свій побут, про історичну боротьбу. Танцювали свої запальні танці під супровід оригінальної музики, співали свої самобутні і милозвучні пісні.

            Після вистави були такі випадки, коли публіка не виходила на довгий час із зали, бо хотіли поспілкуватися з артистами, кожному було цікаво, чи це живі гуцули. А самого Хоткевича постійно запрошували на вечірки, де виступали з промовами і подяками. Театром захоплювалася уся українська інтелігенція і навіть поляки. Їм не вірилося, що малописьменні гуцули можуть мати такі пречудові акторські здібності. Гастролі мали неабияке значення для самих акторів, адже вони були ізольовані від світу, а поїздивши по різних землях, вони побачили і почули багато нового. Пізніше ділилися зі своїми односельцями враженнями від побаченого.

            Польська газета “Глос народу” (№ 74 за 1911 р.) зазначила, що “на сцені бачимо незагримованих, а справжніх гуцулів, які виконують танці і пісні не вивчені, а увібрані в себе з молоком матері. Це дає повну ілюзію, що то не сцена, а карпатські гори, що глядач безпосередньо дивиться на правдиве гуцульське життя”.

Наприкінці 1909 р. в селі Красноїлі Гнат Хоткевич готує для аматорського театру п’єсу “Верховинці”. Вона була близькою акторам, позаяк її головний герой, опришок Антось Ревізорчук, родом з цього ж села і серед гуцулів побутувало про нього багато легенд та переказів. Цей успіх навів Г.Хоткевича на думку показати виставу не лише в околицях Галичини чи Буковини, але й в Польщі. Гуцульський театр став справді народним, неповторним явищем в українському театральному мистецтві. Цим театром захоплювалася Марія Заньковецька. Вона рятувала його артистів від злиднів, віддавши їм свої заощадження. Частина трупи, якій вдалося виїхати на Наддніпрянщину, давала концерти в Харкові, Одесі, Миколаєві, Херсоні і навіть у Москві.

Незважаючи на свою безмежну любов до Гуцульщини, Гната Хоткевича все ж таки тягне на Батьківщину. Він уже передбачав арешт, але не думав, що він буде так швидко. Як тільки туди повернувся, його відразу ж заарештували, ще в Києві, звідки відправили до харківської пересильної тюрми. Йому було висунуто звинувачення в участі у революційному повстанні, отож не могло бути й мови про звільнення. Свій арешт переживав дуже тяжко, особливо його мучила вимушена бездіяльність- відсутність змоги писати, грати. Дуже хвилювався за Гуцульський театр, оскільки він міг розпастися без нього. Нелегко було й артистам без Гната Хоткевича. Вони переживали тяжкі часи. Проте сидить Гнат Хоткевич в тюрмі недовго. Як тільки його випустили з тюрми – він найперше зв’язується з гуцульським театром і поступово реалізує давню мрію-гастролі Гуцульського театру на Наддніпрянській Україні. Щоби вижити матеріально Гнат Мартинович відкрив у Харкові майстерні по виробництву гуцульських сувенірів.

У 1913 р. Гнат Хоткевич стає редактором журналу “Вісник культури і життя”. А 1915 р. виступає на останньому зібранні “Літературно-наукового відділу товариства ім. Г.Квітки-Основ’яненка”, обстоюючи думку про необхідність об’єднання інтелігенції, робітників та селян навколо ідеї державної самостійності України.

Поліція постійно тримала Г.Хоткевича під своїм наглядом, він тим часом успішно виступає у Києві, Миколаєві, Одесі, Херсоні і Харкові. Зірвавши успіх, артисти поїхали до Москви і виступили на публічному засіданні комісії імператорського товариства природознавства, антропології і етнографії, де також мали шалений успіх.

І-ша світова війна звела нанівець усі плани Хоткевича. Артисти поїхали додому, а Гнат Мартинович до Харкова. Згодом Хоткевича вислали за межі України. Так він опинився у Білгороді Курської губернії, а тоді й у Воронежі. В 1917 р. повертається в Україну і видає популярну брошуру “Хто ми і чого нам треба”. В 1918 р. в Полтаві виходить перша частина “Історії України”, написана Г.Хоткевичем. У пожовтневий час Г.Хоткевич пише і видає театрологію “Богдан Хмельницький”, закінчує повість “Довбуш”. Працював над театрологією з життя Т.Шевченка “В сім’ї геніїв” Працюючи над романом, Хоткевич хотів заповнити прогалини в шевченкознавстві. Але на жаль не завершив розпочату роботу-життєпис поета він довів до викупу його з неволі.

Протягом 1921-1928 рр. Гнат Мартинович викладає українську літературу в Харківському зооветтехнікумі, пізніше веде клас бандури в Харківському музично-драматичному інституті. Паралельно перекладає твори Шекспіра, Мольєра, Міллера, Гюго, пише дослідження і розвідки “Народний і середньовічний театр в Галичині”, “Театр 1848 року”, “Музичні інструменти українського народу”. За своїм подвижницьким потенціалом він близький до Івана Франка та Бориса Грінченка.

Гнат Мартинович читав лекції у робітничих колективах про кобзарів і бандуристів, організував капелу бандуристів, робітничий хор, інструментальний ансамбль у селі Бірки, вузах, військових частинах. Тоді були у Харкові люди, які пам’ятають концерти Г.Хоткевича, організовані просто неба. Займався і видавничою справою. Редагував літературно-громадський тижневик “Гасло”. Це було перше видання українською мовою.

Гнат Хоткевич, як бандурист та інженер, переробив бандуру на свій спосіб, який пізніше був названий як “Хоткевича спосіб”. Він побільшив можливість торкати струни, що додало мелодійності. Цей спосіб Хоткевича гри на бандурі досі мандрує світом, а в Канаді та Австралії існують капели бандуристів імені Гната Хоткевича. В Австралії цей спосіб досі використовує бандурист Віктор Мішалов.

Галина Хоткевич добре пам’ятала, коли батька заарештували: “Це було в січні: холод страшенний і багато снігу випало. Органи КДБ приїхали автом і залишили його на розчищеній від снігу площі кілометр від нашої домівки. А до нашої хати був розчищений кавальчик, по якому могли ходити люди. По цьому кавальчику повели батька, а потім повезли куди треба. А наш собака в той час безперервно скавучав, просто роздирався, відчуваючи що діється”.

Через жорстокі допити, знущання, погрози зламали дух арештованого. Приписали Хоткевичу членство в “українській націоналістичній повстанській організації і агентство німецької розвідки”. Звинуватили не лише у боротьбі проти радянської влади шляхом друкування контрреволюційних книжок, але й в організації кадрів у боротьбі з цією владою.

Постановою УНКВС по Харківській області від 29 вересня 1938 р. Г.Хоткевич був засуджений до розстрілу. Вирок виконано 8 жовтня на 61-му році життя. Він був розстріляний як “ворог народу”. Досі невідоме місце поховання Г.Хоткевича. Але нещодавно у Харкові виявлено кілька поховань розстріляних у період масових репресій. Цілком ймовірно, що серед цих кісток у яму вкинуто і тіло Гната Хоткевича.

 

 

    Юрій Атаманюк

 

ФОТО:

 

1.ХОТКЕВИЧ 1 – склад Гуцульського театру (у шапці, з підпертою на руку головою, Гнат Хоткевич)

2.ХОТКЕВИЧ 2 – будинок Гната Хоткевича у Харкові за малюнком сина Володимира

3.ХОТКЕВИЧ 3 – Гнат Хоткевич

UC Family Magazine

By UC Family Magazine 04 Jul, 2017
1 липня Канада святкувалa своє 150-річчя.
Canada 150 Mosaic i TO Canada with Love - це проекти до 150 -річчя Канади.
Зайнялo два роки, щоб розробити та виставити понад 80 000 картин та 150 окремих фресок по всій країні. Проект Canada 150 Mosaic сформує одну гігантську фреску мозаїку довжиною 365 метрів (це чотири футбольні поля!). TO Canada with Love (До Канади з любов’ю) - це програма заходів, що проводиться по всій
Канадi.
By UC Family Magazine 30 Jun, 2017
КНИГИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ
"То є Львів"
Українська мова – це мова не тільки українців, спілкуватися нею мають право мешканці України всіх національностей з потреби гуртуватися, з необхідності доходити порозуміння й ладу в спільному домі (Віталій Радчук)

Книги таких сучасник авторів як Василь Шкляр, Люко Дашвар, Любко Дереш та багатьох інших, а також всесвітньовідомі класичні твори Віктора Гюго, Еріха Марії Ремарка, Оноре де Бальзака та ще чимало інших авторів, книгами яких ви захоплюєтесь, ви зможете знайти і завантажити на цих сайтах:

http://e-bookua.org.ua/
http://javalibre.com.ua/
http://chtyvo.org.ua/
КНИГИ РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Захоплюєтесь поезією Олександра Пушкіна, вкотре хочеться перечитати «Майстра та Маргариту» чи Вам просто хочеться читати класику, наукову літературу, книги з мистецтва, історії, психології в перекладі на російську мову, тоді завантажуйте їх тут:

http://booksshare.net/
http://www.big-library.info/
http://www.many-books.org/
КНИГИ АНГЛІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Ні ви, ні я не розмовляю англійською, але є деякі речі, які можна сказати тільки англійською мовою (Аравінд Адіга)

Англійська мова є однією з найбільш розповсюджених мов у світі, державною мовою багатьох держав та мовою міжнародного спілкування. Її знання значно допомагає Вам як у повсякденному житті, так і, скажімо, коли Ви подорожуєте чи проходите співбесіду при працевлаштуванні. Тому не забувайте поповнювати свій словниковий запас:

http://www.digilibraries.com/
http://www.bookyards.com/en/welcome
http://www.homeenglish.ru/Books.htm
КНИГИ ПОЛЬСЬКОЮ МОВОЮ

Польська мова має правопис в сто разів легший, ніж в інших мовах світу! Навіть граматика не така вже й складна. (Jan Miodek)

Польська мова хоч і дуже схожа на нашу рідну – українську, та все ж має слова, які зовсім вже не співзвучні із знайомими нам відповідниками. Як на мене, польська мова є цікавою та приємною для слуху, переконайтесь:

http://wolnelektury.pl/
http://wydaje.pl/c/darmowe-ebooki
http://www.chmuraczytania.pl/
КНИГИ ФРАНЦУЗЬКОЮ МОВОЮ

Скажи, що кохаєш мене і скажи це французькою. (Jarod Kintz)

Французька – мова кохання. З чим асоціюється ця мова у вас: з французьким поцілунком, смачними круасанами, Парижем та Ейфелевою вежею, променадами над Сеною? Відчуйте милозвучність та всю красу французької, читаючи книги за чашечкою кави з круасанами, закутавшись у плед:

http://beq.ebooksgratuits.com/
http://bibliotheque-russe-et-slave.com/
http://www.ebooksgratuits.com/

By UC Family Magazine 22 Jun, 2017
 Ukrainian culture, music, artisans, food, entertainment 
More Posts
Share by: