Post Title

  • By UC Family Magazine
  • 04 Feb, 2013

This is a subtitle for your new post

В Канаді за номінальну суму 10 $ кожен охочий міг взяти земельну ділянку у розмірі 64 га.

З покон віків людина володіла унікальним правом – обирати місце для влаштування власного життя. Саме ця аксіома сьогодні становить фундамент міжнародного права.

Кожного дня людство шукає зручних умов для існування, сприятливого клімату, родючих земель. Поряд з цим людина у серці несла культуру та духовність роду з якого вийшла. Осідаючи на визначеному та сприятливому місці, людина намагалась формувати своє племя, яке згодом переростало у державу.

З історія знаємо про мігрантів, яких реалії на рідній землі змушували шукати інших територій на Земній кулі для сприятливого та спокійного життя. Говорячи у контексті історії українського народу, знаємо, що кінець 19 століття став для України та її населення історичним викликом, який започаткував потужну хвилю міграції з рідної землі. Першими територіями для українських поселеців були прерії Північної та Латинської Америки.

З історії Канади

Говорячи про Канаду, найперше у нашій пам’яті відбивається те, що це та країна, де вагому частку населення становлять українці. Важливий внесок наших співвітчизників найперше був помітний у будуванні цієї країни на карті світу як самостійної держави. Поряд з цим українці також відроджували дух своєї Батьківщини, яка у ці часи зазнавала політичного пресингу з боку потужних імперії. Ренесанс українства у діаспорі проходив через формування Церковних спільнот, розповсюдження літератури, об’єктивної преси українською мовою і саме ці спроби голосно пролунали по цілому світі, в якому тоді мало що знали про Україну.

Першими жителями незайманих просторів Канади були індіанці, які формуючись у маленькі групи, тим самим, становили неофіційну частку населення. Вже починаючи з 1000 р. н. е. ісландські вікінги проклали перший шлях для європейської людини на територію Канади. Однак до кінця колонізувати території північної Америки їм не вдалось. Продовжувачами справи ісландських вікінгів були експедиції венеціанського мореплавця Джованні Каботто, який належав Англійській Короні. Спроби Каботто стали першими серйозними поштовхами до «приватизації» просторів Канади під Англійську Корону. Згодом Флорентійський мореплавець та дослідник Джованні Веррацано та експедитор Жак Картьє, які підпорядковувалися Французькому королю, провели цілу низку досліджень та відкриттів, та обявили східні терени Канади власністю Французької Корони, яка у 1608 році була названа Квебек.

Кінець 17 ст. дав старт затяжним війнам між Англією та Францією за право володіння територіями Канади, які завершились перемогою перших. 1867 рік став для Канади переломним, оскільки вона отримала право самостійно формувати парламент, не виходячи з складу Великої Британії. Ця подія дозволила ще молодій політичній одиниці світової мапи, стати на шлях незалежності.

Сучасні кордони Канади були сформовані у 70 рр. 19 ст. Згідно Вестмінстерського статуту (1931 р.) «Домініон Канада» отримала більш ширші права у внутрішній та зовнішній політиці. Це дає підстави говорити про ріст молодої країни на політичному та економічному ґрунті. Поряд з цим відбувались масові хвилі міграції населення з инших країн на територію Канади – країни, яка приваблювали всіх своєю красою та перспективою. Факт масового приїзду іноземців уряд Канади підтвердив, накресливши у 1971 році політику багатокультурності при офіційній двомовності.

Українська частка в Канаді

Частиною великого поселення на територію Канади були українці, які полишили свої рідні територію у часи важкого внутрішньо-державного гніту з боку окупаційних імперій. Першими українцями на території Канади у 1891 р. були мешканці с. Небедилова Західної України Іван Пилипів та Василь Єленяк. Згодом масово розмаху українська еміграція до Канади набула 1896 року не без допомоги галицького агронома Осипа Олеськіва, який скерував велику кількість українців з сіл Західної України. Дивлячись через історичну призму руху українців до Канади, слід виділити чотири основні хвилі переселення. Зокрема перша та найбільша хвиля припала у період з 1891 по 1914, наслідком якої стало поселення близько 170 000 українців з Галичини та Буковини. воднораз значна частина переселенців походила також з Правобережної України.

Основним мотивом для пошуку кращої долі за океаном для українців стало те, що легко можна було отримати земельну ділянку. До прикладу у Канаді за номінальну суму 10.00 $ охочий міг взяти земельну ділянку у розмірі 64 га. З покон віків український народ прагнув стати господарем на власній землі, але в силу того, що рідні території перебували під пануванням інших держав українець не міг скористатись з того, що належало йому по-праву. Як наслідок він змушений був шукати кращої долі далеко від рідного дому. Наявність родючої землі та подібних до України кліматичних умов ставали переконливим аргументом для почину українцями нового життя на чужині. Вирощували переважно зернові культури, які після продажу могли принести значні прибутки.

Навіть сьогодні мандруючи провінціями Альберта та Саскачеван у Канаді, можна помітити великі сховища в яких хлібороби зберігали урожаї зернових. Переважно ці будівлі були зосереджені біля залізничних станцій оскільки саме це місце було основною точкою торгівлі. Певна частина українців займались також скотарством і створювали так звані «Фарми», ще один засіб для прожиття та отримання прибутку. Популярною серед українців була робота в індустріальній сфері, яка зосерджувалась у провінціях Британська Колумбія та Онтаріо.

Виїжджаючи цілими родинами українці оселялись переважно великими групами у степових провінційних зонах. Згодом в наслідок внутрішньої міграції більшість українців осіли у Західній (Британська Колумбія) та Східній (Онтаріо) частинах Канади. Слід зазначити, що переважна більшість українців шукаючи кращої долі за кордоном не планували залишатись на чужій землі до кінця своїх днів, але велика кількість виїжджали з рідних земель з перспективи тимчасового заробітку з поверненням додому.

Згодом з великої кількості українців, які осіли на постійне проживання у Канаді, зявлялись міста та селища з дубльованими назвами регіонів, міст та селищ України, на приклад: Галичина, Теребовля, Київ та ін. Особливо популярним для поселень в яких переважали українці було симовлічне наділення цієї місцевості чимось, що найбільше асоціювалось з Україною. До прикладу селище Вегервіль біля Едмонтону, своїм символом вважає писанку, велитенська форма якої прикрашає в’їзд у селище. Інше село Мундер найбільш популярне тим, що там українці виробляють ковбасу, смак якої високо оцінюють у багатьох куточках Канади. Думаю не важко тепер здогадатись, який саме монумент прикрашає центральну частину с. Мундер.

Церква та українці

Важливим фактом у становленні української діаспори за кордоном була підтримка духовенства. Більше того, саме духовні цінності єднали українців у великі громади серед важких буднів побуту у чужій країні та нелегких відносин з англосакським населенням. Перші громадські об’єднання українців закладали фундамент майбутньої Церкви, яка мала стати центром збереження рідних цінностей, духовності та патріотизму. Згодом ця ідея поступово втліювалась у життя й рішуче набувала виразної національної окермішності серед множини культур та релігійних поглядів наслення Канади.

Прагнення української діаспори організувати власну Церкву на перших порах були безрезультативними оскільки не було духовних пасторів. Воднораз частими були візити українських священиків з США де на цей момент їх була доволі велика кількість. Першими хто взяв українців під духовну опіку, з розпорядження Канадського уряду, було духовенство Римо-Католицької Церкви.

Однак таке підпорядкування не зламало бажань новоприбулих «русинів» мати власних духовних провідників оскільки у них в серці палав вогонь любові до батьківщини та рідної Церкви. Більше того, Церква стала українським «Ковчегом», який долав хвилі життєвих та духовних пошуків у нелегкі часи. Церква стала центром сповнення духовних та культурних прагнень, відродження східного обряду та організацією недільних шкіл з вивченням українських традиції, мови, літератури та обрядів.

Перша парохіяльна громада українців зявилась у Вінніпезі 1899 році під проводом о. Дамаскина Поливка зі США. З року в рік кількість священиків тільки зростала, але громада потребувала більшої кількості духовних пасторів, оскільки загальне число українців кожного року збільшувалась. Проте 1910 року у рамках Євхаристійного Конгресу, який проходив у Монреалі за участі Митрополита Андрея Шептицького вдалось знайти охочих свящзенослужителів поїхати на місійну діяльність до українців у Канаду. Так, двома роками пізніше Никита Будка став першим єпископом для католиків східного обряду у Канаді.

У своїй діяльності новий єпископ намагався зосередити навколо Греко-Католицької Церкви культурно-супільне життя українців. До Другої світової війни Вінніпег став центром культурного життя української діаспори у Канаді. Згодом Торонто та Едмонтом продовжили духовно-культурний та просвітницький запал українства на територіях Північної Америки. Ці міста проявили себе як потужні осередки українських культурних організацій, та видавничих сфер. Зокрема газетно-видавнича справа у провінції Альберта основувалась на часописах «Нова громада», «Українські вісті»; у м. Торонто статті українською мовою можна було прочитати з видань «Гомін України», «Новий шлях» та ін.

Воднораз важлививй внесок українська громада Канади внесла у розповсюдженні української та релігійної літератури. Зокрема після Другої світової війни великими тиражами виходили твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та іншихи класиків, видавництво і читання яких було заборонено на Україні. Ці спроби дали можливсть зберегти надбання українських літературних класиків для нащадків і передати їм справжній дух українства на багато років.

Велика кількість літератури та газет висвітлювала світовій громаді обєктивну правду про Україну у перед та пост воєнні періоди. Саме за кордоном можна було голосно заявити всьому світу про те, що на карті світу є Україна, яка потребує підтримки і захисту світових лідерів та інтелігенції.

Громадське життя українців у Канаді

Українці у Канаді дуже хотіли мати міцну громаду, яка б виступала важливим органом захисту та стала осередком культури і патріотизму. Поряд з Церквою, першим духовним центром імігрантів, визрівала потреба у будівництві більш широкої мережі організацій, спільнот, зборів, оскільки була потреба на основі етнокультурних, духовних та патріотичних цінностей зібрати в один кулак розсіяну українську громаду Канади. Воднораз вони старались брати активну участь у політичному житті країни. Принагідно слід згадати активність українців у канадському політичному житті, які були урядовими керівниками окремих провінцій. Зокрема Роман Романів, який був Прем’єром Саскачевану протягом 1991-2001 рр., Рамон Гнатишин – член федерального кабінету міністрів з 1979-1988 рр., й генралгубернатор Канади в 1990-1995 рр.

Канада – це мультикультурна країна і важливо було для української громади зайняти свою нішу у формуванні загального курсу розвитку держави, оскільки існувала свого роду прихована конкуренція між різними етнічними групами. Частими були конфлікти українців з англійськими та французькими етногрупами, які не сприймали наших земляків через те, що вони чужинці на їхній території. Такі реалії існували як на побутовому рівні так і на рівні урядовому. З спогадів українців-старожилів довідуємось, що часом урядова політика була скерована на нехтування прав та свобод наших земляків.

Але пізніші спроби українців доказати свою важливість та актуальність у формуванні та розвитку Канади були позитивно сприйняті політичною елітою, оскільки вони побачили, що наш народ не тільки активний та досить швидко призвичаювався до законів та загального політичного вектору, але й через діяльність патріотичних організацій представили багато культурній Канаді особливість та багатство української культури. Саме цю «особливість» плекало одне з найбільших об’єднань – Конгрес Українців Канади (КУК).

Консолідація великої кількості українських організацій дозволило максимально виробити чітку стратегію на витворення керівного органу, який би всебічно сприяв підтримці та розвитку українства у Канаді, власне цим і займався Конгрес. Переддень створення цього потужного органу був «Комітет українців Канади», який 1940 р. пройшов у Вінніпезі у рамках установчих зборів. Він був створений на спільній нараді найбільших того часу організацій: Братство українців католиків, Союз українців самостійників, Українське національне об’єднання, Союз гетьманців державників та Союз українських організацій.

Першопочатковими кроками Конгресу була активізація у висвітленні української проблеми в Канаді та в Європі з погляду українців-громадян Канади. Як вже згадувалось, такого роду об’єднання виношувало ідею незалежності України поза її межами, оскільки окупаційні режими під час та після Другої Світової Війни будь-що намагались стерти з світової мапи згадку про українців та їхню рідну територію. Особливо активною була діяльність у видавництві літератури та преси. Те, що було заборонено на Україні, у Канаді видавалось великими тиражами. І власне така діяльність стала важливим чинником у життєвості нашої культури, духовності та ідейності незалежної та соборної української держави.

Висока інтелектуальність та культура формувалась у видатних навчальних закладах Канади. При університетах Канади створювались кафедри, які вивчали історію, культуру слов’ян, побут та традиції українського народу. Зокрема українознавчі студії відкривались у Йоркському Торонтонському, Манітобському університетах та багатьох інших, які засновувались з ініціативи самих українців. На перших порах це були вечірні та недільні школи, але згодом розрослись вони до більш ширшого академічного формату. Особливо слід відмітити Інститут східно-християнських студій імені Митрополита Андрея Шептицького у Оттаві, який став джерелом духовної формації, з якого виходили видатні теологи. Вони доклали багато зусиль до розвитку богословської думки Київської Церкви. На такому ґрунті проростали паростки висококультурної еліти, багатої на національні скарби, яка в особливий спосіб в майбутньому спричинилась до будівництва незалежності Української держави.

Активно проходила діяльність Конгресу в урядовому крилі Канади. Одним з важливих завдань було – «стати рупором проблем українців». Такий підхід, безперечно, був високо оцінений урядовцями Канади, оскільки позитивним була наявність єдино-організованої етнічної одиниці у багатонаціональному середовищі. Поряд з цим існували соціальні та культурні ініціативи для українців Канади, програми на розвиток та підтримку української мови, зацікавленість у позитивній міжнародній дипломатії між Канадою та Україною і це з діяльності Конгресу було видно. Він став координатором суспільно-культурного побуту українців у Канаді. Розвивав та підтримував громадські і державні установи. Слід зазначити, що діяльність Церкви та Конгресу гармонійно поєднувалась для загальнонаціонального розвитку молодого покоління на основі християнських цінностей та високої культури. Плідною була співпраця Конгресу з подібними організаціями інших національних меншин, які спільно виступали за права та свободи людини.

Замість висновку

Перед моїм першим знайомством з українцями Канади, я не усвідомлював наскільки важливою буде ця зустріч. Якось до кінця не передбачав внеску, який вклали наші брати у розвиток незалежної України. Ця та попередні коротенькі публікації аж ніяк не претендують на звання «піар-акція» у бік вище згаданої спільноти, але можливо щось корисне з їхнього життя ми зможемо впровадити у наше сьогодення.

Хвиля масових переселень тривала не один рік. Як ми зазначали у попердніх номерах, хронологічно можна виділити три потужні хвилі рухів українців з їхньої етнічної території до прерій Канади. Більшість тих, які виїжджали з дому, не повернулись назад, але була також частина тих, які повертались на рідні землі з солідним заробітком у руках. Це дозволяло придбати земельну частку у себе на Батьківщині і не бути залежним від пана. Отже, можна виділити дві групи переселенців: заробітчани та осілі.

Часто можна почути різного роду дискусії, хто з цих двох груп найбільше довклався до розбудови України, хто дійсно може вважатись творцем незалежності? Побутує думка, що ковалем незалежності є кожен хто жив постійно на українській землі, натомість для тих хто перебував поза її межами частка творця незалежності не належить.

Таке припущення доволі часто можна почути від тих у хто ментально живе в радянській системі координат. Вважають, що втеча з Батьківщини у найвідповідальніші моменти її життя та боротьби за існування не пробачається. Натомість чи задумувався хоча б хтось, що ця «втеча» позитивного принесла для загального блага? Напевне позитивів можна знайти більше ніж негативів. Ну хоча б поглянути на те, що відїжджаючи, наші брати по крові несли світовій громадскості вістку про землю українську, яка перебувала на складних етапах свого державотворенні.

Слід поглянути на етап мігрування українців на територію Канади як на важливу складову збереження нашої культури, мови, звичаїв, Церкви. Зрештою не тільки Північна Америка стала другим домом для багатьох укранців, були також поселенці у Південній Америці та Європі і всі ці рухи несли одну мету – зберегти українство як націю і культуру від зникнення та імперських ідеологічних поглинань.

Перші новоутворені церковні громади через Літургію, молитву, недільні школи, братства, місійну діяльність, україномовні школи та табори витворювали особливий колорит українства на чужій землі. Власне з таких реалій будувалась «канадська Україна». Не цілком подібна на Україну на Дніпрі, оскільки вона була під впливом політики чужих держав. В «канадській Україні» міцнів фундамент з духовності та культури, на якому зводилось майбуття новітньої, незалежної України.

Це був початок, який став, без сумніву, важливим етапом до відродження. Він тривав багато років, і власне роки у міграції викристалізували діамант незалежної України. Якою вони хотіли бачити Батьківщину? З якою владою та людьми? Напевне не цілком такою реальною як зараз. Не будемо входити у поле політичного сьогодення, але це перше, що доводилось часто чути з уст українців у Канаді. Це була критика до всіх політичних таборів. Не такою вони хотіли бачити державу, в якій розвиток культури та мови залишається чи не останнім про що думає керівництво та й зрештою вельми значна частка громадян. Не такою вони уявляли Україну, в якій вагомий склад книжок написаний мової нашого північного сусіда. Досі, у бібліотеках Канади можна знайти українські книги, які були видані в середині ХХ століття, коли світ ще перевязував рани після Другої Світової війни, і власне ці видання були скеровані на те, щоб показати світові, що українське слово не вмерло, але живе. Цікаво, що історики ці видання ставлять на перших щаблях світового рейтингу книгодрукуваня у період повоєнного відродження.

Отже, тоді Україна жила у збірках Шевченкового кобзаря, творах Івана Франка, Лесі Українки, релігійних творах та повчаннях та ін. І що цікаво, достеменно не відомо, яка людина фігурувала за всім цим. Зрештою це не так важливо, оскільки тоді була міцна українська спільнота, яка прагнула кращого життя не тільки для себе на чужині. Одним словом, тоді була Україна, і була вона сильною і прагнула розвитку та зростання. Виростала вона у невтомній праці діаспори та духу українських прометеїв на батьківщині.

Тарас Семенюк

photo: ©   Paul-andré Belle-isle   | Dreamstime.com

vgolos

UC Family Magazine

By UC Family Magazine 25 Aug, 2017
24 серпня 2017 року, в День Незалежності України ФОМА та гурт Мандри презентували кліп на пісню " Гради Вогняні" в ім'я світлої пам'яті всіх загиблих Вояків нашої Батьківщини , що поклали душу і тіло за нашу рідну землю. За мирне небо над Україною .
Всі фото і відео цього кліпу , відзняті Олександром Глядєловим, Олесем Кромплітцом, Максимом Дондюком та Маркіяном Луцeйко протягом останніх трьох з половиною років цієї війни . Слова і музика - Сергій Фоменко.
Сергій Фоменко: "Ми також присвячуємо цей кліп і пісню світлій пам'яті загиблих в Ілловайську . Ми пам'ятаємо , ми дякуємо , ми сумуємо і схиляємо голови. Слава Героям України !"
By UC Family Magazine 23 Aug, 2017
23 серпня в Україні відзначають День державного прапора. І хоч це свято відносно нове (його почали святкувати з 2004 року), та історія українського прапора сягає сивої давнини.
Джерело  Телеканал новини «24»

Легенди про зародження

Як на українських землях з’явився символ з поєднанням синього та жовтого кольорів – достеменно невідомо. Деякі легенди говорять, що ці кольори з’явились завдяки трипільцям під час великого переселення народів.

Перша історична згадка датується 1256 роком – днем заснування Львова. Саме на гербі міста Лева поєднались ці символічні для країни кольори – жовтого лева на блакитному фоні.

Поєднання цих барв знаходимо і в добу козацтва, особливо у період XVIII століття. Часто у запорожців були сині стяги, прикрашені золотистими орнаментами, образами православних святих або ж козаків.

Перша письмова згадка

Під час опису Грюнвальдської битви (між військами держави Тевтонського ордену та об'єднаними військами Королівства Польського і Великого князівства Литовського та Руського, 1410 рік) автор розповідає, що львівське військо виступило під синьо-жовтими кольорами – це був синій прапор із золотим левом, що спирається на скелю.

Перша спроба утворити прямокутний прапор із жовтого та блакитного кольорів була зроблена Головною Руською радою (перша українська політична організація на Галичині, створена під час революції в Австрійській імперії для оборони прав українського населення). У 1848 році з ініціативи Ради на міській ратуші Львова вперше замайорів жовто-блакитний прапор.

Прапор і політика

Перше офіційне визнання синьо-жовтого як прапора українського народу відбулась 22 березня 1918 року. Тоді Центральна Рада ухвалила Закон, затвердивши поєднання жовтого та блакитного кольорів як стяга Української Народної Республіки.

До речі, донині точаться дискусії про те, який прапор правильний: сучасний варіант із блакитним вгорі та жовтим внизу, чи навпаки – із жовтим зверху. Деякі історики переконують: саме останній варіант використовували у часи Української Народної Республіки. Насправді ж у часи УНР використовували обидва варіанти стягу.

Нині принести український прапор на футбольний матч стало нормою, однак у часи СРСР з’явитись з синьо-жовтим полотнищем було справжнім подвигом.

Історичний футбольний матч

Справді історична подія відбулась 27 липня 1976 року. У Монреалі на Олімпійських Іграх під час футбольного матчу між збірними Німецької Демократичної Республіки та СРСР (більшість команди збірної становили гравці київського "Динамо") українці вивісили плакат із надписом: "Свобода Україні!". А українець Данило Мигаль, який жив у Канаді, наважився вибігти із синьо-жовтим прапором просто на футбольне поле та ще й станцював гопака. Акція тривала 15 секунд, після чого поліція вивела його зі стадіону. Тоді чи не вперше весь світ побачив український прапор.

" target="_top">Цей момент можна побачити на 1:15:44

Найбільший прапор України має розмір 40х60 метрів, він повністю ідентичний до пропорцій стандартного: дві рівні смуги, а ширина і висота мають співвідношення 2:3. Стяг внесли до Книги рекордів України.

Цей велетень об’їхав майже усю країну. Його розгорнули у прифронтовому Маріуполі, коли місто звільнили від терористів.


By UC Family Magazine 04 Jul, 2017
1 липня Канада святкувалa своє 150-річчя.
Canada 150 Mosaic i TO Canada with Love - це проекти до 150 -річчя Канади.
Зайнялo два роки, щоб розробити та виставити понад 80 000 картин та 150 окремих фресок по всій країні. Проект Canada 150 Mosaic сформує одну гігантську фреску мозаїку довжиною 365 метрів (це чотири футбольні поля!). TO Canada with Love (До Канади з любов’ю) - це програма заходів, що проводиться по всій
Канадi.
More Posts
Share by: