ПАВЛО ДВОРСЬКИЙ: СПІЛЬНА ПРАЦЯ З В.ІВАСЮКОМ І Н.ЯРЕМЧУКОМ ЗІГРАЛА ВАЖЛИВУ РОЛЬ В МОЄМУ ЖИТТІ

  • By UC Family Magazine
  • 18 Mar, 2013

Найменша за розміром і населенням в Україні Чернівецька область дала Україні чи не найбільше талановитих діячів української культури. Чого лише вартують такі імена як Володимир Івасюк, Назарій Яремчук, Іван Миколайчук, Оксана Савчук… До цієї когорти належить і народний артист України, композитор і співак, соліст і музикант леґендарного ансамблю “Смерічка” Павло Дворський, котрий нещодавно відсвяткував 60 – річний ювілей. Пісні П.Дворського уже 40 років зачаровують Україну і весь світ. Про свою творчість пан Павло розповів кореспондентові   UC   Family   magazine   Юрію Атаманюкові.

 

–Пане Павле, в багатьох інформаційних джерелах можна зустріти різну дату початку Вашої сольної кар’єри. І   розбіжності   немалі: 1979, 1989 і 1994 роки. Коли насправді все почалося?

Серйозну сольну кар’єру я почав у 1994 році. Тоді помер мій творчий побратим Назарій Яремчук, з котрим я 18 років працював в ансамблі “Смерічка”. Лідера не стало, а філармонія не взялася за збереження колективу і треба було ставати на ноги самостійно. З іншого боку, в ансамблі я був і солістом, і композитором, і музикантом.

Загалом моя творча програма почалася в 1973 році, коли я поступив до Чернівецького музичного училища. Вже тоді мав свій маленький колектив, котрий брав участь в різних конкурсах. До речі, перші записи на Чернівецькому телебаченні зробив нам відомий композитор Левко Дутковський, який тоді працював там звукорежисером. Він, власне, порекомендував мене в ансамбль “Смерічка”, але я сказав, що прийду в колектив тоді, коли матиму освіту. Так і сталося: після закінчення музучилища мене запросили до ансамблю. Отже, в цьому році минає 37 років моєї професійної діяльності і 40 років творчої.

Моя сольна кар’єра почалася з великого творчого концерту “Горнусь до тебе, Українo”, який відбувся 1994 року в палаці “Україна”. Перед концертом зателефонували адміністратору Марії Свистуновій і запитали: “Что это вы приехали из Черновцов и строите националистический шабаш? А я тоді співав пісні “Горнусь до тебе, Україно”, “Балада про Крути”, “Товариство моє”, “Змилуйся, Боже, над Україною”, “Роксолана”, “Будуймо храм”… Довелося витримати терзання, але інакше й бути не могло, бо я співаю про тих людей, котрих шаную, про котрих мені розповідали мої батьки.

–У   Смерічці   Ви працювали з такими відомими людьми, на жаль уже покійними, як Володимир Івасюк та Назарій Яремчук. Поділіться спогадами про цих світочів.

Це були щасливі роки в моєму житті. Спільна праця з В.Івасюком і Н.Яремчуком зіграла дуже важливу роль в моєму житті. Вони мене підтримували як молодшого, вірили в те, що я буду нести українську пісню далі і не зупинятися на досягнутому. З Івасюком ми познайомилися в 1968 році на Обласному фестивалі – конкурсі музичних шкіл Чернівецької області. Він виступав за Кіцманську музичну школу і грав на скрипці, а я виступав за Кельменецьку школу і грав на баяні. Приємно, що зараз в музеї В.Івасюка в Чернівцях зберігається програма того конкурсу. Я ще тоді був учнем, а Володя юнаком (він був на 4 роки старшим) і ніхто не міг подумати, що ми виберемо цю нелегку стезю служінню українській пісні. Потім ми зустрічалися в Чернівецькій філармонії, коли він пропонував нові пісні Назарію Яремчуку. Згодом написав для мене пісню “Під селом Бояни”, яку я співав з ансамблем “Смерічка”. Після смерті В.Івасюка, на одному з творчих вечорів його батька Михайла Григоровича, я дізнався, що в нього є кілька віршів, на які Володя не встиг написати музику. І один з них, “Зустріч у дорозі”, батько Володі запропонував мені. Я написав ліричну пісню, яку співав і я, і Н.Яремчук. На І Всеукраїнському фестивалі – конкурсі “Червона рута”, завдяки цій пісні, я став лауреатом.

З Назарієм ми працювали пліч – о – пліч 18 років, берегли і плекали нашу пісню, співали разом, і з ансамблем, і просто під гітару – і навіть акапельно. Співали в далекій Канаді, США… І де б ми не співали, скрізь нас дуже гарно і привітно зустрічали. Тепер дуже не вистачає таких людей.

–З Ігорем Білозіром теж співпрацювали?

Звичайно. Ми не написали спільних пісень, але часто зустрічалися, працювали на спільних концертах Львівщини і Чернівеччини. Часто бачилися у Львові, зустрічалися у його “Світлиці”. Я слухав його перші інструментальні твори, він слухав мої пісні. Світла і прекрасна людина.

–Ви співпрацювали з багатьма композиторами і поетами     піснярами, але розумію, що для Вас дороге ім я поета – пісняра Миколи Бакая?

Ми познайомилися в Чернівецькій Обласній філармонії. У вільний від репетиції час я заходив у вокальний клас, сідав за рояль і підбирав мелодії. І тут заходить у кімнату гарний чоловік, і хоч він був старший за мене, каже: “Пане Павле, я Микола Бакай, пишу вірші. Знаю, що Ви працюєте в ансамблі “Смерічка”, пишете пісні. Я б хотів запропонувати Вам кілька своїх віршів, може щось підійде”. І так розпочалася наша співпраця. Перші пісні були ліричні, зокрема пісня – романс “Відлітають лелеки”. Я співав її у Канаді в одній зі своїх поїздок. Потім ми поїхали туди з Н.Яремчуком і записали цю пісню на студії звукозапису у Вінніпезі в супроводі роялю. Зараз, тобто через 25 років, слухаю її запис і відчуваю, що вона звучить як сьогодні. Незабутньою є пісня М.Бакая “Будуймо храм”. Поет написав її у 1988 році під впливом першого Духовного собору українців зі сього світу у Коломиї. Буквально через місяць я написав мелодію і поїхав до Канади і США. Коли виконував цю пісню, то люди слухали стоячи. Згодом були пісні “Роксолана”, “Балада про Крути”, “Горнусь до тебе, Україно”, “Змилуйся, Боже, над Україною”, “Не даймо себе обдурити”. Ці пісні зачіпають за серце кожного українця, де б він не жив. Він завжди знає, що він син цієї землі. Завдяки таким патріотам – піснярам пісня перелітає океан і стає народною. Між іншим, Миколу Бакая ще малим хлопцем вивезли до Сибіру з мамою і бабцею, де він пробув 15 років. Звідти і туга за рідним краєм.

–Візиткою Вашої пісенної творчості є пісня “Смерекова хата”, котра теж стала народною. Було б цікаво дізнатися про історію її народження.

У 1984 році була моя перша поїздка за кордон з дружиною Світланою. І перед тим ми приїхали в моє рідне село Ленківці, що на Буковині і сказали батькам, що ми дуже раді, їдемо до моря, в Болгарію. Кажуть, що там дуже гарно. А в селі в той день була чудова погода: прекрасна природа, все цвіло, пахло… Тато подивився на мене і каже: “Сину, хіба може бути щось краще за рідну хату, за цю травичку, за ці черешні і яблуні? Це наш рідний край”. Я посміхнувся і ми поїхали. Будучи біля моря, весь час у голові крутилися батькові слова. Так, тут гарно, тепло, море, але це все не рідне і в мене зародився початок пісні: “Смерекова хата, батьківський поріг…” І вже крутилася мелодія. Хотілося якнайшвидше повернутися додому, бо я знав, хто зможе написати вірш. Коли я приїхав, відразу зателефонував Миколі Бакаю і наспівав прямо в телефонну слухавку. Він каже: “Павле, буде пісня – я вірю в нашу пісню”. І через кілька днів диктує слова. Я заспівав, а мені мурашки по тілу йдуть. Я зрозумів, що це буде знакова пісня в нашій творчості. Так і сталося. Цьогоріч виповнюється 29 років цій пісні. Вона стала улюбленою для багатьох українців світу.

–Не менш відомою є Ваша пісня   Стожари

Ця пісня народилася ще раніше – в 1978 році. Спочатку з’явилася мелодія, яку я наспівав поетові Володимиру Кудрявцеву. Він два тижні шукав образ, а потім я отримав від нього листа, в котрому він писав: “Павле, я вірю у наші стожари. Вірю, що нашу пісню заспіває вся Україна і світ”. Справді, “Стожари” звучать в Україні, Америці, Австралії, Німеччині, Польщі – скрізь. Її переклала на італійську мову поетеса Данієла Аґостінелі. Переклали російською поети Андрій Дєментьєв та Олександр Матвєєв. Тому нашу пісню треба плекати і примножувати, аби було що залишити нашим дітям та онукам.

–На ювілеї Ростислава Братуня у Львівській філармонії Ви співали пісню італійською мовою. А згодом я дізнався, що у Вас цілий альбом з італійськими піснями. Що Вас до цього спонукало?

В дитинстві я дуже любив слухати відомих італійських співаків Беньяміно Джилі, Енріко Карузо, Лучано Паваротті. Навчаючись у музучилищі, співав неполітанські пісні, але російською мовою, оскільки не було ориґіналу.

Під час моїх перших гастролей до Італії в 2002 році на запрошення греко -католицької церкви, я заспівав кілька неполітанських пісень. Італійцям це дуже сподобалось. Згодом приїхав до Італії разом з гуртом “Піккардійська терція”, де, крім концертів, взяв участь у творчій зустрічі в Римському університеті. Потім на нашому концерті була донька Ліни Костенко     Оксана Пахльовська, котра працює в цьому університеті, зі своєю студенткою, поетесою Данієлою Аґостінеллі. Пані Данієла закінчила факультет російської філології Римського університету, вийшла заміж за українця зі Львова і добре вивчила українську мову. Після концерту підійшла до мене і каже: “Пане Павле, ви любите слухати італійські пісні. А чому б італійцям не слухати ваші прекрасні мелодії в перекладі на італійську мову? Спробували. Першою була пісня “Нехай тобі розкаже дощ”. Пізніше переклали пісні “Ніхто так не любив”, “Мама Марія”, “Стожари”, “Кохання може все”. В результаті назбиралося 11 пісень, з чого визрів альбом. Чому? Та тому, що наші народи зблизилися. Мільйони українців живуть в Італії, а через пісню, через духовність наші народи будуть близькі, а пісні наші мелодійні і мови наші прекрасні. Приємно, що минулого року в Римі, на День Матері, біля церкви Святої Софії, яку збудував патріарх Йосип Сліпий, відбулася презентація альбому   Le   stelle   kadenti   (“Падаючі зірки”). Під час презентації зі мною співали як італійці, так і українці.

–Ви   неодноразово побували з концертами в Канаді. Поділіться враженнями з виступів у цій кра їні.

Перша моя поїздка до Канади була в складі товариства “Україна” 1987 року. Це було наше тріо: я, баяніст Іван Михайловський і співачка з Полтави Наталя Гриценко. Ми тоді виступили в семи містах країни. Тоді було тільки живе виконання і не було інструментальних програм. На наші концерти приходило багато українців, канадців та іспанців. Вони чудувалися нашою піснею, національним вбранням, мовою. Під час перших поїздок нам не дозволяли спілкуватися. Відразу після концерту забирали нас в таксі і відвозили в готель, а людям говорили, що артисти потомлені. Всюди були приставлені свої люди, котрі слідкували, щоб ми зайве слово не сказали. Уже друга поїздка з Назарієм Яремчуком і Ніною Мельник зі Львова була прогресивнішою. Ми змогли приїхати в гості до брата Назарія Яремчука – Дмитра у Вінніпег, а також зустрітися, хоч і таємно, з онуком Степана Бандери в Торонто. Крок за кроком ішли назустріч українцям. Вони хотіли розпитати про ситуацію в Україні, про наші проблеми і здобутки. Тому ті перші поїздки запам’ятаються назавжди, особливо, коли ми співали в хаті Дмитра Яремчука “Червону руту”, “Смерекову хату”, “Ой у лузі, над Прутом”… Це були дуже зворушливі хвилини! Плакали два брати, які ще ні разу не бачилися (вони від різних матерів). А в 1990 році ми змогли поїхати з ансамблем “Смерічка”, бо раніше весь колектив не відпускали. То вже були серйозні гастролі в багатьох містах. Були дуже гарні прийоми і переповнені зали.

–Як святкуєте свій ювілей?

Святкую в роботі. Пишу нові пісні, даю концерти по Україні. Займаюся також синами Павлом і В’ячеславом. Вивчаємо нові репертуари. Написав нові пісні на вірші Віталія Іваницького, Неоніли Стефурак, Анни Дощак, Віктора Герасименка, Олега Орача, Вадима Крищенка. Зараз роблю оркестровки і хочу зробити концерт з Великим оркестром Чернівецької обласної філармонії під керуванням Йосипа Созанського.

–Ваші обидва сини співають?

Обидва. Старший син Павло – професійний співак. Закінчив Національну музичну академію ім. Петра Чайковського у Києві – оперний клас. Молодший син     юрист. Він закінчив музичну школу, гарно володіє грою на гітарі, складає сам пісні, співає мої пісні і народні. Є достойна допомога і мені вже легше працювати.

–Ваш талант до музики і до співу – це спадковість?

Я думаю, що так. Мій батько був народним музикантом. Грав на багатьох народних інструментах на весіллях і фестинах. Мама 62 роки співала в церковному хорі. Звичайно, ота любов до народної пісні, до гри на різних інструментах передалася і мені. Я навчився грати на баяні, фортепіано, гітарі, трубі, сопілці, гармоніці. І все це пригодилося, особливо в армії, де мав можливість співати рідні пісні. Велика заслуга моїх перших вчителів – Василя Андрійовича Шпаркого в музичній школі, а потім Сільви Йосипівни Максимів у музичному училищі, котра викладала вокал. Цікаво, що через 30 років вона викладала вокал у мого сина Павла. Звичайно, не можна оминути увагою і моїх побратимів, котрі зіграли велику роль у моїй творчості: Ростислав Братунь, Мирослав Скочеляс, Назарій Яремчук, Левко Дутковський… З приємністю згадую тих людей, котрі завжди були поруч зі мною, допомагали, підтримували.

 

Розмовляв з Павлом Дворським

Юрій Атаманюк

 

Довідка : Павло Ананійович Дворський   народився   1 лютого 1953 р.   в селі Ленківці на Чернівеччині. Навчався в музичній школі в райцентрі Кельменці. Закінчив музичне училище в Чернівцях (1976; відділення: хорово-диригентське, народних інструментів (баян), вокальне), Львівську консерваторію (1994; клас І. Небожинського).

        Уперше заявив про себе, працюючи в складі вокально – інструментального ансамблю   Смерічка   разом з Назарієм Яремчуком та Левком Дутківським. Велику роль у творчому становленні артиста відіграли зустріч і знайомство з Володимиром Івасюком. Він мріяв стати оперним співаком, але задушевні мелодії славетного композитора заполонили його душу.

          У репертуарі співака – українські народні пісні, перлини світової класики, власні пісенні твори на вірші сучасних майстрів пісенної поезії, зокрема: “Батькова криниця” (М. Чепурна), “Мама Марія” (М. Ткач), “Стожари” (В. Кудрявцев), “Товариство моє” (Б. Гура), “Гетьманський заповіт” (Р. Братунь), “Меланхолія жовтого саду” (В. Крищенко), “Україна і ти” (О. Орач), “Святий оберіг” (Т. Севернюк), “Ніхто так не любив” (М. Бучко), “Нехай тобі розкаже дощ” (І. Лазаревський), “Молитва” (Г. Булах), “Повернення додому” (А. Кичинський), “Колискова для доні” (Л. Костенко), “Завітайте до нас” (В. Герасименко), “Сад осінніх яблунь” (В. Китайгородська) та ін. Особливо плідною стала творча співпраця із М. Бакаєм ( Смерекова хата ,   Горнусь до тебе, Україно ,   Будуймо храм   тощо) та Г. Калюжною ( Забута ікона ,   Не відлітай! ,   На далекі вогні ).

         З великим успіхом Павло Дворський презентував чарівну українську пісню в Лаосі, Індії, Австралії, Канаді, США, Італії, Німеччині, Чехії, Словаччині, Румунії, Росії, Австрії, Франції, Польщі. Першим з українських співаків виступив на українсько-американському фестивалі в Нью-Джерсі  на сцені знаменитого Медісон Гарден Стейт.

         Аудіоальбоми та компакт-диски: “Біла криниця” (1988), “Будуймо храм” (1990, 1999), “Горнусь до тебе, Україно” (1993), “Товариство моє” (1994), “Стожари” (1995), “Автографи любові” (1996), “Забута ікона” (1999), “Буковинське танго” (1999), “Почуття” (2000), “Чверть століття дарую пісні” (2001), “Так починається кохання” (2002), “Молода мелодія” (2003), “Смерекова хата” (2004), “Canzoni di passione” (2004), “Кольори любові” (2005, 2006), “Щастя моє” (2008 США, 2010 Україна), “Le stelle cadenti” (2012).

              У мистецькій колекції співака багато нагород і відзнак.  Лауреат премій, дипломант багатьох Міжнародних фестивалів.

Павло Дворський – активний спортовець. Майстер спорту України з настільного тенісу. Брав участь у турнірах в Україні, Росії, Молдові, Естонії. Має перший розряд з футболу.

Ю. Атаманюк

Фото з офіційного сайту Павла Дворського ( www.dvorskyy.com ) .

  ФОТО:

3. Павло Дворський в молодості

4. Ансамбль “Смерічка”

6. З батьками

7. З ансамблем “Смерічка”

8. Павло Дворський роздає автографи

9. Павло Дворський з побратимами

10. “Нехай тобі розкаже дощ”

11. Павло Дворський любить спорт

UC Family Magazine

By UC Family Magazine 04 Jul, 2017
1 липня Канада святкувалa своє 150-річчя.
Canada 150 Mosaic i TO Canada with Love - це проекти до 150 -річчя Канади.
Зайнялo два роки, щоб розробити та виставити понад 80 000 картин та 150 окремих фресок по всій країні. Проект Canada 150 Mosaic сформує одну гігантську фреску мозаїку довжиною 365 метрів (це чотири футбольні поля!). TO Canada with Love (До Канади з любов’ю) - це програма заходів, що проводиться по всій
Канадi.
By UC Family Magazine 30 Jun, 2017
КНИГИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ
"То є Львів"
Українська мова – це мова не тільки українців, спілкуватися нею мають право мешканці України всіх національностей з потреби гуртуватися, з необхідності доходити порозуміння й ладу в спільному домі (Віталій Радчук)

Книги таких сучасник авторів як Василь Шкляр, Люко Дашвар, Любко Дереш та багатьох інших, а також всесвітньовідомі класичні твори Віктора Гюго, Еріха Марії Ремарка, Оноре де Бальзака та ще чимало інших авторів, книгами яких ви захоплюєтесь, ви зможете знайти і завантажити на цих сайтах:

http://e-bookua.org.ua/
http://javalibre.com.ua/
http://chtyvo.org.ua/
КНИГИ РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Захоплюєтесь поезією Олександра Пушкіна, вкотре хочеться перечитати «Майстра та Маргариту» чи Вам просто хочеться читати класику, наукову літературу, книги з мистецтва, історії, психології в перекладі на російську мову, тоді завантажуйте їх тут:

http://booksshare.net/
http://www.big-library.info/
http://www.many-books.org/
КНИГИ АНГЛІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Ні ви, ні я не розмовляю англійською, але є деякі речі, які можна сказати тільки англійською мовою (Аравінд Адіга)

Англійська мова є однією з найбільш розповсюджених мов у світі, державною мовою багатьох держав та мовою міжнародного спілкування. Її знання значно допомагає Вам як у повсякденному житті, так і, скажімо, коли Ви подорожуєте чи проходите співбесіду при працевлаштуванні. Тому не забувайте поповнювати свій словниковий запас:

http://www.digilibraries.com/
http://www.bookyards.com/en/welcome
http://www.homeenglish.ru/Books.htm
КНИГИ ПОЛЬСЬКОЮ МОВОЮ

Польська мова має правопис в сто разів легший, ніж в інших мовах світу! Навіть граматика не така вже й складна. (Jan Miodek)

Польська мова хоч і дуже схожа на нашу рідну – українську, та все ж має слова, які зовсім вже не співзвучні із знайомими нам відповідниками. Як на мене, польська мова є цікавою та приємною для слуху, переконайтесь:

http://wolnelektury.pl/
http://wydaje.pl/c/darmowe-ebooki
http://www.chmuraczytania.pl/
КНИГИ ФРАНЦУЗЬКОЮ МОВОЮ

Скажи, що кохаєш мене і скажи це французькою. (Jarod Kintz)

Французька – мова кохання. З чим асоціюється ця мова у вас: з французьким поцілунком, смачними круасанами, Парижем та Ейфелевою вежею, променадами над Сеною? Відчуйте милозвучність та всю красу французької, читаючи книги за чашечкою кави з круасанами, закутавшись у плед:

http://beq.ebooksgratuits.com/
http://bibliotheque-russe-et-slave.com/
http://www.ebooksgratuits.com/

By UC Family Magazine 22 Jun, 2017
 Ukrainian culture, music, artisans, food, entertainment 
More Posts
Share by: