Ремесло піднімає до небес

  • By UC Family Magazine
  • 20 Mar, 2014
Галицький художник   Володимир Сірко   вже понад 30 років займається розписом церков та іконописом. Каже, для нього це своєрідна медитація та очищення.

Володимир Сірко   якраз працює над копією чудотворної Гошівської ікони

Церква у селі Залуква, що біля Галича, – чи не єдина на Прикарпатті, побудована в радянські часи – наприкінці 1980-х. Зараз її оновлюють, розписують.

У середині храму все заставлене риштовкою. Нагорі працюють троє художників. Усі тепло закутані та зосереджені на роботі. Один малює орнаменти, інший робить позолоту, третій шліфує карнизи. По риштуванню з легкістю забирається високий сивуватий чоловік з бородою. Там нагорі він настановляє молодих колег, каже, де підправити, а де переробити.

Це –   Володимир Сірко, він тут за головного. Чоловік уже понад 30 років займається розписом церков, реставрацією та іконописом. Каже, все почалося ще зі студентських часів, коли знайомий священик із села Вістова Калуського району запросив його написати ікону до храму.

У храмі в Залукві нині розписаний лише купол

«Там я стикнувся з геніальними роботами   Корнила Устияновича,   – говорить художник. –   Побачене просто перевернуло мій світогляд про розпис і про саму ікону. Такі там були потужні речі, якась машина часу! Коли працював з роботами Устияновича, то було враження, ніби я спілкувався з ним. Бачив, як він працював, як розводив фарби й шукав колір, яким пензлем працював. Інколи навіть бачив відбитки його пальців».

З того часу   Володимир Сірко   розписав десятки храмів Прикарпаття, працював у Польщі, Македонії, по всій Україні. Наприклад, церкву-маяк Святого Миколи Чудотворця в селі Малорічинське, що поблизу Алушти, три роки розписувала «збірна» галицьких і київських художників.

За словами пана   Володимира, робота з іконами й розпис церков є своєрідною медитацією.   «Це дисципліна, бо багато чого собі не можна дозволити, як інші художники,   – каже   Сірко. –   Мусиш добре вивчити тему, а ще багато працювати над собою. Ти ж робиш твори, які впливають на людей! Вони повинні розмірковувати над ними. Це така постійно діюча експозиція. Якщо ти зробив якийсь огріх, то він буде мозолити очі. Усе видно, всі оголені нерви та душу художника. Тому відповідальність тут надзвичайно велика».

Є канони, як має виглядати оздоблення храму. Багато залежить від того, який празник домінантний у цій церкві. Наприклад, у Залукві святкують два храми – на Петра і Павла та Покрову. Тому цим святам буде виділене особливе місце – у вівтарній частині. Наразі там поки що сірі стіни. Всі основні зображення   Володимир Сірко   робитиме сам.

Художники з легкістю забираються на це риштування

«Вівтарна частина храму виношується в моїй голові вже більше року, –   говорить художник. –   Зроб­лено багато ескізів. І кожен день ти сумніваєшся – так чи не так – перекручуєш композиції в голові. Хочеться зробити так, аби воно гріло людей, виховувало, несло позитивні емоції, аби вони з легкістю й чистотою сприймали цю роботу».

Доводиться багато читати про того чи іншого святого, бо потім ті знання він і переносить на стіну, каже   Сірко. Не раз доводилося розписувати храмові стіни на колінах, лежачи, а то й висячи вниз головою. Сміється, що солі в організмі не застоюються.

Про те, що це його покликання, пан   Володимир   упевнюється кожного разу, коли приступає до роботи.   «От, ти працюєш на риш­туванні, малюєш і ловиш себе на думці, що це вже було,   – розповідає художник. –   Є відчуття, що ти вже був у цьому храмі. Знаєш якісь його найменші деталі, хоч досі там не бував. А одного разу я писав ікону Марії Сніжної. У майстерню постукав друг. Дивлюсь на нього, а він такий маленький, як мурашка. Далі він зайшов, щось сказав і підріс. Потім сказав ще два-три слова і став ростом, як я. Пізніше я собі це розшифрував так, що це не він був як мурашка, просто я був у якомусь іншому вимірі – десь високо, а потім спускався до нього».

За словами пана   Володимира, потім ту ікону Марії Сніжної повезли до Риму, де її освятив   Іван Павло ІІ. А згодом до нього зателефонували священики та повідомили, що ікона заплакала. Нині цей образ знаходиться в Ужгороді.

Зараз   Володимир Сірко   ще працює над копією Гошівської ікони – робить її для однієї родини з села Липівка.

«Нічого випадкового в житті не буває,   – впевнений він. –   Якось поїхав до Гошева, ходив там, роздивлявся. Розговорився з жінкою, яка сказала, що 50 років їхня родина ховала у себе на горищі той чудотворний Гошівський образ. Здогадалися, що він непростий, лиш тоді, коли біля нього зацвіла суха вербова гілочка. Образ повернули, а зараз побудували капличку в селі, тож попросили зробити туди копію».

Поза іконописом   Володимир Сірко   працює в жанрі пейзажу. Каже, крім іконопису та розпису храмів, спілкування з природою – це єдина річ, коли ти знаєш, що тебе не обманюють.

Світлана Лелик,   http://www.report.if.ua/

UC Family Magazine

By UC Family Magazine 25 Aug, 2017
24 серпня 2017 року, в День Незалежності України ФОМА та гурт Мандри презентували кліп на пісню " Гради Вогняні" в ім'я світлої пам'яті всіх загиблих Вояків нашої Батьківщини , що поклали душу і тіло за нашу рідну землю. За мирне небо над Україною .
Всі фото і відео цього кліпу , відзняті Олександром Глядєловим, Олесем Кромплітцом, Максимом Дондюком та Маркіяном Луцeйко протягом останніх трьох з половиною років цієї війни . Слова і музика - Сергій Фоменко.
Сергій Фоменко: "Ми також присвячуємо цей кліп і пісню світлій пам'яті загиблих в Ілловайську . Ми пам'ятаємо , ми дякуємо , ми сумуємо і схиляємо голови. Слава Героям України !"
By UC Family Magazine 23 Aug, 2017
23 серпня в Україні відзначають День державного прапора. І хоч це свято відносно нове (його почали святкувати з 2004 року), та історія українського прапора сягає сивої давнини.
Джерело  Телеканал новини «24»

Легенди про зародження

Як на українських землях з’явився символ з поєднанням синього та жовтого кольорів – достеменно невідомо. Деякі легенди говорять, що ці кольори з’явились завдяки трипільцям під час великого переселення народів.

Перша історична згадка датується 1256 роком – днем заснування Львова. Саме на гербі міста Лева поєднались ці символічні для країни кольори – жовтого лева на блакитному фоні.

Поєднання цих барв знаходимо і в добу козацтва, особливо у період XVIII століття. Часто у запорожців були сині стяги, прикрашені золотистими орнаментами, образами православних святих або ж козаків.

Перша письмова згадка

Під час опису Грюнвальдської битви (між військами держави Тевтонського ордену та об'єднаними військами Королівства Польського і Великого князівства Литовського та Руського, 1410 рік) автор розповідає, що львівське військо виступило під синьо-жовтими кольорами – це був синій прапор із золотим левом, що спирається на скелю.

Перша спроба утворити прямокутний прапор із жовтого та блакитного кольорів була зроблена Головною Руською радою (перша українська політична організація на Галичині, створена під час революції в Австрійській імперії для оборони прав українського населення). У 1848 році з ініціативи Ради на міській ратуші Львова вперше замайорів жовто-блакитний прапор.

Прапор і політика

Перше офіційне визнання синьо-жовтого як прапора українського народу відбулась 22 березня 1918 року. Тоді Центральна Рада ухвалила Закон, затвердивши поєднання жовтого та блакитного кольорів як стяга Української Народної Республіки.

До речі, донині точаться дискусії про те, який прапор правильний: сучасний варіант із блакитним вгорі та жовтим внизу, чи навпаки – із жовтим зверху. Деякі історики переконують: саме останній варіант використовували у часи Української Народної Республіки. Насправді ж у часи УНР використовували обидва варіанти стягу.

Нині принести український прапор на футбольний матч стало нормою, однак у часи СРСР з’явитись з синьо-жовтим полотнищем було справжнім подвигом.

Історичний футбольний матч

Справді історична подія відбулась 27 липня 1976 року. У Монреалі на Олімпійських Іграх під час футбольного матчу між збірними Німецької Демократичної Республіки та СРСР (більшість команди збірної становили гравці київського "Динамо") українці вивісили плакат із надписом: "Свобода Україні!". А українець Данило Мигаль, який жив у Канаді, наважився вибігти із синьо-жовтим прапором просто на футбольне поле та ще й станцював гопака. Акція тривала 15 секунд, після чого поліція вивела його зі стадіону. Тоді чи не вперше весь світ побачив український прапор.

" target="_top">Цей момент можна побачити на 1:15:44

Найбільший прапор України має розмір 40х60 метрів, він повністю ідентичний до пропорцій стандартного: дві рівні смуги, а ширина і висота мають співвідношення 2:3. Стяг внесли до Книги рекордів України.

Цей велетень об’їхав майже усю країну. Його розгорнули у прифронтовому Маріуполі, коли місто звільнили від терористів.


By UC Family Magazine 04 Jul, 2017
1 липня Канада святкувалa своє 150-річчя.
Canada 150 Mosaic i TO Canada with Love - це проекти до 150 -річчя Канади.
Зайнялo два роки, щоб розробити та виставити понад 80 000 картин та 150 окремих фресок по всій країні. Проект Canada 150 Mosaic сформує одну гігантську фреску мозаїку довжиною 365 метрів (це чотири футбольні поля!). TO Canada with Love (До Канади з любов’ю) - це програма заходів, що проводиться по всій
Канадi.
More Posts
Share by: